(Рубрика «Точка зору»)
«Принципово важливо спиратися лише на архівні документи, свідчення сучасників й уникати будь-яких ідеологічних та політизованих домислювань», – наголошує у своїй статті про Другу світову війну російський президент Володимир Путін. Проте це не заважає йому робити дуже суб’єктивні оцінки, які до того ж розраховані хіба що на людей погано обізнаних із тогочасними подіями.
У контексті «недомислювання» найбільше вразив наступний пасаж:
«На відміну від багатьох тогочасних керманичів Європи Сталін не заплямував себе особистою зустріччю з Гітлером, який вважався тоді в західних колах цілком респектабельним політиком, був бажаним гостем в європейських столицях».
Можна подумати, ніби зустрічі з гітлерівським міністром закордонних справ Йоахімом Ріббентропом – це менший «зашквар». Думаю, нема великої різниці, хто був «бажаним гостем» у Москві (а спогади про відвідини в Ріббентропа залишилися добрі) – Гітлер чи уповноважена ним особа.
Зрештою, був обмін люб’язними телеграмами між Сталіним і Гітлером. Була сталінська телеграма тому ж Ріббентропу, в якій йшлося про те, що «дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною». На такому тлі писати про незаплямоване сталінське реноме якось не випадає.
До речі, сама теза, ніби Гітлер був «бажаним гостем у європейських столицях», доволі сумнівна. В усякому разі, прийшовши до влади, Гітлер не часто робив офіційні зарубіжні візити. Зокрема, в Італії побував. Чужі столиці – як перед Другою світовою, так і на її початку – він відвідував здебільшого після того, як туди вступали німецькі війська. Але тут уже жодним чином не йдеться про чиюсь гостинність і про «бажаного гостя».
Утім, повернімося до сталінської «незаплямованості» в очах російського президента.
Вождь без посади
Аргумент щодо відсутності особистої зустрічі не витримує критики з огляду на тогочасні історичні реалії. Насправді, тут треба розуміти, що Сталін очолив радянський уряд лише 6 травня 1941 року! А до того, хоч мав одноосібну владу і був «великим вождем і вчителем», формальних державних посад не посідав (ну, хіба був депутатом Верховної Ради СРСР).
В якості кого Сталін мав би зустрічатися з Гітлером?
Натомість главою Ради народних комісарів (уряду) і очільником зовнішньополітичного відомства був В’ячеслав Молотов, а формальним главою держави – голова Президії Верховної Ради СРСР – Михайло Калінін. А Сталін від липня 1923-го (коли він залишив посаду наркома національностей) і до травня 1941-го обіймав лише партійну посаду – генеральний секретар ЦК ВКП(б).
Тому, в якості кого Сталін мав би зустрічатися з Гітлером? Адже Гітлер не лише очолював нацистську партію, а й був фюрером і канцлером – главою держави та уряду. Іншими словами, на той момент вождізм Гітлера був формалізований державною посадою, а вождізм Сталіна – ще ні.
Саме тому відомий Договір про ненапад (і секретний протокол до нього), а згодом Договір про дружбу і кордон від імені СРСР підписував глава радянського уряду Молотов.
Хоча Сталін брав активну участь у переговорах і був присутній при підписанні документів. Саме тому до Берліна в листопаді 1940-го літав глава радянського уряду Молотов і вів переговори зі своїм німецьким візаві Гітлером. Хоча інструкції щодо переговорів Молотов отримав від Сталіна.
Сталін очолив радянський уряд лише за півтора місяці до початку німецько-радянської війни. Чому він вирішив формалізувати свою владу саме в цей час – історики досі не дали однозначної відповіді. Але однозначно можна сказати, що в цей період особисті переговори між Сталіним і Гітлером були вже не на часі.
Дмитро Шурхало – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
