Владна столиця продовжує розгадувати ребуси гіпотетичної «партії мерів». Газета «Україна молода» пише, що розмови про правки до закону про вибори до місцевих рад – у мери можна йти лише під прапором парламентських партій – відкрили навіть у переважній більшості спокійних і виважених градоначальників майже арабську пристрасть до «погромів» – активного наступу на владу центральну.
Однак палиця, як нагадує кореспондентка видання Тетяна Пархомчук, – з двома кінцями. Надмірна централізація влади веде до авторитаризму державного управління, а надмірна децентралізація може призвести до сепаратизму.
Журналістка зазначає, що в Україні дедалі частіше виникають конфлікти між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування.
Але в даній ситуації – стану війни на сході держави – чомусь мало хто задумується про можливу проєкцію цієї історії. Безвідносно до бездарності урядових рішень і бездумного бажання центру нав’язувати волю регіонам, а також незалежно від репутаційного шлейфу, що картині протистояння найбільше можуть радіти фанати федералізації України, зокрема Медведчук, зазначено у статті.
Ще одна суттєва деталь, зазначає журналістка, – за умови, що вертикаль влади руйнується, слабкий центр і посилення регіонів у конфліктах зі згаданим центром можуть відкрити шлях до реалізації плану в гіршому випадку – з розвалу держави, у кращому – реалізації сепаратних історій.
Отже, зараз ми спостерігаємо або початок кінця сильного центру, або його глибоку кризу, проте однозначно на горизонті майоріє амбіція м’якого регіонального сепаратизму, який невідомо коли і як може вистрілити. Оскільки продажність еліт, на жаль, як зазначає видання, не пройдений українцями етап чи якась давня історія, а наша реальність. Заголовок статті – «Мерський заколот: чи може центр протистояти ймовірному м’якому сепаратизму регіонів».
Проти України була і далі триває багатоаспектна агресія – відкрита і прихована. Задіяні різні спецслужби та канали, зокрема інформаційної інтервенції, наголошує газета «День».
Кримський півострів анексований в 2014 році. Сьомий рік стріляють на лінії фронту в Луганській і Донецькій областях. З кожним днем ближче до п'яти тисяч вбитих українських військових. Жертви серед цивільного населення, вимушена втеча сімей з рідних домівок від небезпеки, розрухи і терору за вияв проукраїнських поглядів. На офіційному рівні для окупованої території проголошено абревіатуру ОРДЛО, де дислоковане важке озброєння і завезене з Росії, і контрольоване російською армією.
Зрозуміло, що українські збройні сили не зможуть перемогти в рази потужнішу армію Росії, зазначає далі автор статті Володимир Гула. Однак без об'єктивної назви війни реальність української драми оборони незалежності перебуває в рамках «театру абсурду». Бо за логікою несумісні у контексті сприйняття традиційної війни певні речі.
Адже коли держава з державою воює, то, як наголошує дописувач, між ними відсутня торгівля, не курсують потяги, не їдуть до агресора заробітчани, припинено дипломатичні стосунки, не гастролюють артисти, опозиційні лідери не літають на переговори, зокрема і з тими особами, які голосували за дозвіл використання військ Росії в Україні, ментальні колаборанти не беруть участь у пропагандистських телешоу ворога, через посередницькі структури не фінансують антиукраїнські проєкти тощо.
Росія веде гібридну війну проти України талановито і безкомпромісно. Вона робить вигляд, що такої нетрадиційної війни немає з її боку. Однак, це не означає, що Україні треба боятися називати речі своїми іменами і не виявляти принциповості. На цьому наголошується в статті «Без офіційної назви війни на сьомому році».
Міжнародний валютний фонд змінює умови співпраці з Україною, стверджує газета «Україна молода». Видання пише, що Міхеїл Саакашвілі, який мав стати головним посередником між офіційним Києвом та штаб-квартирою Фонду, так і не отримав обіцяної посади віцепрем’єра.
Тим часом змінився керівник представництва МВФ в Україні, а у ЗМІ з’явилася інформація, що попередній очільник мав доволі непрості стосунки з українським президентом Володимиром Зеленським.
Мовляв, у ексголови місії МВФ в Україні були напружені стосунки з Зеленським. Ван Роден публічно виступив проти відставки директора НАБУ Артема Ситника і пригрозив Зеленському скасуванням співпраці з МВФ. Газетярі не виключають, що саме через це його замінили на Владкову-Голлар.
Конфлікт міг вийти в публічну площину: Зеленський міг звинуватити МВФ у спробах впливати і вказувати українській владі, як їм керувати. Тож для МВФ це було б сильним іміджевим ударом. Вашингтонські фінансисти зуміли вийти з-під удару. Але чи покращить цей момент стосунки між Україною і МВФ – питання доволі непросте.
Деякі експерти вважають, що «своїми дивними кадровими та назагал управлінськими рішеннями президент Зеленський наступив на хвіст самому собі. І страждати за це буде ціла держава». Докладніше йдеться в матеріалі «Далі не буде: МВФ пригальмовує довготермінову співпрацю з Україною».
