Контроль над морем завжди був і залишається важливою складовою системи національної безпеки, наголошує в газеті «День» адмірал Ігор Кабаненко.
Обов’язковою умовою контролю над водними акваторіями є здатність військово-морських сил виконувати три ключових стратегічних завдання: перше – це стримувати агресора від нападу з моря; друге – здійснювати контроль над важливими морськими транспортними коридорами та районами її морегосподарської діяльності; третє – формувати та підтримувати операційно доцільні морські зони заборони доступу противника.
Сьогодні ВМС України нараховує близько 50 кораблів, катерів та допоміжних суден. Нібито серйозна кількість, але, як стверджує адмірал, все це є вкрай незбалансованим, перевантаженим застарілими та неефективними платформами, більшість з яких роками прив’язана до пірсу. Як наслідок, Україна не контролює близько 80% власних суверенних морських акваторій.
Останні роки яскраво демонструють небезпечні тенденції повзучої анексії українських акваторій, вважає дописувач. Головна небезпека полягає в тому, що в певний момент Україна, крім моря з його шляхами сполучення, надрами та біоресурсами, може втратити прибережні території – у ХХІ столітті море має вирішальний вплив на прибережні території, а не навпаки.
Тому в ситуації, коли море наповнено загрозами, а військово-морські спроможності України вкрай мінімізовані і на їхнє формування тисне час та обмежені ресурси, потрібно у короткі строки створити ефективне угруповання для дій на морі, з гарантованим ресурсним забезпеченням виконання цього завдання, персональною відповідальністю та жорстким контролем за дотриманням визначених термінів.
У цих конкретних історичних умовах москітний флот – реальне і ефективне рішення проблеми відновлення контролю України над власним морем. Водночас, солодкі мрії та «амбітні» плани про ВМС на колись, на потім, чи плани-мікс, в яких «усього по трохи» – від лукавого. На цьому адмірал наголошує в статті «Москітний флот, або Як Україні відновити втрачений контроль над морем?»
Скандал навколо кінопроєкту «Дау» та його режисера, за сумісництвом артдиректора Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Іллі Хржановського поширюється наче епідемія чи пожежа, захоплюючи все більше коло спостерігачів, констатує газета «День». Кореспондент видання Дмитро Десятерик не погоджується з деякими твердженнями, що це нове слово в мистецтві. «Це слово давно відоме. Радянське», – наголошує журналіст. Радянське є в першу чергу імітацією і підміною понять, забезпеченою постійним примусом. Хржановський, може, й хотів викрити радянщину, а натомість лише відтворив її. Суб’єкт злився з об’єктом. Підриву кривавої каруселі не вийшло. Вийшла ще одна карусель, зазначає автор.
Він вважає, що перед глядачем – типова колоніальна ситуація. «Пани, які, мабуть, уявляють себе в кіплінґовських коркових шоломах, прибули в бідну країну й найняли за копійки злиденних тубільців заради своїх розваг», – зазначає журналіст. З огляду на це, цікавим для дописувача є перелік українських політиків, що знялися в «Дау»: Михайло Добкін, Нестор Шуфрич, Михайло Бродський, Леонід Черновецький і Дмитро Гордон. «Просто зернятко до зернятка, перлина до перлини! Звісно, з таким «дахом» можна й немовлят мучити, і коїти все, що завгодно з місцевим людом», – наголошує кореспондент. Докладніше з його думкою видання знайомить в матеріалі «Луна-парк»... чи місце пам’яті?»
Одним із важливих шляхів економічного зростання України та забезпечення її суверенітету й державної безпеки є нарощення власного видобутку нафти та газу. Саме це повинно бути одним із пріоритетів для діяльності органів влади, наголошують дописувачі газети «Голос України».
Збільшення видобутку нафти та газу економить значні валютні кошти на закупівлю цих корисних копалин, якими не обділені надра України. Держава одержує прибуток за рахунок усіх видів податків, що дуже важливо, а найголовніше – забезпечує тисячі й тисячі громадян робочими місцями та ще й з високими зарплатами. Це – один із напрямів не тільки економічної, а й політичної стратегії держави, що забезпечить сталий розвиток з прибутком упродовж кількох десятиліть.
Науковці вважають, що Україна своїми силами може відкрити нові, зі значними запасами, родовища нафти та газу на нових високоперспективних об'єктах, яких як на заході, так і на сході України достатньо. Умовою для надходження інвестицій в галузь є максимальне спрощення одержання ліцензій на пошуки, розвідку та видобуток нафти та газу тими, хто хоче насправді вкладати кошти в пошуки нових родовищ. Дещо в цьому напрямі вже зроблено, проте цього ще недостатньо. Що необхідно зробити насамперед та скільки в Україні сьогодні законсервованих і ліквідованих свердловин, і чи можна їх відновити, йдеться в публікації «Нафта, газ та економічне зростання держави».
Основні очікування людей від оновленої внаслідок виборів влади – послаблення тарифного тягаря. Обіцянки знизити тарифи на енергоносії для населення і на комунальні послуги – як у програмах, так і в публічних виступах кандидатів, що прийшли до влади, – залишаються невиконаними, пише «Голос України». Це негативно впливає на рейтинги парламенту й уряду, їхніх очільників. Водночас не секрет, що знизити тарифи можна наведенням порядку під час їх формування і затвердження. Як це краще зробити, видання розповідає в матеріалі «Деякі думки з приводу тарифоутворення та енергетичної безпеки держави».
Якби всесвітню історію дозволили писати росіянам, то на землі все було б Росією, а вся історія складалася б із суцільних перемог Москви і «русского оружия», зазначає дописувач газети «День» Микола Семена. Він вважає, що подібне нігілістичне ставлення до «не Росії» зараз загострилося особливо стосовно України, і українці нарівні з американцями зараз становлять особливий об’єкт російської брехні та міфів.
Загострення антиукраїнської хвороби в Криму відбувається наприкінці квітня кожного року, адже громадськість в цей час згадує, зазвичай, Кримську операцію 1918 року – успішний військовий похід спеціальної групи армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном на Крим проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.
Два роки тому Україна відзначала 100-річчя цієї події, і це викликало негативні емоції кримських пропагандистів, згадує журналіст. В кращому разі нинішні російські ЗМІ піддають ці події замовчуванню, в гіршому перекручують факти і обманюють кримчан за допомогою брехні. Прикро, коли до цього залучаються тепер вже ручні кримські історики, які в умовах російської цензури не здатні вийти за межі нав’язаного їм пропагандивного дискурсу. Більше про ті подій автор розповідає в статті «Полковник, стратегічний талант якого не оцінили».
