«Я не відчувала ускладнень від хвороби» – лікарка з Монастириськ, в якої діагностували COVID-19

На 24 квітня в Тернопільській області, за результатами досліджень методом ПЛР, у 532 людей підтверджений коронавірус. 7 осіб померли. Найбільше хворих надалі у Монастириському районі – 170, зокрема 11 лікарів, 32 медсестри і фельдшери. У Монастириському шпиталі на лікуванні – 32 особи. У лікарні, повідомили медики, немає пробірок для забору аналізів для проведення тестів ПЛР, їх довелось позичити.

31-річна Олена Гаврилюк – лікар Монастириської районної лікарні, надавала медичну допомогу своїй колезі – медсестрі, яка першою захворіла на коронавірус, але ще тоді про діагноз ніхто не знав. Олена Гаврилюк – на самоізоляції з підтвердженим COVID 19 і очікує чергового результату тестування.

– Олено, як ви зреагували, коли дізнались, що медсестра, з якою контактували, з підтвердженим коронавірусом?

– 19 березня я чергувала. І те, що медсестра – з грипом, у важкому стані, не знала. Вже коли прийшла на роботу, то дізналася. Вона лежала в реанімації, і там були ще 6 пацієнтів, і мені треба було всіх оглянути, щоб знати ситуацію. Це була медсестра приймального відділення нашої лікарні, вона сильно кашляла, стан її був важкий. Вже 19 березня вона потребувала кисню. Медсестра працювала у приймальному відділенні, була першою особою, з якою контактували хворі, які звертались у лікарню. У мене вже тоді промайнула думка про вірус. На мені були маска, рукавиці, окуляри, все примітивне, що не захищає, у нас не було респіраторів, ніякого індивідуального захисту, а допомогу треба було надавати, здійснювати огляд.

У мене не було жодної паніки жодного дня. Все спокійно сприймала, бо я працюю хірургом і паніки у нас не може бути. Спокійно і чітко треба ухвалювати рішення. Конкретна ситуація – конкретне рішення. Коли я прийшла додому 20 березня, то всі мої рідні почали приймати противірусні препарати, давала у профілактичній дозі. 22 березня я знову чергувала, робила післяопераційну перев’язку, а пацієнтка з COVID-19 поруч кашляла. Захисних матеріалів не було. Вони почали з’являтися після 26 березня, а вже кілька днів, як у медсестри був підтверджений коронавірус. Тоді активно підключилися волонтери і почали закуповувати захисні костюми для медиків. Добрі люди почали допомагати, бо не було нічого. 25 чи 26 березня у мене взяли аналізи – і я вже більше з хати не виходила, і так до сьогодні. Коли у мене підтвердили коронавірус, я вже була на самоізоляції.

– Які були симптоми у вас?

– Симптоми почалися 24 березня, коли я приїхала з роботи, після обіду прийшла додому, то була температура до 37, загальна слабкість, як при грипі, головний біль і біль очних яблук, сухий кашель, боліла шия. Наступні два дні трималась температура 38, кашель і головний біль тривали до тижня.

– Що ви приймали, чи постійно лежали?

– У мене – маленька дитина, три рочки, тому я лежати не можу, це просто нереально. У мене не було слабкості, я не почувалась, так, що мусила лежати. Постійно провітрювала приміщення, дезінфікувала все, виходила на подвір’я, на щастя, у нас своє. Тобто, могла бути на вулиці ізольованою. Треба, щоб завжди було свіже повітря. Дуже багато пила, постійно, чай із медом, малиною. У великій кількості, щонайменше 2 літри на день. Перші дні ходила у масці, але дитина її постійно зривала. Постійно була у русі. Мої колеги працюють за кордоном і цікавились моїм станом, запитали, як справи, а я відповідала, що на вулиці і граю з дитиною у футбол. Я не відчувала ускладнень від хвороби. Коли маленька дитина, то важко повністю ізолюватися. Але обов’язково – окремий посуд, рушники. Слава Богу, що це була легка форма перебігу захворювання, але кашель продовжувався – і я почала приймати антибіотики.

10 квітня виявився негативний тест ПЛР, 13 квітня – позитивний, тобто два різні результати. І ось чекаю на наступний результат. Усі дні я ні з ким із чужих не контактувала і залишається питання щодо тих тестів.

– Розумію, що дитина не була інфікована, а як із іншими членами вашої родини, з ким ви проживаєте в одному будинку? Чи всі пройшли тестування?

– У тата 3 дні була температура, а у мами – 5 днів. Проводила потрібну лікувальну симптоматичну терапію. Звісно, при цьому обов'язкове провітрювання кімнат, дезінфекція ще більше і частіше. Татові тест провели, і він був позитивний, а мамі – ні, бо це якраз був той період, коли була обмежена кількість тестів і контактуючих, у кого не було симптомів, тоді не тестували. Але через кілька днів у мами з’явилася температура 39 – і вона лежала.

– Тобто, ви самі доглядали за батьками і лікували?

– Я прокапувала вдома, не хотіла запрошувати медиків, щоб їх не піддавати небезпеці. Бо знала, що у них немає якісних індивідуальних засобів захисту, що колеги у постійному ризику. Лікарі, медсестри, санітарки з Монастириської лікарні заслуговують на найвищі слова подяки і похвали. Вони виснажені і далі надають допомогу. Це неймовірна жертовність. Навіть така річ, щоб у лікарні щось випити, водички чи чай, з’їсти, їм треба все робити абсолютно за правилами – все з себе зняти, помити руки, це все вимагає часу. Спершу забували, клали руки на коліна – і знову мити. Просто розумію ситуацію, у якій мої колеги. Решта родини – на самоізоляції, дитина немає симптомів, у тата повторний тест виявився негативний. Батьки добре почуваються. І я кожен день спостерігаю і слухаю їх, бачу, який апетит, який настрій, чи не кашляють. Ми вже навіть посадили полуницю біля хати.

– Ви спілкуєтеся зі своїми колегами, які працюють за кордоном і в Україні, чи радитеся, обмінюєтесь досвідом?

– Переважно це симптоматичне лікування. Якщо є бронхіт, ускладнена пневмонія, то є певні протоколи лікування. Моя подруга працює в Детройті у медичному закладі, ділиться досвідом, як вони лікують. Треба дуже безпосередньо дивитися, де температуру зняти, конкретно діяти в тому чи іншому випадку. За загальними принципами відбувається лікування проти вірусу. Нам привезли у шпиталь ліки. Запроваджені норми лікування – і їх всі використовують. Сьогодні мені дуже жаль, що стільки часу медичні працівники працюють за такі мізерні зарплати. Медсестри весь час у постійному прямому контакті і повинні мати гідну зарплату, вони рука до руки до пацієнта, коли ставлять крапельницю, то пацієнт поруч, кашляє, пчихає. Замість медиків, які у групі ризику, виходять на роботу молодші. Просто вдячна всім своїм колегам за роботу у такому стресі і ризику. Добре, що вже забезпечені індивідуальними костюмами, рукавицями, окулярами. Я б хотіла приступити до роботи, але так не виходить, бо різні результати тестів.

– Які ваші прогнози щодо поширення коронавірусу?

– Важко зараз говорити про якісь прогнози, бо надалі пацієнти поступають і поступають, виявляють нові випадки коронавірусу. На мою думку, велика кількість людей уже раніше, до карантину, перехворіла. Думаю, що буде йти вірус на спад, якщо дотримуватимемося правил карантину.

– Чи змінилося на сьогодні в Україні ставлення до медичних працівників?

– Значно більше людей розуміють, у якій ситуації перебувають лікарі, медсестри, тому допомагають і підтримують. Мені телефонують колеги і знайомі з різних регіонів і запитують, чи потрібна допомога. Тобто, є та категорії людей, яка нормально і адекватно сприймає, але залишатиметься ще така категорія, чия думка незмінна надалі, і такі люди постійно критикують. Якщо, наприклад, у людини певне захворювання, до якого себе довела, і вона звикла все списувати на лікарів, то і далі так буде. Хоча варто змінити свій стиль життя, а не звинувачувати когось. Але я думаю, що кардинально ставлення щодо лікарів не змінилося в країні. Хоча багато хто сьогодні зрозумів, що без якісної медицини матимемо великі проблеми і біду.