«Універ» і карантин: вісім історій українських студентів, які навчаються з дому

Українські виші мають «академічну автономію» і користуються нею в умовах карантину, пояснює Міністерство освіти і науки. Тобто кожен із них має право організувати дистанційне навчання на власний розсуд. У підсумку, українські викладачі вищих навчальних закладів пристосовують для онлайн-навчання все, що завгодно: від усіх можливих соцмереж до вже традиційних на Заході освітніх інтернет-платформ. Карантин через COVID-19 став часом інновацій та експериментів в українській вищій освіті. Але ж як при цьому почуваються об'єкти цих експериментів – українські студенти?

Радіо Свобода опитало молодь із різних українських регіонів. Пропонуємо вісім історій українських студентів про те, як вони навчаються дистанційно.

В Україні – більш ніж 1,3 мільйона студентів, свідчить державна статистика. В час пандемії COVID-19 усі вони залишили свої гуртожитки й навчальні корпуси та поїхали додому: українські виші в період карантину мають право навчати лише дистанційно, такою є вимога уряду.

«Заклади вищої освіти мають академічну автономію. Вони самостійно визначають, як організувати освітній процес в умовах карантину та які технології використовувати» – такі лаконічні рекомендації дає Міністерство освіти та науки українським вишам.

«Академічна автономія» дала українським викладачам та студентам широке поле для експерименту. Поспілкувавшись із студентською молоддю з різних українських міст, Радіо Свобода з'ясувало, що свої власні підходи до дистанційного навчання застосовують не лише певні університети чи інститути, а й навіть окремі викладачі в межах однієї кафедри.

Однак є й спільні риси, визнають співрозмовники Радіо Свобода.

Головна – це використання для навчання всіх можливих сучасних засобів онлайн-комунікації.

• Google Сlassroom (classroom.google.com) – безкоштовний сервіс і додаток для вишів та некомерційних організацій, одна з найпопулярніших освітніх платформ у світі. Студенти називають її чи не найбільш впорядкованою та найкраще пристосованою для навчання з дому.
• Moodle – популярна серед викладачів багатьох країн онлайн-платформа з управління навчанням. Низка українських вишів прив'язує до цієї платформи всю систему дистанційного навчання, обмін інформацією між викладачами та факультетами.
• Zoom – онлайн-сервіс відеозв'язку та відеоконференцій. Досить поширений інструмент для дистанційного контакту бізнесу зі своїми працівниками, які виконують роботу з дому. Працює і з комп'ютера, і як додаток до смартфона

Українські освітяни використовують для листування зі студентами всі можливі месенджери та соцмережі:

• скайп,
• вайбер,
• телеграм,
• фейсбук,
• інстраграм,

а також використовують ці платформи для трансляції занять.

Традиційні інструменти –

• сайт навчального закладу,
• електронна пошта,
• телефон.

Вони залишаються каналами для вирішення організаційних питань між викладачами та студентами.

• Ютуб, один із найпопулярніших засобів для дистанційного навчання українських школярів, студентами та викладачами вишів використовується значно рідше.

Окрім того, більшість студентів, з якими поговорило Радіо Свобода, визнають: під час дистанційного навчання роботи в них побільшало, і це не рахуючи зусиль, яких довелося докласти для перетворення свого помешкання в повноцінну навчальну аудиторію.

«За гарної погоди можна сісти й навчатися у дворі, взяти на руки козеня, пити чайок і шукати додаткову інформацію в інтернеті»...

Вікторія, студентка Вінницького торговельно-економічного інституту (підрозділ Київського національного торговельно-економічного університету), спеціальність – іноземна філологія.

«З початком карантину я спакувала валізу і повернулася додому – в своє село на Вінниччині. Університет одразу ж організував дистанційне навчання. Насправді все дуже просто: в нас завжди існувала навчальна система, прив'язана до платформи Moodle. І навіть до оголошення карантину ми займалися через Moodle, якщо з якоїсь причини не могли бути на парах. Там є опорні конспекти, презентації, лекції за нашою спеціальністю та завдання, які ми виконуємо. Викладачі проводять лекції у форматі відеотрансляцій на різних платформах (наприклад, Zoom), а ми – надсилаємо їм виконані завдання через соцмережі. Є й такі унікальні викладачі, які проводять заняття, транслюючи їх в Інстаграмі. Але досить часто – все банально: ми просто читаємо теорію, а потім виконуємо за нею завдання».

«Іноді мені здається, що викладачі перегинають палицю, і задають трохи (а то й не трохи!) більше, ніж зазвичай. І бракує класних, чітких пояснень, що ж робити. Звісно, вони пропонують звертатися до них за консультаціями у будь-який месенджер, але якщо немає прямого контакту з викладачем – то важко сприймати нову інформацію. Та ще й роботи стало значно більше. Одна з проблем: дають дуже маленький термін для виконання завдань. І це якийсь капець! Дають дуже багато вправ, потрібно опрацювати декілька тем, і все це – менше ніж за добу! На це потрібно давати більше часу. Труднощі зі зв'язком: часто викладачі не мають ніяких навичок щодо онлайн-ресурсів, деякі не знають навіть, що можна щось сфотографувати і надіслати».

«Для мене головний великий плюс у дистанційному навчанні – це те, що я можу сидіти в халаті й пити чайок, або за гарної погоди сісти й навчатися у дворі, взяти на руки козеня, а тим часом шукати додаткову інформацію в інтернеті й паралельно – скролити стрічку в Інстаграмі. Не сказала б, що це дуже продуктивно, але принаймні це зручно. Плюс у тому, що карантин дав можливість спробувати себе в новій формі навчання. Як тимчасовий варіант – окей. Але довго я б особисто не протрималася. Страшенно не вистачає живого спілкування з одногрупниками, і починаєш справді цінувати ті моменти, які мала в інституті».

«В понеділок хочеться просто лягти у ліжко і прокинутись 24 квітня, чи коли воно там закінчиться...»

Поліна, Київський університет імені Грінченка, спеціальність – сольний спів:

«У нашого університету є спеціальний сайт/платформа «Е-навчання», є корпоративна пошта, ну і, звичайно інстаграм, фейсбук.... Усі наші завдання відображаються в електронному курсі, або про них сповіщають старосту, тобто мене. Коли настає найстрашніший день тижня – понеділок, коли приходить нове завдання до дистанційного курсу, а мій телефон починає розриватися від сповіщень та дзвінків, хочеться просто лягти у ліжко і прокинутись 24 квітня, чи коли воно там закінчиться...»

«Ми ще більше знайомимося з нашими викладачами та дізнаємося, що вони за люди. По кількості завдань та пунктів про те, як їх виконувати, можна в точності зрозуміти: ставиться викладач до нас як до людей чи як... до студентів. Здається, що деякі просто вирішили дати те, чого ми ніколи не робили в аудиторіях; вони дістали з якихось потаємних місць такі методичні плани, яких ми у вічі не бачили. Ще виявилося, що дуже складно зрозуміти написаний текст, якщо його пише творча людина (а викладачі в нашому інституті – дуже творчі люди...). Як староста групи я мушу постійно бути на зв'язку з викладачами. Особливо дратує, коли деякі студенти з якихось причин не можуть виконувати завдання: немає інтернету, світла, бажання (хаха!), і складається враження, що в усіх викладачів – на швидкому наборі мій номер телефону».

«Найбільш креативними заняттями були сольфеджіо і вокал по скайпу. Вперше потрібно було не тільки зробити домашнє завдання, а ще й миритися з неякісним зв'язком, якось пристосуватися: співати в режимі рації (спочатку слухаєш, а вже потім відповідаєш). Та й родичі не завжди раді, коли ти починаєш співати о 10-й ранку. Вони періодично заходять до кімнати і виказують своє невдоволення ситуацією».

«Одна з моїх однокурсниць, Вікторія – паралельно з сольним співом у Грінченка вивчає ще й правознавство в Університеті державної фіскальної служби. До карантину вона моталася між Києвом та Ірпенем, з переходом на дистанційне навчання їй стало значно легше. Але Вікторія жалілася мені, що навчальних завдань у неї побільшало, причому на обох спеціальностях одразу. Вона зараз переважно вдома. Але, дивна річ, спілкується з рідними навіть менше, ніж було до карантину. В час коли онлайн відкриті доступи до відомих бібліотек, легендарних музеїв та спортивних змагань – у нас не завжди є сили і час, щоб усе це дивитися. Ну, може, раз на тиждень, коли на вихідних робимо паузу в навчанні».

Крістіна – також навчається сольного співу в Київському університеті імені Грінченка.

Вона зізнається, що на карантині найбільш типовими для неї стали відеозаняття, до яких вона долучається з власної спальні, в хатньому одязі. Щоб переказати й передати нинішню навчальну атмосферу, Крістіна записала для Радіо Свобода відеорозповідь.

«Медична освіта онлайн – це коли ти дивишся на резекцію матки, а паралельно готуєш борщик»

Неоніла, Дніпропетровська державна медична академія:

«Навчання наше проходить в телеграмі, вайбері, в додатку Goggle Classroom, через пошту та спеціальні сайти з історіями хвороб. Супер-креатив, на жаль, вилазить для нас боком: бо кожна кафедра «креативить» по своєму, й іноді покладає на нас непосильні завдання, від яких зникає будь-яке бажання навчатися».

«Головні проблеми – втома, втома, втома... А ще занудство, зверхність та відсутність у педагогів розуміння того, що для однотипних завдань є тільки однотипні відповіді, як би студенти їх не перефразовували. Роботи стало більше, особливо з урахуванням того, що всі усні відповіді ми тепер пишемо. І якщо раніше цей список «розбивався» на кількість студентів у групі, то тепер це все робить одна людина. При цьому, на диво, організаційних труднощів не виникло: з першого ж дня всі розібралися з програмами та планами».

«Ну, медична освіта онлайн – це така справа, коли ти дивишся на резекцію матки, а паралельно готуєш борщик».

«Робиш завдання до п'ятої ранку. А сьогодні о 8.20 ранку – вже перша пара»

Богдан, Університет митної справи та фінансів (Дніпро), спеціальність – правознавство:

«Наш університет одразу організував дистанційне навчання через Google Сlassroom і Zoom. Але найчастіше викладач зв'язується з кимось зі студентів (переважно зі старостами), і тоді вже ми в загальному чаті в телеграмі обмінюємося завданнями».

«Чесно кажучи, відчуття від навчання з дому – не дуже. Навіть якщо ти маєш індивідуальний графік, то викладачі все одно надсилають тобі більше завдань, ніж зазвичай. Роботи побільшало, але як вона перевіряється – не зрозуміло. Іноді навіть немає чітких повідомлень, чи проводитиметься онлайн семінар, і коли саме. Ця вся ситуація не сильно надихає, хочеться щоб пошвидше все стало знову, як було».

Катерина, Київський національний торговельно-економічний університет, факультет торгівлі та маркетингу:

«Взагалі мені подобається ходити до університету. До того ж, він зручно для мене розташований. А відчуття від навчання вдома – це якийсь жах. Я люблю спорт, а зараз майже не виходжу з дому. Може нам треба ще й онлайн-фізкультуру проводити?! Але, якщо серйозно, то в останні дні нас ще й дуже-дуже завантажили. Іноді поснідати не вдається – одразу сідаю дивитися лекцію. Збився режим: роботи стільки, що роблю її до ночі майже щодня. Ось вчора почала робити завдання, і робила до п'ятої ранку. А о 8.20 ранку – вже перша пара. Деякі одногрупники встигають швидше. Але мені треба значно більше часу, щоб зробити так, як мені подобається, а не «щоб було».

«Ніколи не стану радіти з того, що сиджу вдома під ковдрою з чайочком та печивом»

Аліса, Університет митної справи та фінансів (Дніпро), факультет фінансів та банківської справи:

«Мій університет досить швидко налагодив онлайн-навчання. Заняття проходять як конференції в Zoom, а завдання ми отримуємо в гугл-класі... Але я не можу радісно висловлюватися про те, як класно сидіти вдома та навчатися онлайн. Я проти цього, адже комп'ютер ніколи в житті не зможе замінити живого спілкування й живого опанування матеріалу. Не замінять цього жодні онлайн-курси. Я в житті – активна людина. Я люблю своїх одногрупників та викладачів. Я люблю людей та хочу з ними взаємодіяти. І ця тенденція, що ми маємо примусово перевести все життя онлайн, весь наш світ – мене дуже турбує».

«Я ніколи не стану радіти з того, що сиджу вдома під ковдрою з чайочком та печивом. Жодне онлайн-навчання не зрівняється з живим контактом. Дуже хочеться, щоб карантин по-справжньому закінчився, а не став новою нормою нашого життя».

Юліана, Київський національний університет культури і мистецтв, спеціальінсть – менеджмент шоубізнесу:

«Ми перейшли на онлайн-навчання вчасно. І порівняно з іншими вишами, не настільки все погано з кількістю та складністю завдань. Ми використовуємо різні соцмережі, месенджери та електронну пошту. Але в цьому й проблема: йде великий дисонанс між тим, що, кому й куди студент має відправляти. Якби усі викладачі були б в одній системі (наприклад, у Classroom), то ти відправляв би туди всі виконані завдання та не переймався».

«Відчуття просто жахливі! Я сиджу в чотирьох стінах. Щойно прокидаюся – підходжу до ноутбука і цілий день вчуся. Тобі скидають тонни матеріалу, який ти не розумієш і намагаєшся розібратися самотужки. Скидають ще й завдання, причому не структуровано. Буває, що надсилають їх на вихідних, хоча самі викладачі люблять говорити, що їхній робочий день завершується о шостій вечора. Ми не маємо часу відпочити, ми емоційно виснажуємося, а викладачі тим часом вимагають від нас креативного виконання завдань».

«У багатьох студентів – технічні труднощі. Наприклад, я живу в селі у Львівській області. І часто зникає електрика: або відмикається все село, або це сусід увімкне щось надпотужне. Зникає світло, отже вимикається інтернет, а ти маєш виконувати завдання, в тебе якихось пару годин до дедлайну – і ти така сидиш у ступорі, бо нічого не можеш вдіяти. Є викладачі, які такі речі враховують. Але не всі.

Найкраще було б – давати всі завдання систематизовано, і ставити дедлайн через тиджень, наприклад. Тоді ми могли би планувати: сьогодні зроблю це і те, завтра – все інше, а потім трохи відпочину. Але цього не враховують. Буває, що завдання дають в суботу, а дедлайн ставлять в неділю. Хоча студент – теж має право на вихідний».

Кабмін оголосив карантин і запровадив режим надзвичайної ситуації до 24 квітня. Він розпочався 12 березня і первинно мав тривати до 3 квітня. Посадовці й експерти не виключають, що його продовжать. Одна з карантинних вимог – припинення роботи всіх навчальних закладів та перехід до дистанційного навчання. Карантин запровадили для протидії пандемії захворювання COVID-19. Наразі цю хворобу діагностували майже в 5 тисяч громадян України.

Захворювання COVID-19 спричиняється коронавірусом SARS-CoV-2, раніше відомим як 2019-nCoV, що належить до великої групи коронавірусів. У деяких випадках перебіг хвороби легкий, в інших – із симптомами застуди і грипу, зокрема з високою температурою і кашлем. Це може перерости в пневмонію, яка може стати смертельною. Більшість хворих видужує; помирають переважно люди з ослабленою імунною системою, зокрема літні.

Радіо Свобода продовжує відстежувати ситуацію з навчанням онлайн в Україні. І закликає висловлювати свою думку щодо дистанційного навчання студентів президента України Володимира Зеленського, посадовців МОН, адміністрацію вищих навчальних закладів та інші сторони.