(Рубрика «Точка зору»)
Останніми тижнями президент Білорусі Олександр Лукашенко кожною своєю заявою нібито прагне підтвердити власну колишню тезу, яку ми вже почали забувати: «Я свою державу за цивілізованим світом не поведу».
У 2015 році в Білорусі були звільнені останні політв’язні, і процес «нормалізації» відносин із Заходом поступово розпочався. Окрім очевидного геополітичного аспекту (поштовх до нормалізації був наданий після подій в Україні: анексії Криму Росією та війни на Донбасі), важливим також був інформаційний аспект.
Упродовж кількох років офіційний Мінськ наполегливо переконував зовнішньополітичних партнерів, що з Білоруссю можна мати справу, що це сучасна країна з великим ІТ-сектором, стабільним керівництвом, яке зовсім не цурається певних прогресивних думок і готове влитися в міжнародну спільноту. Білоруські дипломати намагалися представити країну як надійного та стабільного партнера, який дотримується міжнародних стандартів, діє без жодних вибриків та неприємних сюрпризів.
А тут – коронавірус. І виявилося, що знову весь світ іде «не в ногу», і лише один фанат лазні, хокею та кізочок – «у ногу». Проблема полягає в тому, що цей любитель лікувати коронавірус із трактором та прихильник теорій про світове закулісся – це не якийсь собі дивак-оригінал, а незмінний лідер Білоруської держави.
І річ навіть не в тому, що Білорусь обрала свою унікальну, відмінну від інших, тактику боротьби з пандемією. Справа у всіх тих публічних висловлюваннях та зауваженнях глави держави, які демонструють неповагу до власних громадян, небажання визнавати реальність, цілковите ігнорування загальноприйнятних підходів.
А зараз іноземні журналісти телефонують до своїх білоруських колег і запитують: «У вас там що, знову, як у 1986 році, як після Чорнобилю?». Ми даремно думаємо, що, читаючи статті з Білорусі про всі ці екзотичні способи боротьби з пандемією, які пропонує Лукашенко, весь світ захлинається від захоплення неординарними і таємничими людьми – білорусами.
Ми можемо скільки завгодно іронізувати з міжнародного інтересу до чемпіонату Білорусі з футболу, але слід розуміти, що сприйняття на Заході цього «футболу під час холери», ймовірно, буде таким: що то за дикі люди, які у розпал пандемії, грають футбол, а трибуни переповнені глядачами.
Відео Білоруської редакції Радіо Свобода:
Що в голові керівника цієї держави, який посеред пандемії грає в хокей, а на трибунах зігнані глядачі в погонах, і він каже потім у телекамери: «Тут немає ніяких вірусів! Ось ви ж не помітили, що вони літають? І я так само не бачу».
І який, до речі, «сигнал» вкотре подається потенційним іноземним інвесторам, коли Лукашенко публічно заявляє, що нікому не дозволить звільняти людей із приватних підприємств?
Багато дій білоруської влади під час кризи знову продемонстрували всьому світові, що рішення в цій країні визначаються не професіоналізмом та компетентністю посадових осіб на всіх рівнях, а суперечливими висловлюваннями та особливостями характеру глави держави.
Виходить так, що останніми тижнями кожною новою заявою Лукашенко нібито прагне підтвердити свою колишню фразу, про яку в останні роки вже стали забувати: «Я свою державу за цивілізованим світом не поведу».
Відео Білоруської редакції Радіо Свобода:
Віталій Циганков – журналіст
Оригінал статті – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
