Історія з «плівками Єрмака» може мати далекосяжні негативні наслідки для чинного президента. І тут питання не в самій історії, скільки в реакції на неї, наголошує тижневик «Новое время». Автор статті політолог Петро Оліщук переконаний, що пересічного українця при попередніх правителях найбільше обурювали клановість і корупція. І ця ненависть до «усіх старих» і зробила Зеленського президентом.
А тут українці бачать записи, які засвідчують, що брат близького соратника президента займається «торгівлею посадами» та різними «послугами» для бізнесу. Ця історія нагадала про недалеке минуле та найгірше, що у ньому було. І тут вимальовується найбільша проблема – перенесення відповідальності з оточення на лідера, вважає експерт.
Зеленський називає Єрмака другом. Він більше схильний довіряти тим, кого знає добре ще з «дополітичних часів». Але, як наголошує політолог, тоді треба бути готовим, що весь негатив почне давати «метастази» недовіри. І говорити про те, що треба дочекатися результатів розслідування не доводиться, адже є політична, і є кримінальна відповідальність. З політичної точки зору – вона б'є по основам влади, і єдиний спосіб зараз щось змінити – публічно продемонструвати нульову толерантність до будь-яких спроб торгувати посадами чи використовувати родинно-дружні зв’язки для досягнення політичних цілей. Інакше історія має усі шанси перетворитися на «снігову груду», попереджає політолог у публікації «Плівки Єрмака». Чим ризикує Зеленський».
У статті «Новий пасьянс» «Український тиждень» розповідає, як складаються відносини президента й опозиції та чому їм не обійтися одне без одного. Автор статті Роман Малко переконує, що ключовою проблемою президента Зеленського є його разюча некомпетентність, непрофесійність та невідповідність обійманій посаді. Він це регулярно демонструє впродовж всього періоду перебування при владі. Усі розмови про те, що Зеленський талановитий, швидко вчиться й оточив себе гарними професійними радниками, украй непереконливі, наголошує дописувач. Маючи практично необмежені стартові можливості, він зумів за півроку їх феєрично профукати та майже загнав країну в глухий кут.
Піке Зе-команди може навіть позитивно вплинути на переоцінку суспільством своєї власної ролі в державотворенні. І ймовірно, що саме на цей сценарій сподівалися всі, хто опинився за бортом владного корабля.
Розділивши країну поміж баронами й наділивши урядовими повноваженнями випадкових людей, президент укотре міг наочно переконатися, що спертися йому немає на кого. Перші виявилися ненадійними партнерами, в яких власні інтереси природно домінують над суспільними, а другі – без досвіду й особливого бажання працювати. Їхнє хаотичне метання та гучні заяви лише зробили владу ще більшим заручником обставин і продемонстрували її безпорадність. До того ж час, який можна було з розумом використати, без сенсу втрачено.
Доля монобільшості після ухвалення закону про банки фактично вирішена. Щоб знайти спільну мову з ігнорованою раніше опозицією в особі «Голосу» та «Європейської солідарності», Зеленському доведеться ще й відмовитися від планів примирення з Путіним. Принаймні перед лицем пандемії, яка в Україні ще не сягнула свого піка, а вже запустила стільки цікавих та невідворотних процесів.
«Український тиждень» зазначає, що зводити нинішню ситуацію тільки до протистояння по лінії Зеленський – Коломойський було б занадто примітивним спрощенням.
По-перше, менш ніж за рік після обрання Верховної Ради керівництво монобільшості може залізобетонно розраховувати лише на близько 180 народних депутатів із 250 колись обраних від політсили. І ця кількість зменшується.
По-друге, послідовної та згуртованої внутрішньофракційної опозиції в «Слузі народу» все ж таки немає. Це найкраще віддзеркалення того, як торік формували партію влади, наголошує автор статті Андрій Голуб. Велика кількість часто незнайомих між собою людей з різних середовищ та часто з протилежним світоглядом не стали й не могли стати монолітом. Вони публічно сваряться, звинувачують одне одного в корупції та намагаються просунути власні інтереси. Наслідком стає куди помітніша відсутність партійної дисципліни.
У підсумку коаліція з однієї фракції фактично існує тільки на папері. Для ухвалення рішень на допомогу приходять ситуативні союзники з інших політсил.
Слабкість нинішньої однопартійної коаліції стала наслідком слабкості Банкової. Публічні чвари окремих «слуг» між собою – це симптом численних центрів впливу, які формуються навколо президента Зеленського. У таких умовах «заміна керівника Офісу президента має наслідком відставку уряду та майже всього силового блоку». У дописувача виникає запитання: чи в Україні Офіс президента, чи президент Офісу? Тепер уже групи депутатів змагаються одна з одною за отримання впливу на Банкову, а не навпаки. У таких умовах українцям доведеться пережити найгостріший період епідемії COVID-19 та очікуваного падіння економіки. Заголовок статті – «Час ситуативної більшості».
«Катастрофи вдалося уникнути. Зеленський і Рада зробили крок на користь України, а не Коломойського – чи допоможе це країні?». У статті під таким заголовком тижневик «Новое время» стверджує, що ухвалення законів про банківський ринок і про ринок землі, а також призначення ліберального міністра фінансів Сергія Марченка мають стати початком масштабної програми порятунку України від кризи.
Ухвалення закону про банки було необхідне, щоб Коломойський не отримав контроль над «ПриватБанком», найбільшою фінансовою установою країни, яку націоналізував Мінфін у 2016-му. Олігарх давно намагається повернути цей банк або хоча б отримати за нього компенсацію.
Експерти видання вважають, що війни між Зеленським, який наполягав на ухваленні закону, і Комойським не буде, однак стосунки стануть прохолоднішими.
Коронавірусна ера загрожує стати найбільшим випробуванням для України за останні 10 років. Виходити з кризи країна збирається за допомогою МВФ, який добре вміє використовувати метод батога і пряника.
Але бій за гроші МВФ ще не закінчений, зазначає видання. «Антиколомойський» закон ще чекає друге читання, і його остаточне ухвалення може стати черговим випробуванням для монобільшості та Зеленського.
Що відбувається з коронавірусом в ОРДіЛО і чому це небезпечно для всієї України, досліджував тижневик «Новое время». Видання пише, що російська окупаційна влада приховує статистику інфікованих COVID-19, так само як й інформацію про те, що інфекційні відділення донецьких і луганських лікарень переповнені пацієнтами з ознаками гострих респіраторних інфекцій. Ситуація настільки критична, кажуть у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, що в ОРДіЛО з Росії прислали групу військових фахівців із вірусології.
Віра Ястребова, директор Східної правозахисної групи, зазначає в тижневику, що довгий час на окупованій частині Донбасу не вводили карантин і називали коронавірус «американською розробкою». «Вони повністю залежать від Росії. І якщо там не визнавали коронавірус, то і в «ЛДНР» не визнавали. Якщо в Росії з недбальством ставилися до епідемії, то і там теж», – зазначає експерт.
Такий стан речей загрожує регіону справжнім спалахом захворюваності. Ситуація небезпечна ще й тим, що більша частина населення на цій території – це група ризику: літні люди.
На думку низки експертів тижневика, окупована частина Донбасу може стати потенційним джерелом великих проблем для всієї України, адже ситуація із захворюваністю на COVID-19 там явно не контролюється.
На тлі вирування українських політичних пристрастей та наступу коронавірусу малопоміченою залишилася новина з ОРДіЛО, де трапилася справжня сенсація. Наприкінці лютого так званий суд «ЛДНР» фактично визнав злочинцем одного з найвідоміших «героїв Новоросії» Олексія Мозгового. Польового командира і засновника батальйону «Призрак», який для багатьох був символом подій 2014 року.
Через шість років соратники символа «русской весны» визнали те, що українська сторона стверджувала від самого початку – Олексій Мозговий за фактом виявився не «захисником Донбасу», а банальним розбійником, бандитом та вбивцею. Докладніше про культову особу бойовиків в «Українському тижні» розповідає Денис Казанський. Заголовок матеріалу – «Справжні діяння «героя Новоросії».
