Польща не відновила зруйнований вандалами пам’ятник воїнам УПА на горі Монастир

75 років тому, 2–3 березня 1945 року, у Підкарпатському воєводстві Польщі у важкому бою з внутрішніми військами НКВС загинули понад 60 воїнів Української повстанської армії (УПА). Вони поховані на горі Монастир. 1 березня українці з України та Польщі вшанували пам’ять загиблих. Однак досі польська влада не відновила надмогильну плиту, яка знищена вандалами. Плюндрування могили виявили у січні цього року.

Їдучи у Польщу, щоб помолитись, запалити лампадки, покласти квіти на могилу 62 воїнам УПА, українці з товариств «Любачівщина» і «Надсяння» сподівались, що надмогильна плита все ж таки відновлена польською владою. Зрештою, про це була мова між двома президентами України і Польщі під час вшанування 75-роковин звільнення концтабору «Аушвіц» 27 січня 2020 року. Український президент Володимир Зеленський нагадав польському главі держави Анджею Дуді, що Україна у 2019 році розблокувала мораторій на пошукові роботи і «наступним кроком буде відновлення польською стороною пошкодженої української могили на горі Монастир і взяття її під захист». Однак на ці слова польський президент промовчав. Хоча пам’ятник на горі Монастир встановлений законно, з дозволу польського уряду.

«На сьогодні не маємо відповіді від польської влади. Скептично ставлюсь, бо вкотре обіцяють. Україна відкрита до співпраці, а тут вандали понищили могили. Тільки на цих теренах Перемишльщини близько 10 могил поруйновані. У християнській державі, незалежно, ким і хто є, належиться спокій і молитва за спокій душ», – зауважила Радіо Свобода Марія Туцька, представник перемиського відділу Об’єднання українців Польщі.

Інформація про спалені вишиті рушники, які 3 листопада 2019 року причепили на дерева довкола могили представники польських і українських середовищ, розбиту надмогильну плиту з’явилась під час різдвяних свят у січні. Місцевий житель побачив рештки плити у криниці. Коли польські та українські активісти приїхали на це місце, то вже залишки плит були витягнуті з ями. Хто це зробив, невідомо. Вони поприбирали територію і поклали частини плити на могилу.

«Прикро, що ми бачимо те, що бачимо. Мав таки надію, що, можливо, таблицю відновили. Бо про те, що українці приїдуть вшанувати загиблих, ми повідомили польську владу. Можливо, 2–3 березня встановлять таблицю – і тоді можна буде говорити про перезавантаження українсько-польських відносин. Сьогодні цього немає», – наголосив під час вшанування секретар Державної міжвідомчої комісії у справах пам’яті учасників жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета.

Бій був нерівний

2–3 березня 1945 року в лісах довкола села Верхрата був жорстокий бій між воїнами УПА і внутрішніми військами НКВС. Бій був нерівний як чисельно, так і за озброєнням. Радянська влада проводила зачистку цієї території від УПА. У навколишніх селах споконвіків жили українці. Згідно з угодою від 9 вересня 1944 року між СРСР і Польською Народною Республікою, українське населення мали евакуювати з території Польщі в УРСР. Люди не хотіли виїжджати зі своїх рідних домівок і прабатьківської землі. Тому операція 1944–1947 років була примусова.

«НКВС хотів ліквідувати «ненадійний», «бандитський» елемент, для них це були воїни УПА, а також і Армія Крайова, щоб встановити радянську владу і кордон. На цій території, недалеко від гори Монастир, мав криївку Ярослав Старух на псевдо «Стяг». Це був курінь «Залізняка», у цій місцевості формувалася воєнна округа «Сян», так званий Закерзонський край ОУН на чолі з провідником Старухом, і це була столиця бандерівського руху, німці сюди не потикались, їм був нецікавий цей район. Ліквідація куреня була життєво важливою для СРСР і для встановлення ПНР. Основним завданням УПА була охорона населення від нападів польських підпільних воєнних підрозділів, різних банд, які грабували місцеве населення, яке було зацікавлене в цій охороні», – говорить історик Микола Посівнич.

Жоден із воїнів УПА не здався живим. Місцеві жителі тіла вояків перенесли на гору Монастир, де до ХІХ був Василіанський монастир Греко-католицької церкви. Селяни встановили дерев’яний хрест. Тут уже були могили воїнів, які загинули у роки Першої світової війни (у 1914–1915 роках).

«2–3 березня групи НКВС оточили верхратські терени і напали на підрозділи УПА, які квартирували у різних селах. Був дуже нерівний бій, бо ті мали велику техніку. Їх оточили. І ніхто з українців не здався. Василіанського монастиря на цей час вже не було, там і поховали на горі бійців. Ми, вихідці із цієї території Любачівщини, Надсяння, приїхали вшанувати загиблих», – каже голова товариства «Любачівщина» Богдан Парадовський.

Дії вандалів і провокаторів болять людям

Кінець лютого і початок березня традиційно є днями пам’яті українців і поляків, які загинули у складні роки Другої світової війни, стали жертвами провокацій і політики по обидва боки кордону. Люди приїжджають на місця поховання і загибелі. Досі складні сторінки історії є дискусійними і провокують протистояння, акти вандалізму, щоб погіршити українсько-польські відносини, кажуть фахівці, не допустити діалог порозуміння і примирення щодо минулого, роками триває «війна пам’ятників».

На горі Монастир могилу упівцям впорядкував громадянин Польщі українського походження Дмитро Богуш (Снігур). Чоловік домагався дозволу від польської влади від 1993 року. Оскільки Польща була зацікавлена у відкритті меморіалу польським воякам на Личаківському цвинтарі у Львові, тому у 2005 році питання щодо могили упівцям на горі Монастир було вирішене.

Із 2014-го до 2019 року, відколи триває війна на Донбасі, у Польщі були знищені майже два десятки пам’ятників і могил українцям, останній акт вандалізму був на горі Монастир і на цвинтарі у селі Венрхрата. Польські радикали, з дозволу місцевої влади, демонтували пам’ятник бійцям УПА на цвинтарі у селі Грушовичі, неподалік Перемишля. Тому українська влада, у відповідь, навесні 2017 року заборонила Польщі проводити пошукові роботи в Україні доти, доки не будуть відновлені українські могили. Але торік мораторій зняв президент Зеленський, але за умови, що польська сторона дотримає слово. Однак досі знищені вандалами місця пам’яті українців польська влада не відновила.

У жовтні 2016 року вандали знищили пам’ятник на могилі українців, серед яких є воїни УПА, на сільському цвинтарі у Верхраті. Досі могила зруйнована. Тут поховані рідні Ірени Снігур, яка проживає у Польщі.

«Тут похований мого тата рідний брат і мій брат також. Поляки зруйнували цей пам’ятник, то нехай відновлять. Мій брат поставив його за життя. Очевидно, що мені болить душа таке бачити, що це зруйновано. Багато про це говорять і нічого не роблять. Це болюче питання для мене»», – говорить Радіо Свобода Ірена Снігур.

На сільському цвинтарі у Верхраті теж спалили вишиті рушники, як і на горі Монастир, на пам’ятниках із тризубами.

Вшанували українці, які були переселені з Підкарпатського воєводства чи їхні рідні у 1944–1947 роках, загиблих українців також у селі Горайц. До поминального заходу долучились українці з Перемишля. Серед яких – і Богдан Лопушинський. У Верхраті залишився будинок мами, і сюди Богдан Лопушанський завжди запрошує переселенців із цих терен на почастунок.

«Це нормальна українська гостинність. Сусіди вже звикли до цього. Я живу у Перемишлі. Чи соромлюсь українського походження? Тепер вже ні. А як був малий і ходив у початкову школу, то дуже тяжко було. Зараз свідомий, хто я є, всі знають. У 70-х роках було дуже важко, у 60-х ще гірше. Щораз потім легше. А зараз – складна ситуація, політика перешкоджає. Хоча це не трагедія, але ми свідомі того, хто ми є», – каже Богдан Лопушинський.

На сільському цвинтарі у Верхраті похований його батько.

Вже у найближчі дні переселенці з Польщі поїдуть вшановувати жертв у місця пам'яті – Павлокому і Сагринь, де були вбиті мирні українці.