Олена Лаущенко
Як лікувати «втому від війни»? Що не так із тезою «надо просто перестать стрелять»? Що робити з молоддю на тимчасово окупованих територіях? Ці проблеми в перебігу дискусії про етику під час війни обговорили режисер та звільнений політв’язень Кремля Олег Сенцов, публіцист Віталій Портников та письменниця й історик Олена Стяжкіна. Обговорення організував Київський центр Українського католицького університету.
Війна для багатьох українців почалася неочікувано, вважає публіцист і телеведучий Віталій Портников. На його думку, значна частина українців до 2014 року була переконана, що події в Росії й тамтешній авторитаризм їх не стосується.
«Для багатьох наших співвітчизників Путін і досі не є проблемою. Він прийшов у Сімферополь, Ялту, Бахчисарай, Донецьк, Луганськ, але не прийшов в Одесу, Харків, Київ – тому це не проблема», – говорить Портников.
Режисер та звільнений політв’язень Кремля Олег Сенцов підтверджує, що у перші дні окупації у Криму ніхто не розумів, що відбувається насправді і якими будуть наслідки. Через тиждень, коли усе вже було вирішено, почалися протести. Почався розкол у родинах, коли навіть серед рідних думки про ситуацію різнилися.
«Бабуся моєї знайомої говорила: «Пойми, я же хочу умереть в России», а моя знайома відповідала їй: «Ти помреш, а мені тут жити», – розповідає Сенцов.
Доступ до інформації та доступ до інтернету, як виявилося, не міняє погляди людей.
І в росіян, і в жителів на території окупованої частини Донеччини є інтернет. «Проте хтось читає «Українську правду», а хтось дивиться Шарія. Вони знаходять в інтернеті те саме, що дивляться по телебаченню», – зауважує Олег Сенцов
«Треба говорити, що війна триває, гинуть хлопці, а Росія – агресор»
Частина суспільства, які ніколи не стикалася прямо із війною, постійно повторює, що «втомилася від війни» і треба «просто перестать стрелять», щоб війна зупинилася.
Однак, реалії такі, що не можна сховатися від війни, вишукуючи в інтернеті підтвердження тільки своїх думок, або спілкуватися тільки у колі однодумців. Так само, як не можна зупинити агресора і врятуватися, просто припинивши опір.
«До 27 лютого 2014 року (захоплення Верховної Ради Криму та Ради Міністрів АРК «зеленими чоловічками» – ред.) я не був супротивником Росії. У них були свої справи, у нас – свої. Я розумів, хто такий Путін і нічого доброго від нього не очікував. Я розумів, що це диктатура, нацистська держава, але я думав, що це їхня справа – не наша. Із 27 лютого 2014 року це стало моєю справою, тому що вони захопили Крим – мою Батьківщину», – каже Олег Сенцов.
Тож, і для суспільства, яке нібито «втомилося від війни», згубно перебувати в ілюзії, що війни немає.
Сенцов вважає, що завдання держави у цьому випадку – самій створювати політичну дискусію про війну.
«Треба говорити, що війна триває, що гинуть хлопці, а Росія – агресор. Я говорю про це завжди», – каже Олег Сенцов.
Натомість з вересня 2019 року слово «війна» поступово стало зникати зі ЗМІ. А ті, хто тримає фронт, і ті, хто їм допомагає, категорично не можуть цього зрозуміти, бо реально знають, хто є ворогом, на що ворог здатний і чим він загрожує усій Україні.
Що може об'єднувати людей?
Навіть вільним від комуністичних стереотипів та ідеологічних штампів людям важко прийняти важку реальність останніх років.
Росія атакувала Україну тоді, коли українці ще не встигли до кінця осмислити Революцію гідності.
«Ми не встигли продумати Революцію гідності. Ми не встигли як слід оплакати тих, хто загинув за цю гідність. Ми почали воювати за власну незалежність, знову не встигаючи як слід оплакати своїх захисників», – зазначає історик Олена Стяжкіна.
І уміння визнати чужий біль і уміти співчувати – є тим, що може об'єднувати людей з різними поглядами. Якраз це може стати етичною основою для сприйняття реальності, яка випала на долю цього покоління.
Об'єднавчим фактором безперечно, на думку учасників дискусії, може бути успішний розвиток України.
«Якщо Україна буде тим проектом, який приваблює – це буде дуже добре. Це стратегія не на рік і не місяць», – зауважує Сенцов.
І це те, що найбільше цікавить молодь.
Тому Олег Сенцов вважає, що цільовою аудиторією політики деокупації має бути саме молодь, позаяк саме молодь прагне прогресу, якого немає ані в окупованому Криму, ані в ОРДЛО. .
Однак, Сенцов наполягає, що лише після деокупації територій можна буде говорити про їхню реінтеграцію .
Молодь на окупованих територіях росте в ідеологічній пропаганді Росії, зауважує Олена Стяжкіна. За них треба боротися.
«Серед усіх нас є доволі багато людей, які вчилися в радянській школі, носили піонерський галстук, комсомольський значок, промовляли слова: «жить, учиться и бороться, как завещал великий Ленин, как учит коммунистическая партия». Але це ж не спотворило нас остаточно!» – розмірковує Олена Стяжкіна.
Для того, щоб показати молоді Україну і спробувати повернути ту молодь сюди – Міністерство освіти і науки України розробило спрощені правила прийому для молоді окупованих територій.
Дискусія на тему «Етика і війна: між минулим і майбутнім» відбулася у Київському центрі Українського католицького університету 11 лютого. Режисер та звільнений політв’язень Кремля Олег Сенцов, публіцист і телеведучий Віталій Портников та письменниця й історик Олена Стяжкіна розмовляли про етичні засади суспільства, яке переживає війну. Послухати обговорення прийшли студенти, представники влади, громадські діячі та публічні інтелектуали.
