П'ять героїв Юнацьких Олімпійських ігор: шлях до зимових нагород

Вони йшли в спорт, щоб врятувати своє здоров'я. Їм казали, щоб вони завершували виступати, бо ніколи не буде зіркового майбутнього. Декому з них хрест на виступах могла поставити війна на сході України, комусь –​ травма. Але, попри всі перепони, вони змогли підкорити Олімп, хоча поки що і юнацький.

На ІІІ зимових Юнацьких Олімпійських іграх Україна виборола рекордні чотири нагороди – це найкращий результат «синьо-жовтих» за цей час. Крім того, три з цих медалей українці здобули у дебютних видах спорту. Про шлях до головної медалі, про вміння виступати не лише за себе, але й за команду, про цінність олімпійських виступів Радіо Свобода розповіли чемпіони та призери зимових Юнацьких Олімпійських ігор: хокеїсти Володимир Трошкін та Денис Пасько, фігуристи Софія Нестерова та Артем Даренський, а також фристайліст Орест Коваленко.

Хокей: історичні «золото» та «срібло» в битві двох українців

На ІІІ зимових Юнацьких Олімпійських іграх вперше в хокей грали у форматі 3х3. Крім того, команди складалися зі спортсменів з різних країн. Тож у фіналі українець Володимир Трошкін разом з командою «Green» переграв збірну «Red», за яку виступав інший українець Денис Пасько.

Срібний призер Юнацьких Олімпійських ігор Денис Пасько у хокей потрапив завдяки бабусі, яка і привела хлопця сім років тому на відбір до команди. Хлопцеві запропонували перевірити власні сили. Він погодився та залишився, хоча йому взагалі не прогнозували серйозної хокейної кар’єри.

«Перший тренер казав мені, щоб я закінчував з хокеєм, бо в мене нічого не вийде. Та я сам хотів багато разів кинути все, особливо коли не розумів, що таке хокей насправді. Перевірив себе у всіх амплуа, але зі своїм місцем визначився лише три роки тому. Насправді у хокеї не буває легко. Щоб стати найкращим, треба постійно «вкалувати» на тренуваннях. День за днем. Лише тоді зможеш досягти нормального результату», – пояснює Денис Пасько.

Юний олімпійський чемпіон Володимир Трошкін народився у Донецьку. Саме східний регіон України ніколи не вважався «зимово-спортивним». Але у той час у місті добудовували Льодову арену «Алмаз» і у школу Володимира Трошкіна прийшли тренери, які зацікавили семирічного хлопця новим видом спорту.

«Батьки думали, що мені не сподобається. Прийду, подивлюся й завершу одразу. Але ні! По-перше, це по-справжньому чоловічий вид спорту. По-друге, це дуже швидкий вид. Небезпечний вид? Відверто, не страшно. Ми зараз виступаємо в «сітках», а інший «захист» вже у більш дорослому віці одягається. Звичайно, боляче, коли зіткнення з суперником чи шайба прилітає. Але це не зупиняє. Мені подобається все, що я роблю. І моє амплуа подобається – захисник. Насправді нашу роботу не дуже видно глядачам, але, повірте, її відчувають нападники. Це і підстраховка для нападників, і основна робота в своїй зоні, і атака. Зараз більшість голів забивається, коли переводять у синю зону захисників, ми кидаємо, а нападники вже забивають», – каже Володимир Трошкін.

Через війну на сході України хлопець з родиною був вимушений переїхати до Кривого Рогу. Спочатку вирішили побутові питання, а вже потім шукали для хлопця нову команду. Кілька переїздів, змін команд – і ось його обирають представляти клуб на відборі до збірної.

Цей етап також став психологічною перевіркою для Трошкіна та Паська. Усіх кандидатів було запрошено на «тестування», де треба було проявити свою швидкість, майстерність, влучність та вправність. Володимир Трошкін не зміг впоратися з хвилюваннями, тож впав під час першої спроби. Проте далі хокеїст зібрався з силами й у другому «виступі» показав, що має бути у складі «синьо-жовтих». А Денис Пасько, за результатами тестування, був другим. Спочатку хлопцю сказали, що він не їде на ігри, але потім зателефонували та запросили до лав команди. Дебютний хокей 3х3 став тріумфальним для українців. Кажуть: і кількість гравців, і командний формат викликав лише позитивні емоції у спортсменів.

«Ми боролися в одній гральній зоні, мало місця, а тому важко обіграти. Там треба швидко мислити та більше грати в пас. Хокей 5х5 звичніший для мене, але 3х3 також зацікавив. Сподіваюся, що цей формат вийде на світовий рівень. У мене серйозних помилок не було, але сказали, що треба покращити гру в захисті, а так все нормально», – пояснює Денис Пасько.

«Цей формат важчий, тому що на міні-майданчиках виступаємо. Чим цікавіший? Тут все швидше. Крім того, немає окремо нападників чи захисників. Тут всі мають виконувати всі функції. Не було силових прийомів. Можна було штовхатися, але з обмеженнями. Звичайно, що з силовою боротьбою було б цікавіше. Формат цікавий, але порівнювати з 5х5 – це неправильно, бо вони різні», – каже Володимир Трошкін.

Це вперше, коли одразу два українських хокеїсти здобувають нагороди на Юнацьких Олімпійських іграх. Проте зупинятися на таких медалях хлопці не збираються.

«Я багато про що мрію, але ставлю собі невеличкі цілі. Досягаю їх. Таким чином я працюю над собою з кожним разом все більше. Олімпіада була для мене важливим стартом. Я відчув новий рівень гри і зрозумів, що треба прагнути лише до найкращого. Вважаєте, я не буду брати участі в наступних іграх? Як тільки з’явиться можливість, одразу поїду. Буду демонструвати всю свою майстерність та доводити, що я найкращий», – каже пояснює Денис Пасько.

«Мрії не про цей рік, а на майбутнє… «Золото» на дорослій Олімпіаді, на світовій першості. Звичайно, хотілося б ще і Кубок Стенлі виграти. Це мрія будь-якого хокеїста», – каже Трошкін.

Фігуристи традиційно повертаються з нагородами

Це зараз українська пара Софія Нестерова та Артем Даренський виступає разом та підкорює плечем до плеча нові спортивні змагання. А починали як одиночні фігуристи.

Артем Даренський народився у спортивній родині. Рішення віддати хлопця у фігурне катання було обране за порадою лікаря-ортопеда. До 14 років Артем показував хороші результати серед одинаків, але Даренський виріс понад 190 см – а це справжня перепона в одиночному катанні.

«Було дуже важко стрибати, бо зріст завеликий. Тож і мама, і тренер вирішили, що варто спробувати виступати в парі. Звичайно, тепер важче, бо ти відповідальний не лише за свої дії, але й за партнерку», – пояснює Артем Даренський.

За станом здоров’я на лід вперше вийшла й Софія Нестерова. Після того, як маленькою дівчинка перехворіла на пневмонію, у неї проблеми з кашлем та нежиттю були хронічними. Тож малечу відвели на каток – «оздоровлюватися».

«Покаталася пару років. Почало вдаватися. Тому і залишилася. Але вдавалося все поетапно. Наприклад, мені дуже важко далися викиди та тодес, хоча він вважається найлегшим елементом. Якщо не брати до уваги фізичну підготовку, то важко у моральному плані. Банально прокинутися на тренування о 6.30 – це виклик. Треба себе змушувати. І робити це протягом багатьох років. Коли були погані змагання або щось не виходило, то хотіла піти з фігурного катання. Але насправді головне – просто пройти цей часовий період, перебороти це і продовжувати», – каже Софія Нестерова.

На юніорському чемпіонаті світу з фігурного катання, який відбувся в Загребі, українська пара виборола квоту на виступи на Олімпійських іграх. В індивідуальних змаганнях виграти нагороду не вдалося, а ось у складі команди «Team Vision» здобули бронзові медалі.

«Ми відкаталися непогано. Але треба прибрати трохи бруду в програмі та ускладнити деякі елементи. В цілому для мене ця медаль означає, що ми можемо брати нагороди і рухатися далі», – каже Артем.

«Вважаю, що на той момент ми показали все, що змогли. Бронзова нагорода на цих змагання – це перш за все гордість і доказ того, що я можу, а також це натхнення і бажання працювати далі, здобувати нові нагороди», – зізнається Софія.

Фристайл: бронзова нагорода на вагу «золота»

Єдиний український спортсмен, який виборов індивідуальну нагороду, фристайліст Орест Коваленко. В дисципліні біг-ейр (один з видів лижної акробатики) українець став бронзовим призером, показавши результат 179.50. Коли він вперше прийшов у спортивну школу, то і не мріяв про стрибки на лижах, каже Орест.

«Я одразу виділявся зі своєї групи та дуже швидко перейшов до старших. Так, були моменти, коли щось не виходило, але я завжди намагався робити все, що в моїх силах, щоб швидше досягти успіху. Це моє натхнення. Вважаю, що у фристайлі найважче – це перебороти хвилювання. Ти повинен бути сконцентрований на трасі. У цьому спорті немає місця для хвилювань», – каже Орест Коваленко.

На Юнацьких Олімпійських іграх Коваленко виграв нагороду, попри травму. Під час другого стрибка у кваліфікації хлопець пошкодив п’ятку. Навіть думав відмовитися від участі у фіналі.

«У цілому виступом на ЮОІ я задоволений, але завжди можна зробити краще. Зараз я маю перевершувати себе та покращувати свої вміння. І справді не вдалося показати себе на всі 100% у слоупстайлі. Після нагороди у біг-ейрі я зрозумів, що всі роки, які я тренувався, не пройшли дарма. І тепер в мені палає натхнення. Хочеться показати, що я спроможний на більше. Попереду мене чекають Кубки Європи та Кубки Світу, тому намагаюся якнайшвидше відновитися після травми та повернутися на схил», – розповідає Орест Коваленко.

Що б порадили юним олімпійцям, які поїдуть на наступні ігри?

Денис Пасько: «Головне – не одягнути на себе корону і працювати над собою».

Артем Даренський: «Не витрачати часу, а використовувати кожен день, щоб побачити та дізнатися щось нове, бо така подія відбувається раз в житті».

Софія Нестерова: «Сталевих нервів і вдалих виступів».

Орест Коваленко: «Наснаги, удачі, вдалих виступів. І найголовніше – йти до своєї мети і не відступати».

Володимир Трошкін: «Слухати та чути тренера! І головне – це бажання. Треба жадати перемоги та йти до цієї мети, бо без бажання нічого не буде».

Чотири нагороди у Лозанні – це рекорд для України на зимових Юнацьких Олімпійських іграх. Так, у 2012 році в Інсбруці українці вибороли три срібні медалі: у фігурному катанні – Олександра Назарова – Максим Нікітін (танці на льоду), Ярослав Паніот (одиночне катання) та у шорт-треку Марія Долгополова. На ІІ іграх в активі «синьо-жовтих» було також три нагороди: «золото» біатлоністки Христини Дмитренко, «срібло» у змішаних командних змаганнях з фігурного катання від Івана Шмуратко, «бронза» сноубордистки Дарини Кириченко.