Виконувачка обов’язків директора Державного бюро розслідувань (ДБР) Ірина Венедіктова днями повідомила про призначення своїм заступником Олександра Соколова і першим заступником Олександра Бабікова. Останній – колишній адвокат Віктора Януковича.
Про те, як Бабіков займатиметься справами Майдану в ДБР, досліджував «Український тиждень». Автор статті Станіслав Козлюк нагадує, що ексадвокат Януковича тепер контролюватиме детективів, які займатимуться розслідуваннями, що мають стосунок до його колишнього клієнта.
Змінити ситуацію може хіба що рішення президента Зеленського. А до того моменту фактично захисник Віктора Януковича перетворюється на державного обвинувача. Риторичним лишається питання, чи зможе він використовувати отриману під час захисту Януковича інформацію для просування розслідувань.
Зараз можливість впливу суспільства на призначення Олександра Бабікова доволі примарна. Тож лишається сподіватися на якнайшвидше проведення відкритого та прозорого конкурсу з призначення директора Держбюро розслідувань. Про це йдеться в статті – «ДБР: сумнівний перезапуск».
Тема номера «Українського тижня» – феномент Зеленського, осягнути який прагнуть відразу кілька дописувачів видання. Так, Юрій Макаров у публікації «Свій хлопець» зазначає, що Зеленського лають за легковажність, за відсутність ідеології, за нерозбірливість у людях, за дрібну брехню, за поетапну здачу України тупому «русскому миру», забуваючи, що цей феномен – адекватне відображення країни, якою вона є. Країна живе емоціями. Наявність усередині її іншої України – глибокої, тяглої, саможертовної, креативної, несподіваної – впорядковує цю ентропію надто повільно, бо сили нерівні.
Щоб переконати «постмодерного профана» в складності світоустрою треба почати зі школи, але ж профана бісить плата 36 тисяч для міністра освіти. Можливо, з просування справжніх авторитетів, яких хотілося б наслідувати, але для профана вони зарозумні. Тому небайдужим українцям доведеться регулярно нагадувати чинному президентові про поточний порядок денний у складному реальному всесвіті. Інструменти є, а він почує, куди він дінеться, переконує автор.
Інший дописувач «Українського тижня» – Дмитро Крапивенко – у публікації «Курс на манівці» стверджує, що сьогодні війна на Донбасі невипадково губиться в інформаційній політиці влади. Бо надто далекою є ситуація на фронті від тієї, яку хотілося б бачити команді Зеленського. Навчені у КВН і «Кварталі 95» нести людям сміх і позитив, діячі відверто губляться в ситуації, коли не до жартів. Яскравий приклад – збиття українського пасажирського літака в Ірані. Усі ці ганебні паузи, недолугі виступи перших осіб продиктовані не останньою чергою тим, що вони не звикли приносити погані новини, виголошувати жалобні промови, бо, як виявилося, політика – це не лише турборежим голосувань у Раді й показове гримання на чиновників.
Не помічати реванш усередині країни – також із «джентльменського набору» Зе-команди, вважає автор. «П’ята колона» з усіх сил пнеться, щоб нівелювати здобутки попередніх років, зокрема в справі декомунізації. Президент не стає на жоден бік, лишаючись осторонь. Він намагається грати роль мудреця, що начебто перебуває над суперечкою. Насправді ж все не так, наголошує дописувач. Пошук «неконфліктних героїв», об’єднання України за допомогою Володимира Лобановського – це шлях до поразки. Адже в Україні, що веде на своїй землі війну за збереження себе, беззубий «пошук позитиву» загрожує перерости в малоросійський водевіль із кривавою розв’язкою і без антракту.
Ідея боротьби провінції проти столиці, або, якщо ширше, маленької людини проти можновладців стала тією вишенькою, яку поклали у 2019-му на тортик майже готового політичного образу Володимира Зеленського. Власне, це й стало єдиною справжньою ідеєю, яку він проніс через обидві торішні виборчі кампанії. Вона ж лежала в основі створення серіалу «Слуга народу» у 2015-му.
Як стверджує дописувач «Українського тижня» Андрій Голуб, образ «свого хлопця» актор Володимир Зеленський використовував протягом сценічної кар’єри й намагається втримати його на посаді президента. Однак часи змінюються. «Триматися осторонь» політики, будучи президентом, не варіант. Це вже позначається на популярності продуктів «Кварталу 95». У 2019-му скетчі «Вечірнього кварталу» й «Ліги сміху» вперше за кілька років не ввійшли до десятки найпопулярніших відео в українському сегменті YouTube.
Саме Зеленському доведеться платити за виплеканий, зокрема його зусиллями, образ інакшості політиків та беззмістовності політики. Він перестає бути «своїм» для аудиторії не через вчинки, а просто через приставку «президент України» поруч з іменем. Докладніше йдеться в матеріалі «Відлуння нульових».
Перемога Зеленського стала вікном можливостей. І пролізти в нього намагаються всі – особливо ті, хто в 2014-му залишився без посад і преференцій. Дописувач тижневика «Новое время» публіцист Павло Казарін нагадує, що протягом останніх п'яти років Україна жила за етикою Майдану. Перемога в 2014-му вулиці була етичним камертоном. По ньому міряли процеси, звіряли цінності і виносили оцінки. Загиблі в Києві і на Донбасі закріпили своєю жертвою новий моральний стандарт. Проросійський табір і прорадянські ностальгію викреслили з норми.
Але потім президентом став Володимир Зеленський. Процес створення команди якого нагадував вир. Ця воронка засмоктувала всіляких людей, і тому на виході виявилась клаптева ковдра, що складається з різних біографій і поглядів, етичних позицій і професійного досвіду.
Колишні волонтери сусідять з адвокатами СРСР. Корупціонери – з антикорупціонерами. Члени команди Миколи Азарова і Віктора Януковича – з людьми, які борються за європейські стандарти.
Ті, хто в 2014-му виявився не при справах, отримали можливість переписати етичний стандарт. Або, як мінімум, переконали себе в цьому. Глава Офісу президента називає протестні мітинги проплаченими. Радник секретаря РНБО лає «войовничу меншість». Тих, хто закликає захищати Україну, звинувачують у кровожерливості. Слово «патріот» намагаються зробити іронічно-зневажливим. Всіх незгодних записують в табір «порохоботів». Про те, що з того може вийти, Казарін розповідає в статті «Правила Антимайдану».
Цей рік буде сповнений подій. Про чотири сценарії для України розповідає тижневик «Новое время». Автор публікації підприємець і викладач Валерій Пекар вважає, що мирний процес на Донбасі навряд чи буде мати істотні результати: ключі від миру і війни перебувають у Кремлі, і його мешканців влаштовує заморожений конфлікт, що дозволяє впливати на ситуацію в Україні і одночасно бути в клубі великих держав. Більшість економічних реформ 2020 року дадуть результати тільки в 2021-му. Продовжиться розпад правлячої еліти на протиборчі групи, керовані з різних центрів. Рейтинг президента поступово буде знижуватися.
Автор також прогнозує, що відновиться олігархічний статус-кво, тобто повернення на традиційну траєкторію розвитку, перервану Майданом (в такому випадку реформи згортаються або проводяться так, щоб посилити вплив олігархів). Тобто олігархи повернуть собі частину втраченої влади.
Про малоймовірні сценарії 2020-го дописувач розповідає в матеріалі «Є варіанти».
