200 тисяч паспортів Росії на Донбасі. «ДНР» та «ЛНР» після «нормандської» зустрічі

Дмитро Кирилов

У перший день нового 2020 року на Донбасі обстріляли безпілотник ОБСЄ, не пустили патрулі міжнародної моніторингової місії до місць зберігання важкого озброєння в угрупованні, що називає себе «Донецька народна республіка» та до блокпостів в угрупованні «Луганська народна республіка», а в «ДНР» виявили «заборонене» важке озброєння в зоні розведення військової техніки.

Нові протитанкові міни встановлені на одній із найгарячіших ділянок лінії розмежування під Маріуполем – між Водяним і Пікузами (це невелике село є в буферній зоні, але фактично перебуває під контролем угруповання «ДНР», де досі використовують назву Комінтернове, як і до перейменування цього населеного пункту в результаті декомунізації в 2016 році, – ред.).

Настільки довга цитата зі звіту Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні від 3 січня потрібна для констатації того, що частина жителів Донбасу вважає фактом: зустріч лідерів країн «нормандської четвірки» в Парижі була невдачею. 4 січня після підриву на міні поранено двоє бійців Збройних сил України (ЗСУ), з початку року на лінії розмежування у кожної зі сторін є по загиблому.

Саміт не привів до великих проривів, його головним підсумком стало підтвердження прихильності мінському формату як єдиному варіанту на шляху до миру, але деякі зрушення на підсумковій пресконференції все ж пообіцяли. У підсумковому комюніке були слова про необхідність «до кінця року забезпечити повне і всеосяжне дотримання режиму припинення вогню» на Донбасі і сприяти обміну полоненими за формулою «всіх на всіх».

Моніторингова місія ОБСЄ на Донбасі мала отримати можливість цілодобового спостереження –​ зараз її патрулі виїжджають на чергування у відносно світлу пору, до 18:00.

Війна триває

Про успіх плану про «повний і всеосяжний режим припинення вогню» жодного дня не було навіть і мови. Джерела Радіо Свобода в ЗСУ говорять, що сутички на всіх звичних гарячих ділянках лінії зіткнення відбувалися раніше і тривають зараз у режимі «звичайної бойової активності».

Як ми бачимо зі звітів місії ОБСЄ, і в світлий час доби її патрулі, так само як і місяць, і півроку тому, далі стабільно не пускають до місць зберігання важкого озброєння, залізничних станцій і контрольно-пропускних пунктів, де начебто вже відбулося розведення сил і засобів сторін. Після 9 грудня не було жодного тимчасового періоду, коли б сепаратисти отримали від свого командування наказ не чіпати білі джипи з літерами ОБСЄ –​ на непідконтрольних Україні територіях після Парижу очевидно нічого не змінилося.

Мало того, в грудні в містах уздовж лінії зіткнення, в тій же Горлівці і Донецьку, люди чули призабуту артилерійську канонаду. 21 грудня 2019 року бій із застосуванням мінометів точився в районі селищ Спартак і Піски – навколо Донецького аеропорту, і це чуло пів міста приблизно о 16:00, тобто, серед білого дня, ще під час роботи патрулів місії ОБСЄ.

18 грудня на переговорах тристоронньої групи в Мінську ніякої імплементації паризьких домовленостей не сталося, представники непідконтрольних Києву територій Донбасу не пішли ні на які компроміси з припинення вогню і було ухвалене рішення продовжити чинне липневе перемир’я. Треба розуміти, що ніхто поки не скасовував безстрокового режиму припинення вогню, узгодженого в лютому 2015 року, просто, крім нього, два десятка разів ухвалювали додаткові перемир’я до дат. Останнє, липневе, було, мабуть, із двадцяти найбільш нездійсненним.

Інтеграція з Росією прискорюється

У перші тижні січня 2020 року Донецьк і Луганськ відзначать своєрідний «ювілей» – 200 тисяч мешканців Донбасу з російським паспортом. За 2019 рік паспорти РФ отримали 196 тисяч людей, темп «обілечування» (саме так називають процес у Донецьку) тільки зростає.

Зараз лише з однієї «ДНР» у щоденному режимі відправляються чотири автобусні колони – дві з Донецька, одна з Горлівки, в грудні 2019 до них додалися автобуси з Ясинуватої.

Джерела в так званому «уряді» угруповання «ДНР» говорять про те, що в 2020 році кількість пунктів видачі російських паспортів у Ростовській області зросте вдвічі. Прес-центр МВС Росії повідомляє, що власне «громадян ЛДНР» із тих, хто отримав паспорт, – 136 тисяч, решта 60 тисяч – нібито жителі підконтрольних Києву районів Донецької та Луганської областей.

У це важко повірити, оскільки в тому ж Донецьку для непричетної до структур «ДНР» людини процес отримання місцевого громадянства (без нього не можна претендувати на паспорт РФ) затягується на багато місяців. Швидко, найчастіше протягом 2 місяців, процедуру отримання російського паспорта проходять чиновники – співробітники так званих державних підприємств і «військовослужбовці». Ці категорії ще з жовтня 2018 року в обов’язковому порядку, в ході централізованої кампанії, отримували паспорти «ЛДНР», а потім, протягом 2019-го, були всі як один забезпечені паспортами Росії без прописки, але з цифровим кодом 93 – Псковської області.

У Росії декларують, що прагнутимуть видавати паспорти жителям усього Донбасу, не лише прописаним на непідконтрольних Києву територіях. При цьому в 2020 році – вперше з початку конфлікту – президенти Росії і України привітали один одного з Новим роком. До цього – з 29 жовтня минулого року – тривала масована щоденна інформаційна кампанія, про нібито наявний «план депортації народу Донбасу», викладений в якомусь листі Ради національної безпеки і оборони України, здобутому місцевими спецслужбами. Лист являв собою відверту фальшивку з неякісним перекладом ініціалів адресата – керівника Офісу президента України А.І.Богдана (він українською Йосипович) і адресою РНБО нібито на офіційному бланку зі згадкою про вулицю імені більшовика Каменєва. Стосовно «листа» більше вражав темп і частота інформаційних приводів у вигляді «заяв протесту» всіх підряд, від керівників «ЛДНР», до депутатів і пересічних «представників інтелігенції».

У грудні все це поповнилося активною законотворчістю і показовою добудовою юридичної системи квазідержав – до саміту в Парижі «ДНР» ухвалила «закон» про кордон, який окреслював її вздовж адміністративного кордону Донецької області України. Після саміту в Парижі в Донецьку в терміновому порядку були зібрані глави «республік» Леонід Пасічник та Денис Пушилін, які оприлюднили спільну заяву про невідворотне продовження інтеграції з Росією. Наступного дня свій «закон»про кордон ухвалили в «ЛНР», а в Донецьку вже ухвалений законопроєкт урочисто «ввели в дію». У донецькому тексті примітно те, що кордон із Росією практично не змальований, а про «кордон» із Україною свідчать формулювання про морський «кордон» по Азовському морю. До «ДНР», згідно з текстом, входить і «окупований Україною» Маріуполь; внутрішнім морем Росії і самопроголошеної «республіки» назване Азовське море. Цим, мабуть, натякають, що за певної ситуації у місцевих проросійських сил можуть з’явитися катери для блокади головного українського порту в цьому регіоні – Маріупольського.

У Донецьку під Новий рік з’явилося ще кілька законів, без яких «республіка» спокійно жила більш ніж п’ять років. Передусім мова йде про появу цивільного кодексу: до його ухвалення місцеві суди розглядали суперечки згідно з українським законодавством. А 27 грудня «народна рада» проголосував поправки до «закону» «Про соціальний захист ветеранів війни», закріпивши процедуру видачі документа про статус учасника бойових дій. Тепер буде визначений перелік збройних формувань, що брали участь у бойових діях: його визначить спеціальна міжвідомча комісія. Усі бойовики, які воювали або воюють, отримають посвідчення і, можливо, пільги. У сусідньому Луганську для таких, наприклад, закон передбачає поховання за рахунок «республіки».

Зараз у Донецьку триває соціально-політичний експеримент – із 23:00 31 грудня до 8 січня скасована комендантська година, спеціальним рішенням місцевого уряду торговим точкам дозволили працювати в новорічну ніч до четвертої ранку. До цього комендантську годину скасовували в ніч на Великдень і Новий рік, її початок одного разу зсували на три години під час чемпіонату світу з футболу в Росії. Під час чинного зараз скасування комендантської години кожен повинен носити зі собою паспорт, а проїзд по містах заборонений усім автомобілям без пропуску і номерів «ДНР» і Російської Федерації.

Це варто зазначити – на шостому році існування непідконтрольних Києву територій з’явилося багато автомобілів з місцевою реєстрацією і номерами «ДНР» – при тому, що з такими номерами не можна проїжджати через контрольно-пропускні пункти, щоб потрапити на територію решти України.

«Знаєте, минулого року я вже не зустрічав клієнтів, які хотіли б зафіксувати операцію з нерухомості ще й за українськими законами. Всі зрозуміли, що ніякого перегляду документів не буде, навіть якщо Україна в якомусь вигляді повернеться – все при Зеленському, напевно, якщо і піде, то за щадним сценарієм під захистом Росії», – розповідає донецький ріелтор Денис. На підконтрольних Києву територіях досі не визнається жодний місцевий документ про нерухомість, навіть український із Криму, якщо на ньому є додаткова печатка з двоголовим орлом. Тим більше не визнаються угоди з нерухомістю, зареєстровані місцевими нотаріусами на бланках «ДНР». Протягом тривалого часу покупці віддавали перевагу укладанню«подвійних» угод – отримати офіційні документи на квартири і будинки також за українськими законами у нотаріусів у Маріуполі або Краматорську.

Привертає до себе увагу і спокій місцевих чиновників. «Ми тепер громадяни Росії, нас уже тут просто десятки тисяч, як можна провести якісь вибори без нас? – цікавиться один із представників так званого «уряду» угруповання «ДНР». – Ніяких великих змін тут ніхто взагалі не очікує, нам ще з осені говорять на нарадах, щоб звикали до того, що ми – регіон Росії, просто з таким ось особливим статусом».

Полонених віддали не всіх

23 грудня, в режимі відеоконференції, було досягнуті домовленості про обмін у своєрідному проміжному форматі, не «всіх на всіх», як було написано в комюніке після зустрічі в Парижі, а «всіх встановлених на всіх встановлених».

У початкових списках угруповань «ЛДНР» було 150 прізвищ, в українських – 250. Близько сорока людей зі списку «ЛДНР» відмовилися від обміну ще в місцях позбавлення волі. Обміняли, як відомо, за формулою 127 на 76. Але забрати всіх не вийшло – в Донецьку і Луганську залишилися 10 менш відомих військовополонених із 53-ї, 128-ї, 79-ї, 58-ї і 24-ї бригад ЗСУ, а також 36-ї бригади морської піхоти і ротно-тактичної групи 169-го навчального центру.

Загалом у катівнях «ЛДНР», за оцінками представника України в тристоронній контактній групі Валерії Лутковської, залишилося 300 громадян України, з яких на момент обміну документально було підтверджене місце перебування сотні людей. Ці сто – жертви зміни формату «всіх на всіх».

Хто ці люди? Більшість – цивільні особи з проукраїнськими поглядами, таких із Донецька і Луганська віддають в останню чергу. Особливо цинічно звучить пояснення самопроголошених «республік» про відсутність вироків у частині затриманих. Їх передали Україні після двох, а іноді і чотирьох років ув’язнення в СІЗО і на старому донецькому заводі «Ізоляція» (цю територію полонені часто називають «підвалом»). Декого дійсно «судили» і давали терміни від 10 до 30 (!) років позбавлення волі, найчастіше – 14-15 років. З решти, які не отримали вирок і не потрапили на обмін, є, наприклад, відомий у Донецьку лікар, голова міського Клубу любителів розведення кактусів «Іслая» Юрій Шаповалов. На початку 2018 року з його арешту зробили показову акцію залякування проукраїнськи налаштованого населення. Типового худорлявого інтелігента в окулярах брутально «брали» три кремезні оперативники «МДБ ДНР», знімаючи весь процес на відео.

З відео випливало, що досвідчений лікар, співробітник Донецького діагностичного центру при обласній клінічній лікарні, винен в проукраїнських настроях, котрі якимось чином виражалися в соціальних мережах. До жовтня 2017 року в Донецьку існувала версія, що місцеве «МДБ» не кидає «на підвал» за проукраїнські настрої досвідчених лікарів, оскільки їх і без того не вистачає, а ті, що залишилися, гідно несуть свій хрест, виконуючи клятву Гіпократа, – лікують усіх. Ілюзії розтанули, починаючи з арешту 16 жовтня 2017 року лікаря відділення нейрохірургічної реанімації обласної клінічної лікарні Олени Лазаревої, а завершилася та серія арештів лікарів на Юрієві Шаповалові.

Олена Вікторівна Лазарева відсиділа в катівнях майже два роки без суду, в серпні 2019 отримала 15 років за «шпигунство», і 29 грудня вийшла разом із чоловіком Андрієм Кочмурадовим на волю за обміном. Юрій Шаповалов вироку поки що не дочекався і на обмін його не віддали.

Оригінал статті на сайті Російської редакції Радіо Свобода