Олег Галазюк опинився на вільній території України 29 грудня, в результаті великого обміну утримуваними особами між Києвом та російськими гібридними силами – 76 на 124. Він – викладач філософії з Чистякова (до декомунізації Торез), один із авторів рубрики «Листи з окупованого Донбасу» на сайті Радіо Свобода. У його так званій «кримінальній справі», яку вели бойовики, сказано: «вступивши у злочинну змову», Галазюк називав Донецьк окупованим Росією.
Ми зустрічаємось біля в'їзду до державної клініки «Феофанія», куди після обміну привезли на обстеження всіх цивільних. Олег показує нашивку на кофті: «Отряд №9». Ще перед Новим роком він ходив із нею у колонії.
– З яким відчуттям прокинулись на волі?
– Свобода – це найвища цінність. Якщо раніше я ще вважав, що це дім, що це сім’я, то коли я потрапив до в’язниці, я відчув, що найдорожче у людини – це свобода, свобода йти кудись і вільно думати. Зорі я побачив через два роки. До цього я тільки раз побачив, як місяць віддзеркалюється у вікні. Людина може підняти очі вгору, а бачить тільки стіни підвалу.
У мене за вікном росла кульбабка. І цю кульбабку якась рука зірвала. Для мене ця кульбаба – символ свободи, тому що від неї може відірватися цей «парашутик» і полетіти, десь заново пустити коріння.
– Як вас схопили, де і коли?
– Удруге (Галазюк уже потрапляв у полон у 2014-му – ред.) мене схопили на День незалежності 24 серпня 2017 року. Мене покликали у маріупольську Ялту (селище під Маріуполем – ред.), я мав там 7 днів відпочивати. Я думаю, що це була провокація, і вже всі про мене знали. Схопили на КПП Єленівка (блокпост угруповання «ДНР»), при виїзді. Одягли мішок і повезли назад до Тореза.
У Торезі є «МГБ»... Серед них були мої учні, вони впізнали мене, говорили: Олег Дмитрович, що ви тут забули?
У Торезі є «МГБ». «МГБ» – це те, що раніше було СБУ, там працюють люди, які раніше працювали в СБУ. Серед них були мої учні, котрих я вчив у Торезькому філіалі Харківського інституту економіки і ринкових відносин. Вони впізнали мене, говорили: Олег Дмитрович, що ви тут забули? Тому ставлення до мене було більш-менш лояльне.
Публікація матеріалів на Радіо Свобода прирівнювалася до «бандитизму» і «створення організованих злочинних угруповань»
Але я просидів з мішком на голові три доби. Три ночі не спав. Вони включили «Квартал 95», дивилися і сміялися, а я сидів, прикутий кайданками до батареї з мішком на голові. Начальник цього СІЗО зараз став першим заступником «міністра» «МГБ ДНР». Його донька поступила на бюджет на підконтрольну територію України.
– В яких ще місцях утримання ви були?
– Затримання ось ці незаконні проводяться ще за статтями українського кодексу – «Боротьба з організованою злочинністю». Тобто публікація матеріалів на Радіо Свобода прирівнювалася до «бандитизму» і «створення організованих злочинних угруповань».
Потім мене перевезли у Шахтарськ, там я сидів в СІЗО місяць. Там були добові камери, в які саджали на 3-5-8 діб. І я просив тих, хто виходить, писати у коментарях на Радіо Свобода, що Олег Дмитрович Галазюк (псевдо Мирослав Тямущий) сидить у шахтарському СІЗО і просить включити у список обміну. Так я почав боротьбу за вихід на свободу.
Потім мене перевезли до Донецького СІЗО. Там я теж просив деяких людей, щоб дали знати. І Валерій Недосєкин, коли виходив на обмін, дав інформацію про мене (він передав записку від Олега Галазюка, було і друге джерело, яке вказало, де утримують полоненого – ред.). І почали мене шукати.
– Ваша так звана кримінальна справа дивна навіть для окупованих територій. Ми бачили багато справ про «шпигунство», майже всіх хапали за нібито «передачу інформації СБУ». Але у вас, окрім іншого, постійно повторюється: «вступив у злочинну змову з Радіо Свобода» і публікував статті, де сказано, що Донбас «окупований Росією». Коли вас допитували, з вами працювали, то як вам здалося, «слідчі» всерйоз оперували цим звинуваченням? Чи воно лише на папері існує, але абсурд розуміли навіть вони?
– Там прямим текстом так і написано, що моя злочинність полягала в тому, що очевидні для всього світу речі – як те, що це окуповані території – прирівнювалися до «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» і також до «екстремізму». Так і пишуть, що я вчинив злочини, що я речі називав своїми іменами, тобто, що «ДНР» – це територія, яка не визнана світом, вона окупована Росією. Був ще висновок так званого «експерта», котрий я оскаржив. За цим висновком прирівнювалося те, що я взяв слово «ДНР» у лапки, до злочину. Я планував написати статтю, яка так і називається: «За лапки у слові «ДНР» – 16 років».
Усе було побудовано на віртуальних доказах. Ніхто не проводив експеримент, чи я фотографував цю техніку, ніхто не виїжджав на «місце злочину». Наприклад, у 2015 році я виїжджав під Київ, у Фастів, але у справі сказано, що я в цей момент перебував у Торезі. Адвокат представила довідку – не знаю, де вона взяла, може, в Україні їй десь дали – що я був 4 місяці на підконтрольній території. Але «суддя» не прийняла цей аргумент. Вона сказала: раз я сам визнавав, що «Листи з окупованого Донбасу» пишуть люди, які там перебувають, значить я був у Торезі.
– У вас був призначений адвокат?
– Адвокати всі ці призначені з тієї сторони.
– Що вони роблять?
– Вони нічого не роблять. Мені довелося цього адвоката привести до тями. Я їй сказав, що якщо вона не буде реально чимось допомагати, то я відмову від адвоката напишу і вимагатиму іншого. Тоді вона почала щось робити.
– Чи стикалися ви з росіянами?
Там є поліграф. На нього приїжджала спеціалістка-росіянка. Люди, які вчать, як катувати людей, – росіяни
– Є такий об’єкт «Ізоляція».Там є поліграф (підтверджували і інші звільнені – ред.). На нього приїжджала спеціалістка-росіянка. Люди, які вчать, як катувати людей, – росіяни. Ви знаєте, що таке «тапік»? Це телефонний апарат польовий індукційний котушковий. Людині до язика, до геніталій, у ванну запихали ці електроди і «крутили» струмом. Почергово «тапік» – поліграф, поліграф – «тапік».
– Вас катували?
– Мене не катували, тому що я реально писав про Україну статті. Мене є за що переслідувати. Я робив фото. А фото вважається у них «шпигунством». Хоча, от я робив фото на власний фотоапарат – але не було доказів того, що я робив ці фото. Однак є самі знімки. І факт цих «злочинів» фіксується, що я «вступив у злочинну змову» незрозуміло з ким, з редактором, у конкретну годину – це просто час розміщення цієї публікації на Радіо Свобода. І подібна фраза повторюється 60 разів.
Всі публікації Олега Галазюка (Мирослава Тямущого) доступні ТУТ.
Але маса людей потрапляють у в’язниці як – наприклад, перевізники возять щось через «кордон», СБУ їх вербує, але інформацію про цю людину передають в «ДНР». Людину затримують. А людина нічого не скоїла. І треба якийсь факт, за що її посадити. І цю невинну людину катують, поки вона не зізнається.
– Чи існує якийсь рецепт, як потрібно поводитися в полоні, щоб найменше постраждати?
У 2014-му мені імітували розстріл, я думав, що мене вже вб’ють. Я перестав боятися смерті
– Треба бути сміливим і не боятися. У 2014 році (під час першого полону – ред.) мені в захопленому СБУ на Щорса у Донецьку імітували розстріл. Я думав, що мене вже вб’ють. Я перестав боятися смерті. І тому мені «до лампочки». Я можу писати і не боятися смерті.
(Варто зауважити, що така тактика, за словами багатьох колишніх полонених, працює далеко не завжди. Десятки людей катували як через вигадані звинувачення чи з метою вимагання, так і за реальну проукраїнську діяльність чи співпрацю з СБУ)
І найголовніше, то це я знав, що злочинці – це ті, хто мене затримав, що я тут не сидів і сидіти не маю намірів, я не визнавав ніяких тюремних порядків. Я – вільна людина! І там я був вільною людиною. Я бігав, займався спортом, читав книги, вивчав іспанську. За цей час я став тільки сильнішим, мудрішим, розумнішим.
Після першого полону в 2014-му, коли мене випустили, а будинок пограбували, грошей у мене не було, пастор Сергій Косяк (організатор молитовного стояння за Україну в Донецьку, також колишній полонений – ред.) передав маршруткою 1500 гривень. І за ці 1500 гривень я купив мобільний телефон. Цей мобільний я використовував як фотоапарат. Це було моє «знаряддя злочину». За цим «вироком», телефон підлягає знищенню. Так я майже єдиний там писав про те, що відбувається в «ДНР», замінивши ЗМІ Росії, України і самої «ДНР» («ДНР» – угруповання, що діє на окупованій частині Донеччини за підтримки Росії – ред.).
Більше про так звану суддю Стратейчук та інших осіб, які ув'язнюють жителів окупованого Донбасу, читайте в матеріалі:
– Вам що, взагалі не було страшно жодного разу за цей час?
– Я вів щоденник. Один-єдиний зберігся, у мене було таких 6 чи 7 зошитів. Щодня о шостій ранку на окупованій «ДНР» території лунає гімн Росії. Я співав у вікно на увесь внутрішній двір гімн України. А потім переклав його іспанською.
Співав у вікно на увесь внутрішній двір гімн України. А потім переклав його іспанською
– Якщо поводитися так, як ви кажете, не боятися і відверто говорити те, що ви думаєте – це викликає більше агресії з боку наглядачів чи більше поваги?
– Поваги.
– У вас були сусіди по камері?
– Звісно були.
– Перерахуйте людей, які залишилися там.
– Саша Шелест – мене просила мама його, він також «засуджений за шпигунство». Він не потрапив у список обміну. Саша Шелест просидів зі мною два місяці. Шелест викладав в Національному технічному університеті.
Інша людина – це Юрій Валерійович Шаповалов. Він голова спільноти кактусоводів Донецька. Після арешту його колекцію кактусів передали у Донецький ботанічний сад. Кияни-кактусознавці намагалися про нього дізнатися. Його також включили у список на обмін, але в останній момент викреслили.
Є Твердий Роман. Також просив. Ця людина сидить з серпня 2015 року. Він сидів в СБУ у так званій «ізбушкє» на Щорса. Я про цю «ізбушку» дізнався, коли був у Києві і працював в польському проєкті, описував відео з місць утримання під вартою в ОРДЛО. Коли я описував це відео, я бачив якраз це місце. Але я не знав, що знатимусь з цими людьми. І там сиділи не тільки наші військові. Полиця архіву була всього-на-всього 45 см заввишки – людина не могла виспатися. Тобто людей утримували в архіві, де раніше були документи, вони спали на книжкових полицях.
Фоторепортаж: як рідні та близькі звільнених під час обміну зустрічали їх у «Борисполі»
– Як ви отримували інформацію у в’язниці?
Я готовий боротися. Як я прочитав в одному вірші Стуса, не треба думати, що Україну нам хтось подасть, Україну треба самим будувати
– У в’язниці у нас був телевізор. Але це були російські канали. Ми намагалися знайти Україну. Іноді вона там прострибувала, при хорошій погоді. Але показовим є те, що ми прийшли на колонію №32, там був цифровий тюнер і вже були ICTV, «1+1».
– Як ви зараз почуваєтеся морально та фізично?
– Я почуваюся нормально. Я готовий боротися. Як я прочитав в одному вірші Стуса, не треба думати, що Україну нам хтось подасть, Україну треба самим будувати.
– Ви хотіли б після деокупації повернутися у Чистяково чи взагалі на Донбас?
– Я розумію, що це відкладається. Бо сам Зеленський заявив, що він не збирається звільняти Донбас. «План Б» включає огорожу, яку ми вже бачили, яку Яценюк будував. Тому я думаю, що це не плани найближчих років.
Я хотів би купити палатку і жити у лісі. Бо мені вже набридло це оточення. Там мати свій ноутбук і писати
Поклавши руку на серце, я хотів би купити палатку і жити у лісі. Бо мені вже набридло це оточення. Там мати свій ноутбук і писати. А колись, може, звільнити Донбас і потрапити до себе додому.
З часу, коли пройшов обмін (ми розмовляємо 2 січня – ред.), кожного дня гинула людина. А зараз на всіх каналах кричать: ми вибачили – скільки там? – 8 чи 14 мільярдів за газ (Україна попередньо погодилась відкликати позов на 12,2 мільярда доларів, щодо якого ще немає рішення міжнародного арбітражу – ред.). А людське життя безцінне! Люди гинуть! А тепер Путін буде за транзитні гроші інвестувати в приватні військові компанії, у снайперів. Він платитиме гроші, які отримає за газ, продавши його Європі. І вони продовжуватимуть вбивати наших людей.
Треба переставати сюсюкатися з Путіним. Треба вимагати від нього, щоб він казав правду, ставити його перед фактами, а не домовлятися з ним, а тим більше з новим роком вітати!
– Чи ви готові розмовляти, наприклад, з вашими учнями, яких ви зустріли в «МГБ»?
– Що буде, якщо я поїду в «ДНР»? Я що, самовбивця, туди їхати?
– ...маю на увазі коли відбулася б деокупація, але люди, які були місцевими найманцями російських гібридних сил, залишилися б.
– Деокупація може відбутися тільки тоді, коли Україна пройде очищення, таке, як у Польщі було. Повинні бути відкриті архіви. Ми повинні знати, де знаходяться ці агенти приховані. Тому що трапилося так, що ці оплоти СБУ були Захарченком захоплені в першу чергу. СБУ в Луганську, СБУ в Донецьку, потім міліція підключилася. Потім брат Литвина відкрив кордон – і росіяни заїхали (колишнього начальника прикордонної служби Миколу Литвина звинувачував в цьому екскомандир «Айдару» Мельничук. Слідства з цього приводу не проводилось. Литвин тоді заявив, що служба все зробила для захисту кордону, труднощі були об'єктивними – ред.). Хто буде відповідати, що заїхали в аеропорт? Я бачив – 15 КАМАЗів із людьми з кулеметами вранці проїхали повз мій Торез. Ніхто їх не зупинив, ні міліція, ніхто. Те ж саме в Донецьку. Хтось за це повинен відповідати.
Люди там чекають Україну, що вона колись повернеться. А коли вона повернеться? Тоді, коли вона набуде сили і зможе вже гарантовано виграти цю війну... Є така фраза латиною: «Там, де гній, там потрібно провести розтин і видалити гній».Тобто цей гній, який вкусив нас, цей кремлівський дракон, він гниє. Ми повинні вирізати цей гнійник. Але гній повинен піти не в Україну, а туди, звідки прийшов – той, хто напав на нас.
