За мальовничим Клебан-Биком – заповідником на Донеччині із кам’яними бабами та очеретяними островами посеред плавнів – на обрії ви побачите терикони. Аби опинитися на краю підконтрольної Україні території, треба їхати прямо на них. Це Торецьк. Далі – Горлівка, окупація.
Торецьк – колишній Дзержинськ – класичне шахтарське місто, що лежить між териконами місцевих шахт. Одна з них носить ім’я «Святої Мотрони Московської», при чому, цю назву вона отримала у 2012 році, до цього була просто «Новодзержинською». Чим тут займаються люди, окрім видобутку вугілля? Навіщо лишаються? Що думають про майбутнє, коли артилерійські снаряди падають або прямо у місто (інколи), або на ближні села (часто)? Ми поставили ці питання самим жителям Торецька на виїзному ефірі Радіо Донбас.Реалії.
Всі 15 ефірів з міст Донбасу знайдете ТУТ
Як обійтися взагалі без води. Тижнями
Найчастіше Торецьк з’являється у новинах, коли тут вимикають воду. Це одне з міст, чия комунальна інфраструктура проходить через окуповану територію. Вода з каналу іде на фільтрувальну станцію в Горлівку і потім повертається, тому коли на лінії вогню поцілять у трубу, вода пропадає. Її може не бути кілька тижнів. Не тільки гарячої, а взагалі.
Колись у нашому місті була своя фільтрувальна станція, але її благополучно списали й забулиОлександр Захарченко
«Нашому місцевому керівництву раніше – давненько – було вигідно, щоб власних служб у нас не було. Колись у нашому місті була своя фільтрувальна станція, але її благополучно списали й забули. У нас має бути власна фільтрувальна станція», – розповідає Олександр Захарченко, місцевий громадський активіст та працівник міськводоканалу.
Місцева влада пояснює, що резервний водоканал до Торецька усе ж планують будувати, правда, ще тільки розробляють проєкт. Але чи треба його будувати, якщо раптом Горлівка буде звільнена від російських гібридів?
«Це ж дуже дорого, і щодня стає ще дорожче, – міркує Ярослав Руденко, керівник військово-цивільної адміністрації Торецька. – Тільки на розробку кошторисної документації було виділено близько 4 млн. грн. Проте, ми розуміємо, що не сьогодні так завтра тимчасові території повернуться до української влади, і то велике питання щодо доцільності такого будівництва».
Коли одна людина зливає 10 літрів – це не проблема, але у нас це було масово. У перший рік взагалі катастрофаМикола Герт
Воду тореччанам під час аварій підвозять водовозами. Частині жителів бракувало терпіння: вони зливали технічну з батарей. «Коли одна людина зливає 10 літрів – то це не проблема, але у нас це було масово. У перший рік взагалі катастрофа, – каже Микола Герт, начальник управління ЖКХ. – Якщо хтось забирає воду з опалювальної системи, то її наново треба подати. І взимку була справжня війна між населенням та комунальниками – хто перший: населення зіллє всю воду, чи ми днем і ніччю будемо встигати її підвозити. Ми перемогли! Система не лягла».
Проєкт резервного водоводу за планом буде готовий у травні 2020 року. Ще 2-3 роки потрібно буде на те, щоб водогін побудувати. Все коштуватиме у 150-170 мільйонів гривень, ці гроші завеликі навіть для області.
Розбита вітрина Донбасу
«150 млн грн на водогін. Чи доцільно це? Пан Жебрівський свого часу накинув 150 «лямів» на парк в Краматорську. Це ж таке «занедбане місто», там люди ледь виживають. Їм трьох парків мало було, треба ще й сад Бернацього доробити. Тобто немає взагалі системного підходу до політики щодо розвитку цих територій, немає якоїсь стратегії, все робиться хаотично», – каже Андрій Грудкін, голова торецької ГО «Ґрунт», активіст руху «Сильні громади».
Місцеві підкреслюють, що гроші вкладаються у міста, які розташовані далеко від фронту, і цим незадоволені. Для жителів Торецька, Світлодарська, Щастя чи Зайцевого те, що далі ста кілометрів від війни, – таке ж мирне, як Житомир, Херсон чи Миколаїв, каже Андрій.
Ми хочемо, щоб частина фінансів йшла і до насОксана Трегубчук
«Краматорськ фінансують міжнародні організації. Не прифронтові території, а міста, до яких 100-150 км від зони бойових дій! І при цьому кажуть: «Дивіться, які міжнародні вливання в регіон, – додає Оксана Трегубчук, менеджер регіонального розвитку Авдіївського коксохімічного заводу. – Ми хочемо, щоб частина фінансів йшла і до нас. Тоді буде спокійніше жителям, вони себе відчуватимуть впевненішими, будуть розуміти, що ми відновлюємося тими ж темпами, що і вся інша держава».
Найчастіше, що можна почути, крім пропаганди і жахів про «снєгірєй та распятих мальчиків» – а що зараз робить Україна?Андрій Грудкін
«Єдиний спосіб реінтеграції Донбасу – це економічний розвиток прифронтових міст. І не тилових, – вважає Андрій Грудкін. – Всі ці гучні розмови про те, що треба вести діалог з жителями окупованих територій... Та діалог і так іде. Ми з ними постійно спілкуємося в потягах. І найчастіше, що можна від них почути, крім пропаганди і жахів про «снєгірєй та распятих мальчиків» – а що зараз робить Україна? Якщо тут буде відбуватися нормальний розвиток наших територій, людям буде комфортно жити, то реінтеграція станеться природним способом».
Напівлегальна «Мотрона»: «туди йти працювати, то йти у рабство»
Трохи на південь від Торецька, у селищі Новгородському, розташоване велике хімічне підприємство – Торецький фенольний завод компанії «Метінвест». Зараз він на стадії об’єднання з іншим гігантом Ріната Ахметова, Авдіївським коксохімом.
«Поки що не можу назвати конкретні дати, але у найближчому майбутньому все відбудеться, – підтверджує Олександр Тутов, фінансовий директор Авдіївського коксохімічного заводу. – Як це вплине на робочі місця? Ніяк. Люди як працювали, так і працюватимуть».
І Коксохім, і Фенольний для своїх населених пунктів є містоутворюючими, тому багато соціальної інфраструктури і гуманітарних проєктів роблять самі заводи. Коли пробивають водогін, Фенольний відкриває для жителів Новгородського свою технічну воду та навіть розвозить її водовозами. Також завод встановив жителям селища «автономку».
«Наше підприємство постачало тепло комунальній компанії, а та не збирала грошей з населення, там накопичились борги перед підприємством. Комунальне підприємство було винне бізнесу близько 19 мільйонів гривень! Ми поетапно вирішували це питання: побудували котельню для дитячого садка, для школи і у 200 квартирах поставили автономні котли, а потім з владою домовилися про дольову участь, і вони зробили котли в залах боротьби, музичній школі. Так ми перевели все селище на автономне опалення», – каже Олександр Тутов.
З семи шахт в роботі у Торецьку зараз дві, плюс одна арендована – до якої у торецьких жителів багато питань. «Ось ця «Мотрона» – якщо туди йти працювати, то йти у рабство, – переконаний Олександр Баленко, місцевий житель. – Лікарняного немає, соцвиплат немає, заробітна плата у конвертах 15-20 тисяч».
«Тобто копанка?»
«Так, копанка. З тими людьми, які звідти звільнилися 5-6 років тому, досі не розрахувалися. Наприклад, у мене нещодавно товариш звільнився звідти. Прийшов час заробітної плати, а немає грошей. Пішов розбиратися, а йому кажуть: «Нам в першу чергу треба заплатити тим, хто зараз працює. А хто звільнився, то вже таке».
«Лінія розведення може пройти тут, де ми сидимо»
Серед тих, хто прийшов на наш ефір, знайшлися і налякані діями президента Зеленського, і його група підтримки.
Треба боротися. Не розводити війська, не відступати жодного метра ворогу, перемогти вже цього ПутінаОлександр Баленко
«До 2019 року ми з хлопцями на фронті були постійно на зв’язку. Так ось там щодня було звільнення українських земель – 10, 15 км. Як же ми цьому раділи! – пригадує Олександр Баленко. – Крок за кроком, але було звільнення. І після всього цього взяти і це перекреслити? Відтягнути війська? Здати землі? Навіщо? Якщо буде розведення військ, то ця лінія розмежування буде проходити по вулиці Маяковського, на якій зараз ми сидимо. Що робити нам, проукраїнським активістам? Голова міської адміністрації сяде на машину та поїде, я так думаю. У нього родина в Києві, а ми куди поїдемо? Чекати, коли нас на підвали посадять чи розстріляють? Треба боротися. Не розводити війська, не відступати жодного метра ворогу, перемогти вже цього Путіна».
«Я підтримую нашого президента. І нам треба на місцях зробити всі умови, максимально комфортні для тих, хто живе тут. Щоб тут, як і в інших містах України було безпечно. Обов'язково ми маємо зробити, щоб ця реінтеграція була на користь Україні. Заморожений конфлікт – це не наш випадок, – заперечує Оксана Трегубчук. – Мені б цього не хотілося. Не можна ділити нас. За уми треба боротися. Молодь зростає, у школах ведеться активна робота з патріотичного виховання. Ну не можемо ми залишатися без тієї території».
Єдиний у світі спосіб вирішення конфлікту – замороження, зменшення ризику для здоров’я людей та економічний розвитокАндрій Грудкін
«Більшість громадян делегували повноваження нинішньому президентові та його команді, тож нам – проукраїнським активістам – залишилося лише стежити за всім. Але питання: ось ці геніальні ідеї про моделі миру, які апріорі неможливі в розумінні умовного 3-5% громадянства України. Ну не може Путін погодитися на проведення виборів за умовами України, бо це не його завдання. Він – суб’єкт значно сильніший. Його завдання – знищити Україну. З якого тоді дива він має іти на якісь магічні поступки? Непопулярна річ, про неї намагаються не говорити, бо це якесь табу, і одразу падає твоє електоральне поле. Але єдиний у світі спосіб вирішення конфлікту – замороження, зменшення ризику для здоров’я людей та економічний розвиток», – вважає Андрій Грудкін.
«Нам Україна потрібна»
Показувати краще, щоб люди йшли за кращим. Не можна силою заставляти, це тільки викликає агресіюНадія Гордіюк
«Для мене розуміння червоних ліній – це ментальне розуміння. У 2014 році, коли звільнили наше місто, люди, які ратували за «руський мир», одразу поміняли свою точку зору. Ті, які йшли на референдум, одягли вишиванки. Таким чином, впливати на менталітет можна, – міркує Надія Гордіюк, жителька Торецька. – Це має бути ідеологічний вплив. Показувати краще, щоб люди йшли за кращим. Не можна силою заставляти, це тільки викликає агресію. Вважаю, що економічне зростання – дуже важливий тут фактор. І тут все залежатиме від світогляду нашого уряду, які він собі поставить пріоритети. Якщо захоче, щоб ця територія була українською, то він буде вкладати гроші у наш регіон. Якщо ця територія непотрібна, то будемо жити в тому, що зараз є. Нам Україна потрібна. Питання: чи потрібні ми їй?»
«За логікою тих, хто хоче тут «русского мира», усі проукраїнські активісти мали б зібрати речі і виїхати звідси, бо ми – меншість – ті, хто хочуть суверенітету України, ті, хто хоче європейського вектору та нормального життя, а не Молдови з Придністров’ям, Грузії з Абхазією та Південною Осетією, і всі інші випадки, де Росія тримає за горло країни, куди вона вдерлася. Коли буде зрозуміло, що Україна здає свої інтереси, і тут буде федералізація, то я зберу свої речі і мігрую. Бо в цій країні тоді не буде майбутнього», – малює перспективу Андрій Грудкін.
Жити у Торецьку непросто, але навіть сюди, на край вільної території Донбасу, переїжджають люди з окупації. Коли ми почули про це, засумнівались і перепитали: справді?
– Я переселенець із Макіївки...
– Я переселенець із Донецька, – почулося з залу.
«Хто хотів поїхати, той поїхав звідси. Я не виїхав, бо сам з Авдіїївки. Все життя на заводі, у 2014 році саме мій цех був першим, куди прилетіли снаряди. Дуже швижко зупинився завод, добре, що ніхто не постраждав. Тоді дуже багато людей звідти виїхало, але за цей час близько 90-95% жителів повернулися. Так само на новгородському Фенольному: люди поїхали – і повернулися. Якщо ми не будемо розвивати тут бізнес, за нас це не зробить ніхто, давайте думати не про те, як зекономити, а про те, як заробити», – пояснює Віталій Кизило, представник Авдіїївського коксохіму.
Чи змінюється щось тут на краще?
«У 2016 році була започаткована програма «Донецький український куркуль», і ми вже маємо 5 власних переможців. У цьому грудні буде завершено басейн, також у нас є птахофабрики, дитяча зона для розваг, виробництво ковбас, дитячий стоматологічний кабінет», – каже Ярослав Руденко.
Поставлені помпи з частотним перетворювачем на всі напрямки – тобто якщо зараз приходить 17-18 тонн води, то цього вистачаєМикола Герт
Навіть з водою, як би не було тут критично, кажуть, є прогрес: «3-4 роки тому в місто приходило 22-24 тони води на добу, і цього не вистачало навіть для того, щоб в центральній частині міста вода була цілодобово. Зараз коштом благодійних організацій поставлені помпи з частотним перетворювачем на всі напрямки – тобто якщо зараз приходить 17-18 тонн води, то цього вистачає» – розповідає Микола Герт.
«У нас є волонтери, які з 2014-го і досі – є великими спонсорами української армії. У нас є діти, які розмовляють українською, і у яких основу гардеробу становить вишиванка. Показуйте українську Донеччину», – закликає Надія Гордіюк.
А ще у Торецьку є Mem Idea Hub, де ми і проводили виїзний ефір – і те, що тут, у (поки що) крайній точці, є вільний простір з презентаціями книг, ді-джей-школою та іншими активностями, не може не радувати. Тож приїжджайте у Торецьк, прямуйте в будинок з муралом та діліться своїми уміннями: на вас тут чекають.
