Зони розведення військ у Золотому, Станиці, Петровському – це символ. Київ легко може повернутися, зробивши один крок уперед. Але виконання Мінських угод – це не план досягнення миру. Це гра Путіна з легітимізації «ДНР» і «ЛНР» як самостійних політичних суб'єктів, зазначає оглядач «Дзеркала тижня» Юрій Бутусов.
Він наголошує, що Росія не має наміру повертати Україні контроль над окупованими територіями в будь-якому вигляді, допоки в Києві не буде лояльного до Путіна проросійського режиму. Виконується сценарій Придністров'я, коли із часом від війни так втомлюються, що де-факто легітимізують окуповану територію під контролем Росії.
Журналіст зауважує, що гра в розведення не робить Україну суб'єктною і жодним чином не додає їй впливу й авторитету. Президент Зеленський живе в декораціях «Мінська», не усвідомлюючи ще, що їх будували не для того, аби щось повернути Україні, а щоб Україна і Євросоюз на якихось умовах погодилися з відмовою Києва від боротьби за свій суверенітет і частини своєї території. І не може тут бути жодних успішних сценаріїв, пов'язаних із розведенням військ. У будь-якому разі в історію це увійде як здача своєї землі. На цьому наголошується в статті «Мале Золоте, а ціна велика».
Головне сьогодні для президента Володимира Зеленського і його команди – досягти зустрічі в «нормандському форматі». Задля цього, як пише «Український тиждень», «слуги народу» готові заплющувати очі на конкретні факти обстрілів. Однак справжні випробування ще попереду, попереджає автор статті Дмитро Крапивенко.
Якщо відведення військ на один кілометр вглиб своєї території викликає такі палкі дискусії, то що буде, коли Зеленський повернеться із зустрічі в «нормандському форматі» з готовим сценарієм success story, а його креативна фракція в парламенті візьметься за розробку законопроекту про особливий статус Донбасу?
Допоки йдеться про давні домовленості, відповідальність за які «слуги» принагідно перекидають на попереднього президента, можна сяк-так протриматися. Але опублікувати готовий проект, у якому буде прописана вся дорожня карта реінтеграції, і повністю за нього відповідати – виклик зовсім іншого ґатунку. Ілюзій бути не може, простору для компромісу теж: вигідний Росії план згубний для України, хай там що про впливи на російську ментальність каже Андрій Богдан. Автор статті під заголовком «Гра на різну публіку» зазначає, що вигадати пояснення для «лохів» встигнуть завжди, однак суспільство складається не лише з них.
Гібридна війна – це не лише спецпризначенці сусідньої держави, перевдягнуті в трактористів/шахтарів. Не лише потужна пропагандистська машина зі щорічним бюджетом у мільярди доларів, яка працює проти України в усьому світі.
Інколи це й доволі непомітні, на перший погляд, кроки, які мають на меті створити сприятливі умови для агресора, підвести під його дії певну нормативно-правову базу. Їх експерти виокремили в особливий компонент гібридної війни – правовійну, або lawfare.
Докладніше про те, хто й чому грає проти України на нормативно-правовому полі, розповідає дописувач «Українського тижня» Юрій Лапаєв у публікації «Паперова війна».
Тижневик «Новое время» наголошує на унікальних можливостях для впровадження реформ в Україні, які має Зе-команда. Здавалося б, ідеальний плацдарм для проведення економічних реформ, чого не було у попередників в силу хиткої коаліції і близького до нуля довіри з боку народу. Тим більше в економіці найболючіших реформ майже не залишилося – держбюджет збалансований, а ціни на газ давно приведені до ринкових.
З «непопулярних» змін потрібно лише запустити ринок землі і провести приватизацію, що позитивно вплине на добробут громадян, переконаний автор статті економіст Гліб Вишлінський. Він стверджує, що інших ресурсів для зростання в демографічно виснаженої і недоінвестованої країни просто немає.
На думку іншого дописувача тижневика «Новое время», підприємця Ігоря Гуменного, лише інвестиції та експорт можуть стати джерелами зростання економіки в Україні на 40%. Потрібно зробити так, щоб інвестувати в Україну було фінансово вигідно. Адже зараз держава посідає останнє місце з інвестицій на душу населення в Європі. Причина – токсичне бізнес-середовище.
Крім економічних умов, необхідний справедливий суд, рівність всіх перед законом, деолігархізація і демонополізація, а приватна власність зобов'язана стати «священною і недоторканною».
Тижневик «Новое время» пропонує рейтинг 100 найбагатших українців. Основа хиткого благополуччя Золотої сотні – спадщина радянської промисловості: від феросплавних заводів до металургійних комбінатів і від машинобудівних гігантів до ветеранів харчопрому. Перша п'ятірка мільярдерів, до якої входять Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Вадим Новинський, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, є повноправними господарями всієї вертикалі української металургії, тепер в сумі володіє понад $ 16 мільярдів, а за рік вона втратила $ 3,8 мільярда. Загалом, їх сумарні статки – це приблизно стільки ж, скільки у решти 95 учасників Золотої сотні разом узятих.
