Вперше дослідник Bellingcat Тіммі Аллен дав ЗМІ інтерв’ю, в якому розповів про деталі своєї колишньої роботи як офіцера в східнонімецькій таємній поліції «Штазі» (Міністерство державної безпеки НДР). Чим саме він займався і як він зараз до цього ставиться?
Дослідник Bellingcat Тіммі Аллен збільшує у програмі Google Earth образок будівлі берлінського відділення поліції, в якій він колись працював. Мова йде про «Штазі» – секретну поліцію у східній Німеччині, яка наводила страх.
«Під цією [станцією] розташований глибокий бункер, який повинен був витримати навіть ядерну бомбу», – каже він.
Аллен спокійний і не емоційний. Але ця розмова в його скромному берлінському будинку є важливою.
Справа в тому, що він вперше дав інтерв’ю ЗМІ і розкрив подробиці своєї роботи в «Штазі», що була відома своєю жорстокістю й репресивними методами.
У коментарі для Радіо Свобода Аллен описує переслідування «ворогів держави», яке брало початок у сірому офісі у столиці Східної Німеччини із використанням картонної картотеки і друкарської машинки.
Це різкий контраст із його нинішньою діяльністю в Bellingcat, де він використовував передову комп’ютерну 3D-графіку, щоб допомогти викрити роль Росії в збитті рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» над Україною в 2014 році, внаслідок чого загинули 298 людей.
«Я не хотів би повертатися [до часів роботи у «Штазі»]. Я був радий, коли це закінчилося», – каже Аллен, який закінчив університет імені Гумбольдта у Східному Берліні як кримінолог перед тим, як вступив до cлужби державної безпеки.
«Це все корисні речі сьогодні, але не це привело мене до Bellingcat», – каже він.
«Радше, це були мої особисті обставини: моя дочка має серйозну інвалідність, а її сестра-близнюк померла», – розповів 57-річний чоловік.
«І коли я почув про MH17, це дуже сильно на мене вплинуло, тому що загинуло так багато дітей. Так я почав контактувати із [засновником Bellingcat] Еліотом [Гіґґінзом]», – згадує він.
Боротьба проти інакодумства
«Штазі», тобто Міністерство державної безпеки, використовували для шпигунства за громадянами Східної Німеччини. До цього була залучена широка мережа інформаторів для того, щоб документувати, викорінювати й придушувати інакомислення проти комуністичної системи.
«Штазі» займалася не тільки секретними операціями – це була також воєнізована організація, яка мала власні уніформи і працювала відкрито, не приховуючись.
Так розпочалася кар’єра Аллена у «Штазі». У 1987 році його призначили на посаду оперативного працівника.
За даними федерального уповноваженого з питань документації служби державної безпеки колишньої Німецької Демократичної Республіки (BStU), усього було близько 12–13 тисяч офіцерів такого ж рангу, які керували роботу мереж таємних інформаторів і працівників нижчого рангу «Штазі».
«Моя робота полягала в оцінці звітів і отриманні з них інформації. Зокрема, інформації про людей, які хотіли працювати проти держави», – каже Аллен.
«Але саме це викликало у мене сумніви [щодо комуністичної системи] вже на початку 1987 року», – додає він.
Робота Аллена складалася з численних напрямків. Один з них – стеження за східнонімецькими громадянами, які просили дозволу на еміграцію на Захід.
Аллен збирав інформацію «про людей, з якими вони були пов’язані, друзів та інших людей». Метою було з’сувати, чи можна з цього ще щось дізнатися.
Еміграція зі Східної Німеччини теоретично була абсолютно легальною. На практиці, каже Аллен, тих, хто подавав такі запити, «розглядали як ворогів держави».
Аллен наводить цю невідповідність між теорією і практикою як причину свого дедалі більшого розчарування. Ще однією причиною стали повідомлення підлеглих з місцевих підприємств, які дуже відрізнялися від яскравої картини, представленої в офіційній пропаганді.
«На підприємствах, за які ми відповідали, загальний настрій у цей час був невдоволенням», – говорить він.
Про це Аллен згадав і під час підготовки до місцевих виборів у травні 1989 року. Разом з колегами вони були присутні на засіданні їхнього відділення Соціалістичної єдиної партії Німеччини (SED) – офіційної назви комуністичної партії Східної Німеччини.
«Безглузда» робота
Вибори у Східній Німеччині ретельно поетапно керувалися, і офіційні дані показували майже 100-відсоткову явку і аналогічну цифру голосів за SED.
«Нашою роботою була реєстрація тих, хто не голосував. Ми мали цифру, що близько 20 відсотків [виборців, які мають право голосувати, не брали участі у голосуванні]. У новинах зазначали, що таких було [лише] близько 1 відсотка… Це питання порушували на засіданні. Ми з колегами сильно розгнівалися. Це було першою ознакою падіння [комуністичного режиму]».
У листопаді 1989 року, коли Берлінський мур впав і Східна Німеччина розвалилася, каже Аллен, «ніхто в нашому бюро [«Штазі»] не почувався через це нещасним».
Багато хто сумнівався б у такому зображенні «Штазі», в якому неохоче працювали держслужбовці. Але комісія SED почала розслідувати дедалі більшу критику партії всередині «Штазі» у лютому 1989 року.
Є документи, в яких зазначено, що у 1989 році «багато членів «Штазі» були вражені безглуздістю своєї роботи».
Тим не менш, багато хто продовжував виконувати накази навіть після падіння Берлінського муру.
«Ми отримали наказ знищити всі наші документи, – каже Аллен. – Ми повинні були їх розірвати. Ми також працювали зі шредерами, але вони перегрівалися і ламалися».
Частину такої роботи зупинила хвиля захоплень бюро «Штазі» розлюченими громадянами. Але BStU стверджує, що або розірвані, або подрібнені були 40–55 мільйонів сторінок, і в цій установі все ще намагаються зібрати ці уривки докупи в офісах у Берліні і Франкфурті-на-Одері.
Деякі документи Аллена ніколи вже не будуть відновлені.
«Для мене було важливим захистити джерела, з якими я працював. Тож я спалив деякі документи, які були пов’язані з цими джерелами», – каже він.
Коли «Штазі» закрили, Аллен влаштувався на роботу у комп’ютерну компанію, здобувши деякі ІТ-навички, які зрештою привели його до нинішньої кар’єри дизайнера 3D-графіки.
У свій вільний час він працює у Bellingcat.
Про роботу Аллена у «Штазі» вперше стало широко відомо через кілька місяців після першого звіту Bellingcat, який підтверджував роль Росії в збитті MH17.
У червні 2015 року видання Spiegel Online повідомило, що Аллен працював у районі Трептов у Східному Берліні. В матеріалі наводять слова керівника Bellingcat Гіґґінза: «Протягом останніх місяців я познайомився з ним як з добровольцем, який витрачає свій вільний час для розкриття правди про вбивство 298 пасажирів, які були на борту рейсу MH17».
Spiegel цитував джерела Bellingcat, зазначаючи, що Аллен «не пишається» своїм минулим у «Штазі» і почав «нове життя».
У документальному фільмі 2018 року «Bellingcat – Truth In a Post-Truth World» («Правда у світі постправди») Аллен заявив, що британський колектив розслідувальної журналістики робить злочини відомими громадськості, а «Штазі» зберігав таємниці.
Він не обговорював свою роботу у «Штазі», тільки сказав, що оцінював інформацію і писав аналізи.
В інтерв’ю Радіо Свобода Аллен сказав, що Ґіґґінз знав про його минуле у «Штазі» ще до того, як його оприлюднили ЗМІ.
«Ми говорили про це. На той час це [робота у «Штазі»] було вже 25–26 років тому. Це вже не має нікого цікавити», – сказав він.
