Президент Володимир Зеленський і його команда впевнені у своїй популярності. Знають, що більшість громадян їм вірять і дають карт-бланш, тому і не потребують підтримки мас-медіа. Однак ця популярність обмежена в часі, наголошує тижневик «Країна». Коли скінчиться, чиновники почнуть смикати журналістів за рукав.
Парадокс у тому, що громадська думка, з якою вони заграють, формується на емоціях, без урахування фактів. Кожен новий президент приходив на хвилі довіри. Коли Зеленський і його команда кажуть: «Нам не потрібні медіа, і ми будемо спілкуватися безпосередньо зі своєю аудиторією», вони мають на увазі людей, які їх підтримують.
Стиль поведінки влади, копіювання серіалу «Слуга народу» подобається натовпу, але його не розуміє еліта. А їм треба знаходити спільну мову з нею: з бізнесом і громадськими діячами, наголошує автор статті журналіст Отар Довженко.
Він вважає, що одна з можливостей влади зберегти обличчя – увігнати все в хаос. Та якщо він почнеться, економіка впаде і перестануть працювати навіть ті механізми, які досі є. Тоді розчаровані люди вийдуть на вулицю. Уже почали виходити. Але поки що це роблять ті, хто не голосував за Зеленського. А коли почнуть протестувати ті, хто його підтримував, буде страшно.
Тенденції, що намітились останнім часом у ставленні окремих можновладців до Українського війська, не додають оптимізму, наголошує газета «Україна молода». Автор статті Сергій Зятьєв пише, що вся чиновницька рать, причетна до формування держбюджету-2020, стверджує: армійців не обділимо.
Однак бюджет Міноборони наступного року планується зменшити більше ніж на десять мільярдів гривень. І фінансування на нові види обзроєнь скоротиться на понад як один мільярд гривень. І це при тому, що Генштаб, Головне розвідувальне управління ледь не щодня повідомляють про російські приготування до широмасштабного наступу.
Дописувач наголошує, що останні п’ять років переконливо довели: Українська держава спроможна залишитися суверенною лише завдяки своєму війську. А ще – господар Кремля у відносинах з Україною розуміє лише силу. При всій повазі до українських дипломатів, очільників інших країн, росіяни діятимуть лише з позиції сили. І вагомим козиром у протистоянні з російською імперією можуть бути лише Збройні сили. Це повинні пам’ятати ті, від кого залежить їхня доля, наголошує автор статті.
Дописувач газети «День» Сергій Грабовський зазначає, що команда Зеленського любить називати себе «партією миру», особливо в спілкуванні з західними політиками та журналістами, – на противагу «партії війни» (Порошенко, Турчинов, Парубій, Яценюк) і «партії капітуляції» (Медведчук, Бойко, Рабінович). Мовляв, зазначені політичні угруповання налаштовані або на нескінченну конфронтацію з Росією та війну на Донбасі, або на визнання неправоти України в цьому конфлікті та відмову від захисту національних інтересів. А от ми – інакші, ми принципові, ми патріоти, але без перебору, для нас усі українці однакові, яких би політичних поглядів вони не були, ми не вишукуємо ворогів, ми закликаємо до дружби...
Зе-команді вдалось успішно вкласти свої настанови та гасла в масову свідомість і, головне, підсвідомість мільйонів громадян України. І президентська, і парламентська виборчі кампанії «партії миру», вона ж «Зе!команда», будувалися на системі вкинутих у публічний простір начебто беззаперечних, абсолютно істинних постулатів, серед яких чи не головними були такі: війна на Донбасі розпочалася через безвідповідальну політику тодішнього «євромайданівського» київського керівництва; миру щиросердо прагнуть прості люди по обидва боки фронту, і слід лише припинити стріляти, щоб відкрити шлях до миру; на війні наживалася влада України, яка прийшла в 2014 році, вона була зацікавлена в її продовженні та посиленні; всі громадяни України мусять єднатися, спільне в них переважає.
Результат: цієї весни, в розпал президентської виборчої кампанії, кількість тих, хто не вважав Росію агресором, підбиралася до 30% громадян України. Ще трохи пропаганди «негайного миру» – і ситуація стане критичною. Бо йтиметься не про мир, а про капітуляцію, якими словесами вона б не маскувалася. Відтак «партія миру» змушена буде, втративши свою соціальну опору, конкурувати з відомою «платформою» за звання «партії капітуляції».
«Купувати землю мають тільки українці. Це правило формуватиме потужний прошарок фермерів. Зняття мораторію на продаж землі – шанс для України стати не тільки сировинною державою», – переконує в тижневику «Країна» економіст Борис Кушнірук.
Він вважає, що варто щонайменше на 15–20 років утвердити правило – купити можна лише 200–300 гектарів сільськогосподарської землі. І таке право є тільки у громадян України, які займаються фермерством. Це формуватиме потужний прошарок фермерів із 200–500 тисяч господарств.
Утім, на думку інших експертів тижневика «Країна», рішення продавати землю може викликати спротив. Адже переважна більшість українців – проти продажу. Бо 90 відсотків населення не зможуть купити землю. Так, режисер Володимир Тихий вважає, що люди не дуже розумні у виборі влади. Але істотні речі вони усвідомлюють. Розуміють: як і приватизація в 1990-х, ця реформа пройде повз них. Не хочуть відчувати себе обдуреними.
А владі треба наповнювати бюджет і знаходити способи тримати соціальні зобов’язання. Вона не може відмовитися від спокуси пустити такий потужний ресурс, як земля. Рішення продавати землю може викликати спротив. І до анонсованої дії закону влада не доживе. Найбільший ризик – втрата державності. Скандальний момент – можливість придбання землі іноземцями. Увагу суспільства відволічуть, і пів-України скупить та ж Росія, що має на це ресурси й бажання.
Всі найважливіші та найцікавіші новини читайте на нашому каналі в Телеграмі – https://t.me/svoboda_radio
