Тижневик «Країна» пише, що історія з «формулою Штайнмаєра» свідчить про те, яким чутливим продовжує бути українське суспільство. Наскільки оголені його нерви, гострий зір та уважний слух. Наскільки воно готове діяти на попередження. Можна погодитися з командою президента, яка заспокоює: мовляв, у її нинішньому вигляді «формула» поки що нічого не означає. Що це просто слова, які описують гіпотетичну ситуацію виборів на Донбасі, до яких ще дуже далеко. І не факт, що Київ цим шляхом дійде до кінця.
Але українське суспільство інтуїтивне й емоційне. Воно навчилося відчувати небезпеки заздалегідь і думати про безпеку передусім. Комусь це може видатися передчасною панікою, але насправді це ті дії на випередження, без яких суспільство не виживе. Бо люди розуміють, що потім буде пізно. Саме ця «паніка» мобілізує і не дає розслабитися, зазначає автор статті філософ Володимир Єрмоленко.
Він пише, що Зеленський може відчувати грандіозну впевненість від того, що має монополію на владу. Але він ніколи не матиме монополії в суспільстві. І ніколи не матиме монополії на Майдані. Майдан, який зібрався минулого вікенду, – це попередження. Попередження, що, навіть якщо йдеться про формули, які «нічого не означають», люди все розуміють. Тому, якщо буде спроба здати українські інтереси ще хоча б на міліметр, нерви вже оголені, а протестний дух – у повній бойовій готовності. І про це Зеленському та його команді завжди треба пам’ятати, наголошує автор у статті «Майдан як попередження».
Невже Володимир Зеленський вважає, що, маючи в Донецьку та Луганську воєнні контингенти, Росія виведе їх, зачарувавшись його усмішкою? Невже вважає, що Кремль, створивши в Україні дві колабораціоністські «республіки», відмовиться від контролю над ними, дозволить ухвалити закон «Про особливий статус Донбасу», в якому будуть бодай найменші лазівки для втручання Києва у справи Донецька та Луганська? Якщо пан президент так думає, він глибоко помиляється, наголошує в тижневику «Країна» Валентин Бушанський.
Політолог переконаний, що надто часто Зеленський називає себе президентом миру. Але йому варто пам’ятати, що з ним говоритиме не Путін, а уособлення імперії. Це Зеленський думає про рейтинг і довіру виборців. Путін плював на рейтинг – соціологи намалюють. Плював і на виборців – проголосують. Путін грає в довгу гру, яка розпочалася кілька століть тому. Грає у гру, в яку грали Романови, Ленін і Сталін, Горбачов і Єльцин, а тепер він – Владімір Путін. І він не програє актору з серіалів для домогосподарок. Про це йдеться в матеріалі «Країна на межі».
«(НЕ)Приватна історія, або Як від сьогоднішнього рішення Господарського суду залежить виконання амбіційних планів нового уряду». У статті під таким заголовком газета «День» нагадує, що 22 жовтня в Національному банку – вибори. Обиратимуть нового голову Ради НБУ.
Колишній член Ради Нацбанку, а нині міністр економіки та агрополітики Тимофій Мілованов зазначає, що попри те, що НБУ, відповідно до чинного законодавства України – незалежний орган, все ж є «ревізор», який стежить за його діяльністю. І в ролі такого контролера якраз і виступає Рада Нацбанку України. На думку Мілованова, цей орган сьогодні не виконує свого мандата. Наприклад, нікому невідома позиція Ради НБУ щодо ситуації з «Приватбанком».
Видання пише, що сьогодні, 17 жовтня, може бути остаточне рішення Господарського суду Києва у справі «Приватбанку». Саме на цей день призначені фінальні дебати сторін, після чого може бути оголошений вердикт. І виглядає все так, що рішення буде не на користь акціонера, в особі Мінфіну. Навряд це корелюється з амбітними планами уряду технократів щодо зростання економіки, залучення інвестицій та створення мільйона робочих місць, наголошує газета.
