Чи є надзвичайна ситуація із «псевдомінуванням» мосту Метро у Києві спонтанною чи безпрецедентною? Чи проглядає за цим інцидентом проблема соціальної адаптації учасників бойових дій? Якщо так, то що робити, щоб зменшити ризики? Наскільки українські силовики продемонстрували здатність ефективно діяти? І нарешті – що означає «м'яке ставлення» до «псевдомінера»? Радіо Свобода опитало фахівців з безпеки.
20 вересня Дніпровський райсуд Києва вирішив помістити під варту на 60 діб колишнього військового Олексія Белька, який 18 вересня погрожував підірвати міст Метро в Києві. Суд також передбачив альтернативу застави для нього у розмірі 288 тисяч 150 гривень.
Бельку вручили підозру за статтями про хуліганство й неправдиве повідомлення про замінування.
Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков та народний депутат від «Європейської солідарності» Яна Зінкевич просили віддати їм на поруки колишнього військового Олексія Белька, повідомила суддя Дніпровського районного суду Києва під час засідання з обрання Бельку запобіжного заходу.
Фахівець по боротьбі з тероризмом, один із колишніх керівників спецпідрозділу (на прохання коментатора редакція не називає імені):
– Скажу одразу, що такі несистемні прояви насилля терористичного характеру трапляються в усіх країнах час від часу, незалежно від рівня економічного розвитку чи політичної стабільності.
І в країнах Європи, і, як ви бачите, у США.
Запобігти тому, що у якоїсь людини в голові щось таке може визріти, а потім вона вдасться до якихось таких дій, дуже важко.
Ситуація ж в Україні ускладнена тим, що шостий рік на території країни ідуть бойові дії. Люди, які були на фронті, повертаючись у мирне життя, стикаються із несправедливістю, неповагою, ворожістю, байдужістю або цинічним ставленням, і у них можливі, скажемо так, нестандартні реакції на все це.
Якщо держава і суспільство в цілому не має ресурсів, не уміє або не хоче допомагати ветеранам долати посттравматичний синдром (ПТСР), то це потенційно небезпечна ситуація для усіх.
Щодо конкретно цієї ситуації, то, звісно, є суб'єктивні обставини – це стан цієї конкретної людини, в якому вона вдалася до цих дій.
І є об'єктивний бік – це та надзвичайна ситуація, до якої призвели дії цієї людини. Можна тільки порадіти тому, що насправді там ніякої вибухівки не було, а отже і не було дій, які можна прирівняти до тероризму.
- Перемови з «мінером»
Перемови, які довго велися із правопорушником, дали позитивний результат. І це попри те, що «боєць», як повідомляли, висував якісь незрозумілі вимоги і важко було зрозуміти його формулювання, результат перемов у кінцевому результаті був на «5+» за п'ятибальною шкалою: людина відкинула зброю, вийшла з машини і не чинила спротиву. При тому, що винуватець інциденту був у стані афекту й, можливо, перебував під дією якихось речовин, він чітко виконав те, що від нього хотіли.
Усі побачили лише фінальну фазу, коли прийшли хлопці і забрали його. Але треба розуміти, що його годинами готували до цього, казали йому: «Не треба робити того, що ти задумав! Краще давай зробимо так і так».
При цьому з його сторони уже була яскрава агресія, він здійснював постріли. Але хороша робота з ним дала позитивний результат і все в результаті закінчилося добре.
Здається, Аваков у якомусь інтерв'ю, сказав: «дякую психологу», що означало, що був фахівець, який радив, як треба будувати розмову із «псевдомінером».
У цій ситуації треба було задіювати план «Бумеранг», передбачений законом з протидії тероризму
Спочатку було оголошено, що на мосту є людина, яка каже, що вона замінувала машину і має якісь вимоги. У цій ситуації треба було задіювати план «Бумеранг», передбачений законом із протидії тероризму.
За інформацією, яка з'являлася або просочувалася, було зрозуміло, що цей план був задіяний. Він був успішно реалізований, з усіма своїми фазами: первинне блокування, потім основне, підключення переговорної групи і ще багато усього.
Виникає запитання: на яких підставах там був міністр внутрішніх справ?
Єдине що, у відповідності до того ж закону по боротьбі з тероризмом, усією цією антитерористичною операцію мав керувати хтось із СБУ.
Тоді, виникає запитання: на яких підставах там був міністр внутрішніх справ? Це не його парафія керувати такою операцією.
Але, насправді, ми не знаємо. Можливо, такий штаб під керівництвом СБУ був створений, а представницькі функції виконував керівник МВС.
Щодо дій спецпризначенців, то в цілому відпрацювали нормально. Але у мене залишилися деякі запитання.
Наприклад, я не знайшов інформації про те, за який час здійснили фазу первинного блокування – це коли із можливої зони небезпеки виведені усі сторонні особи, ніхто туди не може потрапити, а можливість втекти правопорушнику заблокована. Якщо це було зроблено протягом 1 години – чудово. Якщо години три – то спрацювали погано. Але повторюю, я цієї інформації не знайшов.
- Затримання
Щодо самого моменту затримання, то усі уже бачили відео.
І тут виникає запитання, якщо людина казала, що вона замінувала автомобіль і хоче її підірвати – і навіть якщо з цією людиною домовилися і вона сказала, що здасться, навіть якщо усіма можливими засобами перевірили є вибухівка чи її немає – небезпека того, що він може здійснити підрив залишається.
І що ми бачимо, є два броньовані автомобілі, але спецпризначенці приходять впритул до цієї людини. Ця людини виконувала накази чи прохання: викинула зброю, вийшла з машини, відійшла від машини, лягла на землю. Що заважало попросити його відійти від машини на безпечну відстань у бік спецпризначенців, якщо правопорушник іде на контакт і виконує вимоги? Міст іде дугою, він міг просто відійти у безпечне місце і там би його забрали.
Що думали керівники підрозділів, коли відправляли своїх людей і наражали їх на небезпеку? Тут же не треба було задіювати якісь додаткові технічні ресурси і це не потребувало більше часу. Тут треба було зайвих 5 хвилин, що пояснити правопорушнику що треба зробити і переконати його це зробити.
Це той момент, коли розумієш, що як би красиво не йшли, але все могло закінчитися погано
Друге, чому самі бійці не запропонували керівництву операцією безпечніший варіант? Це ж не була реальна бойова ситуація, коли наказів не обговорюють навіть спецпризначенці і коли вже після бою на «розборі польотів» можна запитати, чому зробили так чи інакше.
Тут ситуація не була такою критичною, тому бійці могли б запропонувати своєму керівництву безпечніший варіант, запропонувати: «Давайте зробимо так, бо буде набагато безпечніше».
Це той момент, коли розумієш, що як би красиво не йшли, але все могло закінчитися погано. Добре, що все обійшлося.
Фоторепортаж: чоловік погрожував вибухом на мосту Метро в Києві. Як це було
- Щодо інформаційного тла
Теза про те, що «мінер» висуває політичні вимоги, як стало потім зрозуміло, не озвучувалася ніким з дотичних до операції, а була запущена одним телеканалом. Тобто ми бачимо, що такі ситуації політики починають використовувати у своїх цілях. Тому треба дуже обережно ставитися до того, що розганяється у соціальних мережах і інформаційному полі загалом. Треба відсіювати фейки.
Щодо того, що це був «спектакль», «зрежесоване шоу», як пишуть деякі, то це звісно не так. Це не був «спектакль», однозначно. Все вказує, що спонтанна ситуація. Там було багато нелогічних дій.
Якби хтось хотів влаштувати «шоу», то він би його краще підготував.
- Щодо ПТСР і як запобігати ризикам
Візьмемо, наприклад Французький іноземний легіон. Є там 2-й парашутний полк. Це диверсійний підрозділ, кожний боєць якого має спеціалізацію – снайпер-диверсант.
Наприкінці 90-х було десь до двох тисяч звільнених з цього полку. Тобто, дві тисячі людей – яких спеціально готували, «заточували» і дуже активно використовували протягом 15-20 років у найнебезпечніших місіях – відслужили, отримали громадянство Франції і «пішли в мирне життя». Так от, держава, з одного боку, взяла їх усіх під контроль, часто, навіть, негласний, а з іншого боку, їх усіх Франція забезпечила певним соціальним стандартом, що, поміж іншого, надавав можливість отримати цивільну професію. І, як я можу судити, все більш менш нормально з ними. Принаймні, про подібні інциденти за їхньою участю не чув.
А у нас поки немає ні системності у цьому питанні, ні достатньої кількості ресурсів. Адже, окрім військових, є ще переселенці. Усім цим людям потрібна допомога.
Україна має велику кількість тих, хто пройшов через бойові дії і має ПТСР, але поки не може створити умови, щоб зняти цю проблему.
До того ж, навіть коли раптом вдасться досягнути того етапу, коли усім будуть забезпечені певні належні соціальні стандарти, залишиться проблема знятих війною моральних «обмежувачів», моральних запобіжників щодо недоторканності життя інших людей. Це ще глибша проблема, з якою мають працювати дуже кваліфіковані психологи.
- Карати чи «брати на поруки»
І ще одне, для запобігання подібних інцидентів у майбутньому, на мій погляд, треба давати дуже чіткі сигнали суспільству.
Так, статтю «тероризм» щодо цього конкретного правопорушника застосувати не має підстав, бо не було вибухівки і все обійшлося без жертв, але ті дві статті, які йому інкримінують, на мою думку, мають бути задіяні «на повну».
Міністр Аваков, мабуть, із співчуття і бажання допомогти учаснику бойових дій, який потрапив у важку життєву ситуацію, демонструє «м’яке ставлення», просить дати на поруки.
Але мені здається, що до цього правопорушника, як до усіх інших, треба чітко застосовувати законодавство. Якщо ця людина підсудна, то її треба судити, як того вимагає закон.
Це теж сильний стримуючий фактор, коли є розуміння, що за такі вчинки буде обов’язкове покарання і подібне «не зійде з рук».
Василь Лаптійчук, експерт з безпекових питань:
– Псувати життя десяткам тисяч громадян, що переважно поверталися з роботи, де працювали, зокрема, і на оборону України, міг лише той, кого вигнали з армії за нездатність виконувати звичайні вимоги військової служби. Тут усе сходиться. Жодні «політичні вимоги», які спочатку почали йому приписувати, я б не сприймав на віру.
Справжні воїни у подібний спосіб на владу не тиснутимуть.
У нас є представники держави-агресора, власне, навіть справжні окупанти – є на кого тиснути. А він свої проблеми вимістив у ганебному хуліганстві. Власне, людина з російською мисливською зброєю, що погрожує підірвати міст, а потім дуже правильно й виважено здається (хоч чогось у армії навчився) – це справжня трагікомедія. Силовики, здається, діяли на 10 з 10.
Може, аж занадто толерантно й виваженою. Принаймні, так виглядало. Десь у США його б цілком заслужено пристрелили.
Що робити, щоб запобігти? Показувати, що це ганьба, робити невинуватих людей заручником своїх проблем.
Кирило Недря, оборонець Донецького аеропорту, «Народний герой», кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, кандидат історичних наук, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
– Поведінка «псевдомінера» була демонстративною, він діяв так, як людина, яка хоче привернути до себе увагу.
Якщо подивитися ширше, то це можна трактувати як намагання привернути увагу загалом до проблеми війни і людини, яка виходить із війни, але війна залишається в її душі .
Я б розглядав це у трьох площинах: людина на війні, друге – це повернення людини у мирне життя і третє – це коли війна піде з людини і чи піде вона взагалі? І що зроблено, щоб війна пішла з душ і розуму цих людей? Чи щоб, принаймні, хоча б той досвід, який людина отримала на війні, якось ужився із мирним життям, по факту із «мирним Я» людини?
- Як зробити, щоб «війна пішла з людини»
Це дуже складно. Розвинуті країни на це витрачають колосальні кошти і ресурси.
Це не просто соціально-психологічна реабілітація, а це набагато ширше – це адаптація.
Це цілий комплекс медичних, соціальних, психологічних і психіатричних методів і дій для повернення, нового вбудування людини у суспільство.
Адже, не тільки боєць змінюється, коли воює, а й суспільство динамічно змінюється у цей час, родина, яка чекає бійця вдома, поки він воює, теж змінюється. Змінюється інформаційне поле, змінюються обставини, змінюються люди. І ветерану необхідно заново адаптуватися до усього цього, заново вбудуватися у все це, маючи такий важкий багаж за спиною.
Дослідження щодо «в'єтнамського синдрому» показують, що якщо бійця після повернення із війни не залучити до мирних справ, мирної праці, виховання дітей, не надати соціальних ліфти, які дадуть йому можливість реалізуватися, то тоді буде зворотній ефект – боєць не адаптується до мирного життя, а навпаки, принесе з собою війну сюди – у мирне життя.
- Щодо впливу інформаційного поля
Соціальні мережі та інформаційний простір загалом – телебачення, інтернет-ресурси – це така сфера, де люди проводять багато часу.
Ясно, що для того, щоб розібратися, де фейки, а де справді важлива інформація, треба мати інформаційну грамотність і володіти інформаційною гігієною. Далеко не всі мають знання, час і бажання у всьому цьому розбиратися.
Тут дуже багато претензій до ЗМІ, які у гонитві за «лайками» і переглядами дуже часто говорять не про головне і важливе, а концентрують увагу на якихось другорядних, а то і зовсім пустих речах.
Із одного якогось коментаря запускаються меседжі, які на пустому місці тримають суспільство у напрузі.
Є й ціла технологія із запуску чуток та міфів.
Наприклад, одна справа, якби справді були підстави говорити про якісь кроки влади, що можуть призвести до капітуляції України, і зовсім інша справа, якщо запускаються чутки і уся увага концентрується на їхньому обговоренні.
Тому, звісно, «розганяння зради» дуже боляче б'є по тих людях, які погоджувалися на смерть, захищаючи свої цінності, свою країну. Вони дуже гостро реагують, коли відчувають потенційну загрозу своїм цінностям, коли нівелюється те, заради чого вони ризикували усім.
Хтось, щоб стабілізувати себе, пірнає із головою в роботу, якщо вона є, хтось йде у зал і там у спарингах зганяє цей негатив, а хтось може зірватися, почати діяти у той спосіб, яким володіє.
- Треба бодай розумно використовувати те, що є
Я розділяю людей, які пішли добровільно на фронт, бо вони самостійно зробили цей вибір, а отже ще тоді прийняли для себе усі можливі наслідки.
А є ті, хто чесно воював, але пішов, бо їх мобілізував військовий комісаріат.
Ці люди мають чітке усвідомлення, що вони виконали свій обов'язок перед державою: «Ви сказали, я пішов. То ви маєте нести якусь відповідальність, брати бодай якусь участь у вирішенні моїх проблем».
А таких проблем – можна «черпати ситечком».
Чому? А тому, що немає ні достатніх коштів, не належного використання тих ресурсів, які є, ні належної організації процесів реабілітації, ні належної координації між різними службами.
Тут важливий результат і при цьому результат по кожній конкретній людині, а не просто достатня кількість записів у журналі звітності про оздоровлення у санаторіях.
У кожного з ветеранів різні проблеми, різні поранення, різні потреби, які вимагають різних підходів.
А контузії взагалі мали б бути виділені в окрему графу, мати окремий протокол діагностування, лікування і реабілітації.
Якщо говорити про соціальну адаптацію, то тут те саме. У всіх різні проблеми: у когось немає роботи, у когось житла, у когось хворіє дружина, у когось діти і так далі.
Цю інформацію можна отримувати як від самого бійця, так і від соціальних служб.
Тут потрібна координація дій і місцевої влади, і соціальних служб, і юридичних служб, і громадських організацій.
- Оцінка професійності силовиків і самої надзвичайної ситуації
Щодо самої операції, то на мій погляд, вона була проведена добре. Хоча, якби це відбувалося у таких країнах, де подібне трапляється частіше, то навряд би все так завершилося для цього, скажемо так, діяча, який це все спровокував.
Щодо того, чи це прецедент, то ні. Бо повідомлення про замінування надходять часто. І про замінування великих траспортних вузлів, і мостів, і навіть усіх мостів у великому місті.
І усі необхідні сили задіювалися і усі необхідні дії робилися: і катери, і дрони, і кінологи, і роботи, і працювали вибухотехніки на випадок, якщо щось таки знайдуть і треба буде розмінувати.
Це великі операції, і їх проведення є затратним і щодо коштів, і щодо ресурсів.
А ця операція на мосту Метро у Києві просто опинилася у центрі уваги ЗМІ, що і дало розвиток резонансу. Ну і звісно, що цьому сприяла і історія самого хлопця. Хоча... а хто знає, скільки ще подібних ситуацій просто не потрапило у ЗМІ?
Загалом, Україна давно має потужні антитерористичні сили – ЦСОА, те що називається «Альфа».
Про те, хто це такі і про їхній професійний рівень ми ж знаємо не з чуток, а, зокрема, і за їхніми діями на Сході України.
Читайте ще:
Суд арештував Белька, який блокував міст Метро
Ветеран війни у В’єтнамі допомагає українським військовим позбутися посттравматичного синдрому
Нотатки «спеца». Розповідь спецпризначенця про виконання завдань на Донбасі
