Українці зустрічають черговий День незалежності у трупі «конячки» під назвою УРСР. Це зазначив соліст гурту «Танок на Майдані Конго», блогер, письменник Олександр Сидоренко (Фоззі), проводячи аналогію із головним героєм фільму «Той, що вижив», зіграним Лео Ді Капріо. Однак Україна почала підніматися, позбуваючись совкового минулого, даючи відсіч імперським зазіханням Росії, додає Фоззі. Говорячи про президента Володимира Зеленського, Олександр Сидоренко згадав приклад Леоніда Кучми. Опинившись на Банковій та осягнувши проблеми держави, «червоний директор» став поміркованим українським націоналістом. Така доля може чекати і на колишнього коміка Зеленського.
Олександр Лащенко: Пане Сидоренко, 24 серпня. Україні вже скільки – 28 років! Вітаю вас із Днем Незалежності!
– Дякую! І вас також!
– Якраз у свято ми неспроста вас запросили. Ми не пішли таким шляхом – спробувати запросити Леоніда Макаровича, щоб він розповів, як він «між крапельками» дійшов до незалежності, Віктора Андрійовича або, не знаю, з дисидентів радянських часів, при всій повазі до них (дай їм, Боже, здоров’я!), ми навмисне запросили вас. Ви зробили свій шлях вже в незалежній Україні здебільшого. Так, народилися ще тоді.
Що для вас Україна незалежна, при всіх її проблемах, труднощах, війні, яка не припиняється з боку Росії?
Ми мешкаємо «у трупі конячки» під назвою УРСР
– Це – головна ідея. Це – головна намолена тема кількох поколінь. Мені здається, що ми ще цю ідею не реалізували. Ми ще мешкаємо, як в одному дуже хорошому фільмі, «у трупі конячки», зігріваємося «трупом конячки» під назвою УРСР.
– «Той, що вижив» – там, де Лео Ді Капріо грав?
– Так. УРСР – це є та «конячка», всередині якої ми ще живимо. І так іноді дихаємо.
– «Конячка» здохла, перепрошую, але українці в ній?
– Але ми якось тепло її намагаємося зберегти.
– Пане Сидоренко, у такому зв’язку я вам поставлю запитання, висловивши не свою точку зору, а людей, яких називають «ватниками» у певному середовищі, коректно кажучи, проросійськи налаштованих. Вони постійно наголошують, що «Україна не відбулася», «Без Росії нікуди». І, як мінімум, поділяють відповідальність за те, що шостий рік на Донбасі триває війна, не лише на Путіна, а й на Україну. Що ви їм сказали? Адже у вашому рідному Харкові таких людей чимало досі.
Харків не проросійськи налаштований, а прорадянськи, хоче повернення «стабільного» життя
– Та мені до сих пір достатньо просто уявити, що там у голові. Тому що я добре пам’ятаю, як налаштований Харків, як налаштований схід. Я трошечки зробив би інший наголос. Вони не проросійськи налаштовані, вони, здебільшого, прорадянськи налаштовані. Вони хочуть повернення такого «стабільного» життя, коли все зрозуміло і не треба нічого вирішувати кожного дня. А вільний світ і капіталізм, який, зрозуміло, переміг соціально-комуністичні ідеї, налаштований так, що кожного дня все просто ніби з нуля, ти мусиш щодня боротися, як Карл Маркс писав. І їм страшно і боляче боротися. Вони хочуть повернути те життя, коли було все просто і зрозуміло і не треба було нічого вигадувати.
Є частина населення, яка вважає за необхідне смерть держави Україна. Ми будемо з ними боротися
Тому хто я такий, щоб ставити під питання принципи демократії. Якщо є частина населення нашої країни, яка вважає за необхідне смерть держави Україна. То ми будемо з ними боротися. Якщо вони хочуть боротися легальним шляхом, то ми мусимо так само їм відповідати. Якщо не легальним шляхом, то ми мусимо відповідати більш суворіше. Але це їхнє право.
– Ці люди по-різному реалізовували це своє право. Не лише в демократичних, так би мовити, рамках. Хоча слова «демократія» і «лібералізм» для багатьох із них є лайливими. Та ж сама «русская весна», 2014 рік, у Харкові – все ж було на межі. Згодні?
– Так. Все могло піти зовсім іншим шляхом для Харкова. Тут треба розуміти механіку, як все відбувалося. І для Харкова – так, це було питанням кількох днів. Доля Донецька могла би бути. Поруч Росія і поруч були люди, які з радістю «допомогли» б нам.
– Та й так допомагали. «Моторола» засвітився спершу де? Не на Донбасі, приїхавши... Звідки він там приїхав, мийник?
Хочуть Москви, а її не буде. Буде Донецьк
– З Ростова. Так, був він там на фото зафіксований. Але Харкову пощастило. Мені здається, що навіть наші опоненти розуміють, що Харкову пощастило, тому що порівняння з Донецьком.... Вони ж всі хочуть Москви, а Москви не буде. Буде Донецьк.
– Пане Сидоренко, відтоді понад 5 років минуло. Яка ситуація? Ви ж буваєте у своєму рідному місті.
– Більше того, я зараз у Харкові. А це – моє голографічне зображення.
– Ви не соціолог і не політик. І це дуже добре, до речі. Ми поговоримо про одного митця, який став політиком, відомим дуже, президентом. Але про це трошки пізніше.
От зараз, через понад 5 років, що ви бачите у спілкуванні з тими, хто ходить на ваші концерти...?
Зараз всі існують «на планеті Кардаш’ян
– Хто не з нами, той проти нас. Зрозуміло, що з нашого боку, здається, неможливо не зробити висновків з того, що відбувається зараз з Україною, і на сході, неможливо і досі хотіти поламати нашу державу. Але в них інша точка зору. Зараз всі існують.... Я це називаю «існування на планеті Кардаш’ян». Зараз всі існують в якихось своїх мережах, тобто якщо людина живе, читаючи 30 людей, які розділяють її точку зору, вона так і уявляє собі, що щось неправильне. Для них неправильні ми, для нас неправильні вони. Так і живимо.
– Ми ж не дарма нагадали на початку нашої розмови «Я люблю свою країну!». 2016 рік. Ви взяли участь у цьому флешмобі...
– Так їх було багато, цих штук.
– Ну, це зокрема.
– Ми і сьогодні... Між іншим, вийшов проект саме сьогодні до Дня Незалежності, в якому взяв участь Фагот від ТНМК, взяв участь Артем Полежака, який написав пісню, він написав текст пісня про історію України від стародавніх часів до сучасності. А Сашко Даниленко намалював мультик про це. І саме сьогодні, 24-го числа – будь ласка, шукайте в Ютуб і буде вам щастя. Історія України, в тому числі і ми доклалися до тієї маленької «інформаційної війни».
А щодо незалежності? Ми багато хочемо. Зрозуміло, що маятник повертається. Так вже було. Так вже було і так буде. Наше завдання робити все в такий спосіб, налаштовуватися, щоб коли маятник повернеться на наш бік поля, коли м’яч буде в нас, тоді вже будувати атаки в такий спосіб, щоб вони не закінчувалися таким розчаруванням чи хоча б амплітуда розчарування була меншою. Тому що треба конкурувати. Треба крок за кроком.
Україна змінюється. Цього вже не спинити
І якщо ми зараз опинилися, наприклад, 15 років тому – просто у нас був би шок. Ми не помічаємо, що Україна змінюється. І мені здається (тьху-тьху), цього вже не спинити. Просто ми хочемо, щоб все відбувалося швидко. Тому, шановні українці, давайте бути здоровими і довго жити і доживемо до того моменту, коли вже ця ідея переможе остаточно.
– І в цьому матчі України веде все-таки? У відстоюванні своєї незалежності?
– Поки..., але в нас більше володіння м’ячем.
– Не шкодуєте все-таки, що не йдете в політику? Принаймні на сьогодні. Знову ж таки Володимир Зеленський...
– Там дуже мало платять.
– ...успішно пішов. Вакарчук все-таки. Як не як, у Раді буде «Голос».
Краще Вакарчук, ніж не Вакарчук
– Краще Вакарчук, ніж не Вакарчук. Нехай буде... Я не знаю, чого очікувати. Мені здається, ані Святослав Іванович, ані Володимир Олександрович ще не розуміють, які з них будуть політики. Вони самі не знають, на що йдуть. Але в нас вже немає опції відмінити це. Ми мусимо наступну каденцію жити з парламентом такого складу і з президентом, якого обрала більшість країни. Комусь це може не подобатися, але треба боротися в межах дозволеного. Мені здається, що наші вороги будуть дуже раді, якщо в нас знову відбудеться щось...
– Розбрат і хаос.
– ...красиве.
– Зеленський – президент. Скоро буде 100 днів. Вже певний термін є. Хоч і мінімальний. Як оціните?
– Мені здається, оцінювати можна буде після того, як з’явиться прем’єр-міністр, з’явиться уряд. Ми постійно забуваємо, що у нас парламентсько-президентська республіка на даний момент, на це 24 серпня. Я не фахівець в цих питаннях, але мені здається, що найцікавіше розпочнеться після того, як коаліція складе уряд і почне вже працювати, так як вона і планувала з самого початку. Отоді буде найцікавіше.
– А взагалі як митець ви відчуваєте, що Україна при всіх її величезних проблемах фактично не започатковує (у Словенії, по-моєму, прем’єр-міністр, по-своєму Трампа називають, хоча це, можливо, сумнівне порівняння), а це тренд до Зеленського з’явився, коли людина позасистемна, абсолютно не зі світу політики стає главою держави.
– Об’єкти стають суб’єктами.
– Так. Як? Можна цим пишатися Україні?
– Це глобальний тренд. Знову ж таки повертаючись до тези про «планету Кардаш’ян», це глобальний тренд.
Зараз цікавий британський серіал дивився. «Довгі роки» називається. І там вони роблять невтішний соціальний прогноз на перемогу популістів і в Британії, і на те, що це призведе до... Ну, не можна простими «так» і «ні» вирішувати складні питання, над якими билися покоління академіків. Популістам здається, що все просто. Просто «перестали стріляти» і все, і настав мир. Але так не буває. Але якщо вже ця планета вирішила пройти такий шлях, популісти мають довести власним прикладом, що популізм ні до чого хорошого не призводить поки, на даний момент.
– Пане Сидоренко, я вас правильно розумію, Зеленський – популіст?
– Це глобальний тренд на популізм. Так. Ми просто «перестанемо стріляти» і війна закінчиться. Зрозуміло, що це...
– Там в певному контексті Зеленський це заявляв. Не просто. Це ж не про капітуляцію йдеться.
– Я розумію. Це передвиборча була програма. Це були передвиборчі перегони, мета яких була...
– «Перестати стріляти» на умовах України.
– ...протиставити. Протиставити те, що було, тому, що буде. Але ж вони самі прекрасно розуміли, що це неможливо.
– Тобто ви, наскільки я вас розумію, не дуже пишаєтеся, радієте тому, що от людина... Ну, колегою, не знаю, можна вас і Зеленського називати чи ні, але, принаймні зі світу не політичного, мистецького. Такий різкий стрибок, абсолютно чесний, без якихось маніпуляцій. Він з великою перевагою переміг і на одних президентських виборах, і на парламентських.
– Я сприймаю це, як частину глобального тренду і як те, що було дуже багато помилок попередньої команди, якими і скористалися.
Ми – колишня колонія. Поруч імперія, яка хоче повернути собі «повноваження». Нам з цим жити
Ми не можемо сприймати те, що відбувалося в Україні, відокремлювати від того, що відбувається поруч. Ми живимо, ми – колишня колонія. Хочеться, щоб вже колишня-колишня остаточно. Поруч з нами імперія, яка в даний момент хоче трошечки повернути собі «повноваження», повернути собі розміри. Нам з цим жити. Якщо обрали би не Зеленського, а, наприклад, Вакарчука, який теж міг би і збирався йти..., мені здається, що все рівно ситуацію не змінити. Можна змінити якісь фінансові потоки теоретично, але ситуацію не змінити. Пригадайте «червоного директора» – Кучму. Хто сказав би на початку, що він...
– ...«крепкого хозяйственника»...
– ...напише, видасть книжку «Україна – не Росія». Якщо вже з Кучми зробили такого поміркованого українського націоналіста, то будь-хто...
– Зеленський впорається, на ваш погляд, так?
– ...на цій позиції за місяць вчитування в щоденні аналітичні нотатки зрозуміє, що іншого шляху немає.
– Один із ваших виступів по «Фейсбук», свіжі ваші дописи, пане Сидоренко... У Сєверодонецьку ви побували, на Донбасі, так?
– На День визволення. Так.
– Поділіться враженнями. Як глядачі? Як прийняли? Як пройшов виступ?
– На сході зазвичай це відбувається так. Усе ж давно поділено – знов-таки хто не з нами, той проти нас. Зазвичай на сході концерти граються для військових і в місцях, де вони або живуть, або воюють. Але іноді бувають концерти і в містах. Там збираються... Це такий маркер «свій – чужий». І збираються ті, які підтримують якусь проукраїнську ... Тим більше День визволення Сєверодонецька! Як сказав мені якийсь поліцейський начальник, який підійшов поспілкуватися після концерту. Якраз ми наступного дня, у понеділок, виступали. А в неділю були парламентські вибори. Я у нього запитав... Він з Луганська, вже живе у Сєверодонецьку. Тобто з наших, з тих, хто вийшов. Я у нього запитав: як тут люди? Він у відповідь мені: «Результати голосування бачив?».
Тобто поки нам не вдається там, прихильникам проукраїнської ідеї, якось посприяти тому факту, що вони все ж таки не відчувають себе мешканцями України. Вони все рівно ще живуть в УРСР.
– Навіть не в Росії, як ви казали? Так?
– Так. Росія для них – це якась примара, примарна ікона якась.
– Пане Сидоренко, щодо все-таки Росії. Якщо брати ситуацію до війни, була така думка (хоча до війни вона вже спростовувалася цими зустрічами «сірого кардинала» Путіна, Суркова з рокерами російськими): рок-музика – апріорі не може бути провладна. Хоча знову ж таки і байкери в Росії вже провладні, і рокери ті ж. А тим більше зараз, за вже понад 5 років розв’язаної Росією агресії.
Я чому це згадую? Ось у вас був пост у «Фейсбук»: «Років 15 тому я був такий наївний, що писав до редакції «Ехо Москви» (російська радіостанція) листи, в яких намагався пояснити потенційну привабливість вживання словосполучення «в Україні», а не «на Україні». Дурний був. Більше не буду! А зараз нехай щастить їм тут...» Ви, мабуть, попереднє слово хотіли інакше вжити.
До чого я веду? Всі згадують, що Макаревич усе-таки приїхав. Гребенщиков, уникаючи політичних заяв, все-таки гастролі дає. Їх пропутінськими складно назвати. Але є більшість таких...
– Гребенщиков припускав якісь тези.
– Ну так. Але є Шахрін, Кінчев. І можна перелічувати. Я про Чечеріну мовчу, яка не вилазить із Донецька, із Луганська. Як це можна оцінити?
Артемій Троїцький, відомий російський не просто музичний критик, а можна сказати, вже і оглядач, і блогер, каже, що не треба це перебільшувати – більшість російських рокерів не провладні. Ви згодні з Троїцьким?
Для мене росіян не існує. Вони всі полетіли на Марс
– Я після 2013 року закрив для себе весь контент звідти. Я взагалі не орієнтуюся ні в їхній музиці, ні в їхньому футболі, ні в їхньому політичному житті. Для мене їх всіх не існує. Вони всі полетіли на Марс.
– А до війни вас запрошували до Росії з концертами?
– Були такі. І після були якісь запрошення.
– І після?
– Там фестиваль, ми без політики, давайте.
– «Надо поговорить».
Ми вже ніколи не будемо виступати в Росії. Кров все змінила
– Ні. Я думаю, що ми вже ніколи не будемо виступати. Не так ми їм і потрібні. І вони для нас вже не існують. Кров все змінила.
– Виступи, власне, в Україні. Не лише ж у Сєверодонецьку, не лише на Донбасі. Хоча це дуже цікаво. Буквально 28 серпня Арт-завод «Платформа»...
– Так. За кілька днів у нас буде найбільший...
– Розкажіть. Проанонсуйте. Маєте змогу.
– ...концерт у нашій історії. Є в нас проект, який називається «Симфохіпхоп». Ми граємо з симфонічним оркестром. З єдиним в Україні молодіжним професійним оркестром «Слобожанський», яким керує колишній викладач Фагота на фаготі. Гурт із Харкова, оркестр із Харкова. Разів 5 ми грали в Києві. Вирішили вийти нарешті з театрів і зробити великий концерт на повітрі, на заводі.
Ми такого точно не робили, тому що в нас буде багато спеціальних гостей. На сьогодні, на суботу, ми вже про більшість повідомили. Буде Дмитро Шуров, Андрій Хливнюк, в нас буде гурт YUKO, у нас буде Alyona Alyona, у нас буде Alina Pash і в нас буде ще кілька спеціальних гостей, про яких ми на сьогодні ще не повідомили, але це буде зовсім неочікувана історія. Це буде для нас найбільший концерт за ті 30 років, які ми займаємося музикою, і 23 з них як ТНМК.
ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ОЛЕКСАНДРОМ СИДОРЕНКОМ (ФОЗЗІ) – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю
