Точкою відліку цього матеріалу стало нещодавнє випадкове знайомство з Ігорем Подоляном. Майор ЗСУ (нині військовий пенсіонер) був у першій колоні, яка в’їхала в район Іловайська наприкінці серпня 2014-го, щоб вивозити поранених і вбитих українських бійців. І саме в ці серпневі дні п’ять років тому полковник медичної служби Віталій Шаповалов і його колеги з польового шпиталю надавали допомогу тим, хто вцілів.
Майор Ігор Подолян: «Добре запам’ятав кількість, бо не щодня виконуєш подібні завдання»
– На той час ніс службу в 160-й зенітній ракетній бригаді на посаді начальника автомобільної служби. Наша група у складі 14 військовослужбовців 160-ї ЗРБр отримала завдання забрати поранених, полонених, вбитих під Іловайськом.
30 серпня прямували з боку Старобешева кількома колонами – одна наша, інші складалися із 8-ї медроти з Полтави і батальйону матеріально-технічного забезпечення з Кривого Рогу. 12 вбитих доправили до маріупольского моргу. Також вивезли 20 поранених і близько 160 полонених – переважно бійців добровольчих батальйонів.
Нам віддали 30 полонених. Віддавали саме російські військовіІгор Подолян
Потім 1 вересня повернулися в район Іловайська. Забрали понад 50 вбитих. Ще тоді нам віддали 30 полонених. Віддавали саме російські військові – кадрових військових ні з ким не сплутаю, але перевіряли нас вже сепаратисти з місцевих, позивний одного із них був «Матвій».
Чому, питаєте, так добре запам’ятав кількість? Бо не кожного дня виконуєш такі завдання.
В 2018 році Ігор Подолян звільнився з військової служби в запас.
Полковник медичної служби Віталій Шаповалов: «За добу через нас пройшло 160-180 поранених»
В 2014 році – з початком активних бойових дій на Донбасі – на кордоні Донецької та Запорізької областей від дислокованого в Одесі Військово-медичного клінічного центру Південного регіону було розгорнуто 61-й мобільний шпиталь.
Від 1 червня упродовж цілого літа польовий шпиталь розміщувався просто в наметах у лісопосадці між населеними пунктами Розівка та Куйбишеве (нині селище міського типу носить декомунізовану назву Більмак – ред.). До Іловайська від нього з пів години польоту. До Дніпра, з його потужними медичними й військово-медичними спроможностями, – трохи більше від години.
Головним хірургом у 61-му мобільному шпиталі у той час ніс службу полковник Віталій Шаповалов. Ротації, згадує він, тривали по півтора місяця. Його друга ротація, розпочавшись 15 липня, закінчувалась саме наприкінці серпня 2014-го:
– Шпиталь був «обстріляним», персонал – спрацьованим. В червні-серпні через нас пройшов потік бійців, які отримали поранення під Зеленопіллям, в боях за Савур-Могилу… Кількість поранених постійно зростала, протягом дня могли отримати 50-60 людей. Але усвідомлювали, що українська армія веде активний наступ, зона АТО зменшується, здавалося, от-от – і виженемо окупантів з наших територій.
Іловайськ став тим рубежем, де російські війська нас зупинили.
Якось посеред ночі сідає борт. Приймаємо 25-30 бійців, починаємо працювати: важкопоранених – в операційну, легких перев’язуємо і доправляємо далі – на лікування у стаціонарні медичні заклади.
Переважно це були ті наші бійці, кого росіяни та сепаратисти розстрілювали в так званому «зеленому коридорі».
Понад сотня поранених, місця геть не вистачає, лежать у полі просто неба. Обробляти ледве встигаємоВіталій Шаповалов
Тільки впорались, прилітає наступний Мі-8, завантажений «під зав’язку» – в ньому чи 28, чи 30 поранених. Через кілька годин – ще один борт. Тут ми розуміємо, що в шпиталі вже – загалом понад сотня поранених, місця геть не вистачає, лежать у полі просто неба. Обробляти ледве встигаємо, медперсоналу ні попоїсти, ні відпочити часу немає.
Далі робив так: заходив у вертоліт, перевіряв пульс, тиск, тяжких поранених вивантажували, а легких залишали. Вводили їм правцевий анатоксин, антибіотик, і одразу доправляли до Дніпра.
Вертольотчики, які були розташовані поруч зі шпиталем, були готові з Іловайська летіти прямим курсом на Дніпро, але при тяжких пораненнях час для надання допомоги йшов на хвилини.
Під час евакуації з «котла» ускладненням було ще й те, що українські вертольоти могли сідати лише на території, що їх контролювала наша армія. Тому безпосередньо із котла до вертольотів поранених підвозили машинами. Для цього сформували окрему санітарну роту. Із Полтави отримали 45 санітарних (або перероблених під санітарні) машин. Поділили їх на три групи. У кожній, крім водія, санітара, інколи фельдшера, був хірург із певним запасом ліків, перев’язочного матеріалу.
Загалом під час Іловайських подій наш мобільний шпиталь прийняв найбільшу кількість поранених – 160-180 людей за добу.
Моя ротація закінчилась 2 вересня, але мій наступник на посаді головного хірурга мобільного шпиталю з потоком поранених під Іловайськом мав справу ще із два тижні.
Через півтора року після цих подій Віталія Шаповалова було призначено головним хірургом АТО. Нині він – головний хірург Військово-медичного клінічного центру Південного регіону в Одесі.
