17 серпня у Празі відбулася зустріч із ветеранами АТО під назвою «Люди війни», на яку їх запросив відомий у Чехії психолог і активіст Ростислав Прокоп’юк. П’ятеро бійців із різних формувань – як колишні добровольці так і професійні військові – розповіли про свій життєвий досвід на сході України, про зміни, які з ними відбувалися під час перебування на війні та після повернення до цивільного життя. Згадали також про ставлення суспільства до ветеранів АТО в Україні.
Поїздку на добровольчих засадах допомогли організувати представники української спільноти, зокрема волонтери Ростислав Прокоп’юк із Праги та волонтер з України Артем Фісун.
«Ця поїздка була важлива з двох причин – по-перше, щоб українські бійці зрозуміли, що і в Європі є люди, які їх підтримують, зокрема українці які їм допомагають. А по-друге, щоб і ми бачили людей, яким допомагаємо і які творять історію та бережуть нас», – сказав Ростислав Прокоп’юк, який понад 20 років живе у Чехії та активно надає допомогу Україні у співпраці із чеськими неприбутковими організаціями.
Відповідаючи на запитання Ростислава Прокоп’юка про те, як війна вплинула на їхнє життя, ветерани згадували чи не найбільшу трагедію за роки війни, а саме бої за Іловайськ у 2014 році.
Відео було опубліковане у 2016 році. Бої під Іловайськом відбулися у 2014-му:
«Стратегічні прорахунки вели до того що це буде закрито на котел. Це є момент гібридної війни. Не можна сказати, що Дебальцеве – була розкішна військова операція Росії, ні. Це – наслідок інфільтрації Росією своєї агентури в Україні. Чи українська влада не знала, що буде така трагедія? Вона знала», – вважає Денис Когут із «Азову», добровольчого батальйону, який згодом став формуванням Національної гвардії України.
Думку про те, що бої за Іловайськ, змінили життя багатьох, підтримав й інший ветеран Валентин Боришкевич із позивним «Бандера», який воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
Мій товариш – Олександр «Брест» – вийшов з Іловайського котла зі своїм товаришем. Вони вдвох підбили танк і два БТРа російськихВалентин Боришкевич
«По сьогоднішній день там, на тій землі, залишається маса хлопців – «двохсотих», яких і досі вивозять. Той коридор, який запропонувала Росія – вони просто розстрілювали наших хлопців. Мій товариш – Герой України – Олександр «Брест» – він вийшов з Іловайського котла зі своїм товаришем. Вони фактично місяць виходили, без їжі – вони вдвох підбили танк і два БТРа російських. Хлопці звідти виходили сиві», – сказав Валентин Боришкевич.
Наймолодший ветеран Денис Когут пішов до лав батальйону «Азов» у 18-річному віці. Йому війна допомогла сформуватися як особистість.
З’явилося поняття, що ми є українці – один народ, одна націяДенис Когут
«Війна – це найцікавіший момент мого життя, на війні у підрозділі я виріс. Це була кардинальна зміна понять. З’явилося поняття, що ми є українці – один народ, одна нація. Що ми повинні бути солідарні один з одним – повинні одне одного підтримувати в будь-якому куточку в світі. Це є те братерство, орден, велика родина і емоційні переживання від втрати, які навіть не порівняються із втратою рідних. Це щось інше – щось духовне, і фізичне, і ментальне», – сказав Денис Когут.
Найчастішою проблемою, з якою стикаються більшість ветеранів після повернення з війни – це посттравматичний синдром. За різними даними, до 80% військових, які брали участь в АТО на сході України, мають ознаки ПТСР. В Україні нині відкривається низка реабілітаційних центрів, помітною стає також робота військових психологів та залучення капеланів – але в основному хлопці, які вже були на війні – повертаються туди знову.
Ми – люди війни – і війна вже настільки всередині нас, що це на все життяІван Татауров
«Людина, яка пройшла війну, вже не зможе по іншому жити. В нас вже є свій круг спілкування, наші побратими, які залишилися із 2014-го. Ми – люди війни – і війна вже настільки всередині нас, що це на все життя», – каже Іван Татауров із полку поліції особливого призначення «Миротворець».
«Посттравматичний синдром легше пережити на війні. На війні ти знаєш, де ворог», – зауважує Валентин Боришкевич.
Львів’янин Ігор Шолтис із колишнього добровольчого батальйону «ОУН», частина якого пізніше увійшла до складу Збройних сил України, вважає, що військовим буває важко пережити несприйняття цивільного населення, яке не завжди розуміє їхню мотивацію та часто саме це ускладнює процес адаптації для ветеранів бойових дій.
Посвідчення учасника бойових дій – майже неможливо отримати для бійців мого добровольчого батальйонуІгор Шолтис
«Багато бійців мають собі обхідними шляхами вибивати інвалідність, не кажучи вже про посвідчення учасника бойових дій – майже неможливо отримати для бійців мого добровольчого батальйону», – додав Шолтис, боєць батальйону «ОУН».
Та більшість неприємних ситуацій із ветеранами АТО трапляється на звичайному, побутовому рівні.
«Буває, заходиш у маршрутку – там є напис, що тут поважають військовослужбовців. А є такі, що навіть чути не хочуть. Показуєш водієві свою УБД – в мене був випадок – а він мені: «Я тебе що, туди посилав?» – поділився власним досвідом Василь Олійник від «Правого сектора», який брав участь в АТО на авдіївському напрямку.
Аби послабити синдром, з яким стикаються люди, які повертаються з війни до цивільного життя, варто почати з простої пошани, вважає Іван Татауров із батальйону «Миротворець».
Справа не в проїзді. Це демонструє ставлення суспільства до нас живих, і ще гірше, до тих, хто вже загинувДенис Когут
«Тут справа не в проїзді, який коштує 10 гривень, а в тому, що це демонструє ставлення суспільства до нас живих, і ще гірше, до тих, хто вже загинув. Той, хто віддав за нас життя. Виходить, що його родина ще від цього страждає», – каже Іван Татуаров, до думки якого приєднався також Денис Когут із полку «Азов».
«Про проблеми військових – учасників бойових дій – не повинні говорити самі військові. Люди мають самі розуміти, аби це не виглядало так, ніби я жебракую і про щось прошу. Багато є воїнів, яким пропонують зробити посвідчення учасника бойових дій, з умовою, що запишуть, ніби він стояв на блокпосту якомусь. А він воював в добровольчому батальйоні. Він скаже ні, мені не потрібно – це його гордість. А люди повинні розуміти, що проблема не в водієві, який не пускає АТОшника до маршрутки, проблема в тих людях, які сидять і мовчать, або що ще гірше – засуджують. Потрібно міняти це бачення, а для цього повинні змінитися люди», – зазначає Денис Когут.
Попри велику підтримку волонтерських організацій в Україні та допомогу з-за кордону небайдужих українців, таких як Павло Затулін, у майстерні якого проходила зустріч, чи активіст Ростислав Прокоп’юк, підтримка з боку влади України змушує бажати кращого, вважають бійці.
Ми добровольці, які самі приїжджають і самостійно захищають суверенітет УкраїниВасиль Олійник
«Якби не волонтери, в нас би не було ні форми, ні взуття, нічого. Від держави немає жодної допомоги – тому що ми не є формування Збройних сил України. Ми є добровольці, які самі приїжджають і самостійно захищають суверенітет України», – поділився своїм досвідом Василь Олійник від «Правого сектора».
«Адекватні люди за кордоном розуміють доцільність нашої оборони проти росіян. На жаль, історично так склалося, що ми стоїмо на зламі європейської і азійської цивілізації – тому вони розуміють, що це не лише українська проблема, те що відбувається на нашій території», – наголошує Ігор Шолтис.
Під час зустрічі у Празі з українською громадою ветерани також звернулися до полонених військових у Росії.
Після Чехії українські ветерани разом із волонтерами попрямують до Німеччини, де також планують зустрітися із представниками української громади, щоб донести інформацію з терену східної України.