Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Шанси на те, що у парламенті буде монокоаліція «Слуги народу» – досить високі. Зрозуміле рішення повністю контролювати всі питання в управлінні країною, сконцентрувавши все в руках однієї партії. Але це також означає, що доведеться повністю взяти на себе відповідальність за все, що буде відбуватися в країні.
Чи готова до цього партія «Слуга народу»? Чи буде це позитивним для країни? Коли беруть на себе повну відповідальність – це позитив, звісно.
Чи може це призвести до якихось неправильних рішень? Помилки будуть в будь-якому разі, тому що не помиляється тільки той, хто нічого не робить.
Ми бачимо, що навіть у списках політичних партій і мажоритарників молодих проєвропейських партій були помилкові рішення. Але, в той же час, відсутність необхідності узгоджувати, відсутність необхідності торгуватися з іншими партіями – це зазвичай плюс. Тому що я була свідком деяких моментів торгівлі між «Народним фронтом» і «БПП», і, чесно кажучи, це було часто не на користь державі. А скоріше на користь взаємних інтересів тих чи інших політиків. Тому в монокоаліції є, звісно, плюс.
І тим не менш, для того, щоб мати конституційну більшість, доведеться все одно з кимось об’єднуватись. Якщо дивитися на сьогоднішні цифри, то для конституційної більшості потрібно ще близько 50 голосів. Ці 50 голосів частково можуть дати депутати-самовисуванці, яких буде 46. Крім того, їх можуть дати партія «Голос» (20 депутатів) і «Блок Юлії Тимошенко» (26). Найбільшим і по віку, і по цінностям, звісно, збіг є у «Слуги народу» і «Голосу».
Відносно взагалі позачергових парламентських виборів, ми отримали оцінку і міжнародних організацій, і «Опори», і Світового конгресу українців, і послів G7 та інших. В принципі, всі кажуть про те, що вибори пройшли без значних (тобто тих, які могли б суттєво впливати на кінцевий результат) порушень. Тому можна сказати, що вибори відбулися, і отримана однопартійна більшість – це рішення більшості наших співгромадян. Рішення, які ми всі маємо поважати.
В той же час не можна не звернути уваги на той факт, що в деяких регіонах партія «Слуга народу» програла «Опозиційній платформі – За життя». Як ви бачите на карті, ці регіони дуже чітко згуртовані біля кордону з Росією та біля кордонів з російськими анклавами (біля кордону з Придністров’ям, біля Криму і біля окупованої території Донбасу):
Якщо ми проаналізуємо, що об’єднує всі ці регіони, то їх з інформаційної точки зору відрізняє те, що там іде мовлення російських каналів або з російських телевеж, або з телевеж з окупованих територій. В цьому легко пересвідчитися, наклавши карту покриття на карту результатів голосування. Як би ми не казали, що в час інтернету телеканали вже не мають вирішального значення, але тим не менш, у цій ситуації ми можемо визначити, що єдине, що точно об’єднує ці території в інформаційному полі – це близкість до кордону з Росією та її анклавів і транскордонне мовлення російських каналів. Звісно росіяни, використовують й інші методи впливу та розхитування ситуації в цих регіонах. Але російське ТБ точно там присутнє. Тому інформаційна повістка роботи влади досить важлива. Новому уряду треба буде посилити роботу, як по інформаційній політиці, так і по інформаційній безпеці. Це вимагає якісного складу та фінансування проектів, як груп, що будуть займатися інформаційною політикою, так і від координаційного центру, що має займатися інформаційною безпекою.
PS: За цим посиланням можна побачити, які канали мовлять в Придністров’ї і побачити, що там, крім молдовських каналів, мовлять і напряму російські канали, а в самій Молдові молдовські канали часто ретранслюють російські канали.
А тут Ви можете ознайомитися з картою російських цифрових передавачів. Як бачите, вони досить щільно розставлені вздовж кордону з Україною, та майже по всій її довжині. Я нарахувала тільки в межуючих на півночі областях РФ в кожній вздовж кордону по 3-5 веж, із яких мовить більше ніж десяток російських телеканалів. Причому навіть на цих картах вони показують, що своїм мовленням вони покривають прикордонну частину Україні.
Це ставить перед новою владою, крім інших викликів від економічних до безпекових, ще один виклик – що робити з інформаційною безпекою та інформаційною політикою?
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
