(Рубрика «Точка зору»)
В українському повітрі витає запах реваншу. Ніби в одну мить розверзлося пекло і звідти поналазило різної нечисті. І подібне відчуття виникає не лише через одіозні рішення судів. Не тільки через повернення російської делегації до ПАРЄ. Не лише у зв’язку зі спробами ексрегіоналів-втікачів пролізти до Верховної Ради. А й від відчуття безпорадності, котре супроводжує всі ці процеси. Ніби всі ці роки війни минули дарма.
Проте не варто здаватися. Як і не слід у всьому звинувачувати нову владу. Вона безперечно допускає помилки. Часом робить дурниці і намагається провести в парламент та призначає головами ОДА людей, котрі аж ніяк не схожі на тих, хто мав би вести українців до світлого майбутнього в ЄС та НАТО.
Але справа зараз таки радше не в ній. Точніше, не зовсім в ній. А в ситуації, в котрій знову опинилася Україна – міжвладдя.
Попри те, що Зеленський приступив до виконання повноважень, але по суті його вплив вкрай обмежений. В країні існує вакуум влади. І його радо заповнюють деструктивні сили, бо вони знають, що і як треба робити в подібних випадках. Бо їх немає кому зупинити, бо більшість політикуму з головою поринула у виборчий процес. Президент не має достатніх повноважень, знань і, виглядає на те, що бажання, аби якось це втихомирити. А Верховна Рада перебуває в підвішеному стані. Одні вже не можуть, а інші – не хочуть.
Така турбулентність чудово засвідчує провал судової реформи. Як і вказує на інші недоліки системи. На слабкі точки країни, котрі неодмінно потрібно посилити, аби не втратити державу.
Українському народові дуже би не зашкодило повчитися в цих деструктивних сил вміння відчувати, коли відкриваються вікна можливостей. А заодно, як в ці вікна пролазити та як з того користати. Але використовувати ці знання лише з позитивною метою.
Зараз ці люди намацують рамки дозволеного. Межі, аби могти заповнити собою вакуум влади. Якщо вони встигнуть скоїти багато деструктивних дій, то мають шанс відібрати у влади частину важелів впливу й підкорити її собі чи хоча б трохи узалежнити. Особливо варто зважати на те, що до цих людей належить Андрій Портнов, котрий спеціалізується на юридичній еквілібристиці.
Треба якнайшвидше проминути цей перехідний етап, бо деструктивні сили з нього намагатимуться скористатися сповна. Саме це є їхня золота доба, коли мають шанс перетворитися із каліфів-на-час у повноцінних гравців.
Проте ця ситуація куди небезпечніша з іншої сторони, бо ослаблена влада – це ослаблена країна. Тоді її можна брати тепленькою. Тому найбільшим союзником цих деструктивних сил є Росія. Під час попереднього міжвладдя взимку 2014 року вона й розпочала війну.
Роль суспільства
Коли держава безсила чи прикидається такою, то знову настає час для соціуму. Це золота пора для активістів, на плечі котрих знову лягає відповідальність зупиняти наступ й не дати укріпитися всім тим, хто прагне реваншу.
Також суспільство має контролювати і направляти нову владу. Вказувати на необхідні реформи і добиватися їхнього втілення. Не відступати й не умивати руки. Скласти перелік ключових реформ й спільно працювати над їх втіленням. Поки влада гнучка – варто тиснути на неї.
Ця ситуація засвідчує слабкість держави. Її інституційну неспроможність. Верховна Рада недієздатна, бо очікує на хазяїна, хоча в нас і парламентсько-президентська держава. Президент слабкий, бо не має досвіду й опертя.
Тому одне із ключових завдань влади на найближчий час – створити систему стримування-противаг. Аби не лише стримувати некомпетентних керманичів від необдуманих рішень, а й щоб тримати рівновагу. Особливо, якщо новій владній команді дійсно йдеться про спробу змінити систему. Бо це основа й подушка безпеки на випадок складних історичних моментів.
Як і варто покарати тих, хто намагається здійснити реванш. В цьому передовсім має бути зацікавлена влада. Бо навіть, якщо зараз вони видаються зручними ситуативними союзниками, котрі мочать попередників, то згодом з таким же завзяттям мочитимуть й вас, коли ослабне уже ваша влада. Якщо вони самі її не ослаблять швидше, ніж встигнете те зрозуміти.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
