Традиційні українські ляльки-мотанки та «ангелики-охоронці» у світлих одностроях прикрашають виставкову залу Львівського історичного музею, стіни дитячих будинків і бліндажі оборонців України на Донбасі. Ці ляльки-обереги робить Олена Лузяніна – українка, яка мешкає у Португалії. Одна з її ляльок прикрашає й кабінет мера португальського містечка Монтіжу, де нині проживає родина Лузяніних. За словами Олени, вона почувається щасливою, бо має прекрасну родину й займається улюбленою справою. Про своє життя, творчість, волонтерські справи Олена Лузяніна розповідає Радіо Свобода.
– Насамперед, трохи розповім про себе: я родом з Кропивницького, у середині 1990-х там було складне життя, як і всюди в Україні. Ті роки справді були лихими: полиці у магазинах майже порожні, зарплатню затримують по півроку, а то й довше. Першим на заробітки подався мій чоловік, Олександр. Поїхав до Португалії, де вже була українська «заробітчанська» спільнота. Я вважаю, що жінка мусить бути поруч із чоловіком. Тож незабаром зібрала валізку і поїхала услід за Олександром.
Я вважаю себе щасливою жінкою: маю прекрасного чоловіка і трьох синів, а також маю вже й двох онучок. Двоє старших синів живуть в Україні, а молодший з нами у Португалії. Старший, Євген, кілька років з нами прожив у Португалії, навчався боротьбі джиу-джитсу. Повернувшись в Україну, здійснив свою мрію: відкрив спортивний клуб «Борець» у рідному Кропивницькому, тренував дітей. Його підопічні змагаються й отримують нагороди на міжнародних турнірах у різних країнах світу.
– Які перші спогади маєте з Португалії?
– Спогади складні, бо перший час було важко. Чужа країна, інші реалії життя, мовний бар’єр, спекотний клімат, нелегка праця. Але згодом я і мову вивчила, і полюбила цю країну, її людей, її природу. Безмежний мінливий Атлантичний океан, він буквально заколисував. Знаєте, я 16 років пропрацювала помічницею по господарству в одній португальській родині, аж доки не з’явилась змога зайнятись улюбленою справою – лялькарством. Діти виросли, видатки родинні зменшились.
– А коли ви почали займатись лялькарством, робити традиційні українські ляльки?
– Любов до рукоділля мені передалась від бабусі та мами: скільки я себе пам’ятаю, стільки я щось в’язала, шила, ліпила з пластиліну. Уже у Португалії випадково подивилася відео про те, як виготовляють ляльки-мотанки, і збагнула: це – моє, це саме та справа, якою хочу надалі займатись! Відтак роблю ляльок-мотанок п янголів, дарую друзям, як обереги. Радо відгукуюсь на пропозиції взяти участь у різних виставках і фестивалях.
– Розкажіть про ваші волонтерські справи.
– Декілька років поспіль я є членом благодійної асоціації «Янголи милосердя», наші волонтери з перших днів російсько-української війни допомагають військовим шпиталям, підрозділам різних родів військ. Ми і продукти харчування на передову пересилаємо, і одяг для бійців. Намагаємось також підтримувати мешканців прифронтових населених пунктів: так, до дня святого Миколая пересилаємо подарунки дітям-сиротам, не оминаємо увагою будинки для людей літнього віку. До нинішнього Великодня ми передали бійцям 54-ї бригади різні смаколики, каву й планшет.
Я – людина активна, тож намагаюся брати участь в усіх акціях, які проводять українці у Португалії. Так, проводила майстер-клас із виготовлення ляльок-янголят в українських освітньо-культурних центрах «Світлиця» і «Родина», які працюють у різних португальських містах. Також я брала участь у цьогорічній міжнародній акції «Об’єднані кримськотатарським прапором». А ще виготовила дві ляльки-мотанки – українку і кримську татарку. Тішить, що я можу бути корисною Україні і маю підтримку своєї родини та друзів.
