У Лондоні досліджували, який слід в українській культурі залишає війна на сході України. В рамках багатоденного симпозіуму, який спільно влаштували два британські університети, виступали гості з України – вони розповідали, пояснювали і відповідали на запитання.
Представники двох лондонських університетів – Birkbeck College і UCL – влаштували низку лекцій та артистичні заходи за участю українських науковців і митців, щоб дослідити слід війни в культурному просторі.
Один з організаторів, Уям Блейк, сказав Радіо Свобода, що він та його колега Моллі Флин давно хотіли дослідити саме культурний аспект найбільшої сучасної трагедії в житті українців. У Лондоні лунали елементи театральних постановок, відбувалися обговорення, і розповіді, наприклад, про великий пласт популярних пісень про війну на сході України.
Дослідниця з Кембриджського університету Ірина Шувалова використовувала для ілюстрації своєї лекції уривки з різних пісень, які лунають по обидва боки фронтової смуги.
На цій же лекції в Українському інституті в Лондоні письменниця й активістка з Донецька Олена Стяжкіна зосередилася на словах війни.
Вона пояснювала, що висловлювання і терміни, які на Донеччині використовують жителі у зоні бойових дій, а особливо у районах під фактичним російським контролем, часто є радянською термінологією «Великої вітчизняної війни», а також часів Холодної війни.
Стяжкіна каже, що серед найпоширеніших є слова: фашисти та хунта, якими позначають ворога.
«Якщо Кремль призначив когось хунтою, то сумнівів бути не може», – пояснювала дослідниця фактичну обов’язковість використання певних радянських слів.
Олена Стяжкіна також закликала звертати увагу на те, що деякі слова можуть мати в контексті війни на Донбасі своє специфічні значення.
Значення слів
«Слово «ополченець», яке англійською перекладають як militiaman, і яке для європейців нейтральне, для людей у Донецьку, для вуха пострадянської людини нейтральним не є. І коли те слово з англійської газети потрапляє до російської і використовується як «ополченець», то це читається як підтримка ополченського руху англійським істеблішментом», – каже Стяжкіна.
«Я вважаю, що було цікаво слухати про те, наскільки складним є явище війни. При слові «війна» ми думаємо про бої, солдатів, окопи. Але, коли розмовляти з письменниками, коли їх читати, або поглянути на те, що відбувається у театрі, фотографії чи в поезії, то там більше йдеться про те, як це впливає на сім’ї, як це відбивається на психічному здоров’ї, як війна впливає на роль жінок і чоловіків у суспільстві, як це впливає на те, як люди говорять, як це стосується питань історії, пам’яті. Люди намагаються зрозуміти сучасне, порівнюючи його з минулим», – сказав Уям Блейк, обмірковуючи почуте на симпозіумі.
У цьому, на думку британського організатора заходів присвячених Донецьку у Лондоні, може бути і користь симпозіуму про культуру і війну в Україні.
Зовнішній світ зможе краще зрозуміти, що ці реалії означають для життя пересічних людей.
«Одна з причин, чому ми хотіли провести цей симпозіум у Лондоні – це надія, що ми привабимо перекладачів, журналістів, студентів. До нас приходили люди, які мало знають про те, що відбувається. Вони змогли дізнатися про нюанси. І, можливо, колись, коли вони будуть читати про війну в Україні з російської преси, будуть обережніше дивитися на написане і знатимуть про зловживання словами й висловами, і про зловживання інформацією, що трапляється так часто, особливо, коли вона надходить з Росії і її перекладають на Заході без критичного погляду», – зазначив Уям Блейк.
