Інна Вашуленко
Новий документальний фільм харків’янина Ігоря Піддубного «Призначаю тебе зрадником» встиг отримати гран-прі Міжнародного фестивалю історичного кіно «Поза часом», але й потрапив в скандальну історію. Що скандального у фільмі про Івана Мазепу? Про це у розмові Радіо Cвобода з режисером Ігорем Піддубним.
– Чому вас зацікавила постать Івана Мазепи?
– У 2014 році ми зняли фільм про Бандеру, бо в Харкові мало хто знав про нього. Потім був Ярослав Мудрий. Для цього фільму ми шукали в Америці ікону Миколи Мокрого і мощі Ярослава – одні з найдавніших культурних пам'яток Київської Русі. А зараз дійшла черга до Мазепи, адже наш з вами час дуже нагадує те, що відбувалося 300 років тому.
– Яку мету ви ставили перед собою, знімаючи цей фільм? Можливо, хотіли від чогось застерегти сучасних політиків?
Коли почалася Північна війна, то стало зрозуміло, що Мазепа не готовий розміняти відносини з царем на суспільні цінності, на свою землю
– Ми досліджуємо нашу історію з дуже незручного ракурсу, шукаємо відповіді в минулому на те, що коїться з нами зараз. І в цьому фільмі ми шукали відповідь на таке питання: чому людина, у якої в житті все було, пішла від свого добродія. Чому 20 років віри і правди зумовили такий супротив?! Це, на мій погляд, дуже важливо, тому що він започаткував європейське майбутнє для свого народу: і Бароко, і столове приладдя, і церкви... І коли почалася Північна війна, то стало зрозуміло, що він не готовий розміняти відносини з царем на суспільні цінності, на свою землю.
– Тобто головна мета – показати невідомі сторінки української історії?
– Головна мета – зрозуміти, куди нам іти, і чому 300 років тому стояло таке ж питання. Головна мета – не робити помилки, які зробили тоді, коли за Мазепою не пішли. І зрозуміло чому не пішли, бо сім'ї старшин Петро I взяв у заручники. Він дав їм місяць, щоб вирішити, чи вони йдуть з повинною до нього, чи вони йдуть проти нього. Тому люди злякалися того, що було в Батурині (анафема та інші страшні речі 18-го століття).
Нехай зараз не палять Батурин, але є події на Донбасі. Зараз ми з Америкою пробуємо товаришувати, щоб відстояти свою незалежність. А тоді це була Швеція.
– Як ви підбирали експертів для фільму? Важко було знайти знавців історії періоду Мазепи?
– В Україні їх важко було знайти. Дехто з певних причин відмовився співпрацювати (мова, платня, вік тощо). Проте ми знайшли шкільного учителя, який докладно досліджував часи Мазепи. Сергій Павленко з Чернігова – талановитий історик, відомий фахівець, який 30 років займається вивченням Мазепи. Також Владислав Яценко – кандидат історичних наук, який переглядав сценарій, коментував якісь моменти фільму.
Чому Євген Анісімов та Тетяна Таїрова-Яковлєва? Це відомі у всьому світі люди, фахівці, спеціалісти цієї галузі. Це люди, яким наші історики заглядають до рота після кожної нової публікації. В них є велика перевага – архіви під рукою.
Завдання фільму в чому полягало? Не впевнити своїх, хто і так це знає, а переконати тих, хто в цьому не тямить
Якби український історик говорив про стосунки Меншикова з Петром українською мовою в українському фільмі і наголошував на їхній любові і гомосексуальних стосунках – як би це сприйняла російськомовна більшість користувачів Youtube та Facebook?! А в моєму фільмі це каже доктор наук, професор, викладач Санкт-Петербурзького державного університету. І це викликає довіру. Завдання в чому полягало? Не впевнити своїх, хто і так це знає, а переконати тих, хто в цьому не тямить.
– Була критика щодо мовного питання фільму?
Я з цим фільмом виходжу до тих, хто не думав на цю тему, або мало думав, або думав по-іншому
– Я не люблю, коли мені кажуть, якою мовою мені говорити. Я не державний службовець. Я не хочу, щоб мої фільми сприймали, як пропаганду. Я заробляю кошти на переглядах цього фільму на Youtube. Україномовні дадуть мені 2 тисяч переглядів, а російськомовні – 200 тис. Колишній міністр культури Дзюба колись сказав: «Та ви вийдіть до людей, послухайте, що вони кажуть, на якій мові вони це кажуть, що для них важливо...». Я з цим фільмом виходжу до тих, хто не думав на цю тему, або мало думав, або думав по-іншому. Як їм донести, що це не пропаганда?!
– А ви не думали якимось чином популяризувати маловідому історію України за кордоном?
– Всі фільми, починаючи з «Крым. Курорт строгого режима» згідно з контрактами виходять в Європі. Щодо фільму про Мазепу, то 26 липня я їду в США показувати його діаспорі в Рочестері (30 тис українців). Крім цього, фільм покажуть у Відні, в Будапешті, Стокгольмі, а також в містах Литви.
– Наскільки важко було знайти архіви, отримати доступ до них?
– Звісно, важко. Але той, хто шукає — знайде. Коли з Росією було простіше, то їх отримати було легше. Всі архіви, особливо воєнні, знаходяться там. Зараз би таку тему я не осилив, бо туди я не поїду – це по-перше. А по-друге – вони всі опубліковані. Наскільки вони якісні – це вже інше питання.
– Під час зйомок фільму про Мазепу скільки довелося відвідати країн? І скільки часу загалом пішло на роботу?
– Австрія, Франція, Румунія, Швеція. Десь це було швидко, як от в Стокгольмі. Прилетів, відвідав архіви, поспілкувався з людьми. До речі, люди там дуже чуйні, ввічливі, хочуть допомагати, надіслали нам дорогі документи безкоштовно. Щодо України, то це Харківська область, Чернігівська, зокрема Батурин, Київ зі своїми архівами і маленькі міста, на кшталт Жовкви і т. д. Багато міст було. Фільм робили 1,5 роки.
– Можете когось із сучасних політиків порівняти з Мазепою?
– Це важко зробити. Адже це має бути гетьман, має бути конкретне ставлення до сусідів тощо. Якщо вже когось і порівнювати, то Петро Порошенко найбільше схожий на нього, та і доля в них ідентична.
– Що для вас особисто означає термін «мазепівець»?
– Я не можу сказати, що для мене він щось означає більше, ніж я про це сказав у фільмі. Одна справа, коли ми всіх їх називали зрадниками, бо ми дивилися з точки зору російської історії, яку нам викладали в школі, а інша справа, коли нам нічого не викладали. Тому зараз я не хочу вигадувати якесь значення для цього слова. Ті, хто пішли за Мазепою мали різну долю, тому об'єднувати їх всіх зараз буде недоречно.
– Якщо не секрет, хто буде персонажем вашого наступного фільму?
– Ми робимо декілька фільмів, два – до 300-річчя з Дня народження Сковороди.
Один – «горища» американських емігрантів, тобто про наших колишніх співвітчизників. «Горища» – з точки зору голови і непотрібних речей, які шкода викинути. Масштабний проект, який буде цікавий тим, хто збирається «в дорогу».
І той, про який хочеться говорити – це «Музей». Харків до війни був найбільшим історичним музеєм в Україні, де було більше 100 тисяч експонатів. Його доля в Другій світовій війні змушує детальніше вивчати цю тему, щоб зрозуміти, що було вивезено і пограбовано Росією, адже саме туди направляли всі золотовмісні експонати (їх було не мало – 22 ящики по 130 кілограмів). Що тут було в період окупації? Адже музей тоді систематично працював, туди часто приходили німці, платили гроші, щось їх цікавило. Відповідно, багато було вивезено, багато сховано. Те, що сховано – не дає мені спокою. От ми його і хочемо знайти.
Хочете знати більше про українське кіно? Підписуйтесь на наш канал у Telegram – t.me/ukrainske_kino
