У Росії українців постійно звинувачують у потуранні шовінізму й фашизму, щоб вони почувалися на своїй землі гостями, а не державотворчою нацією, стверджує дописувач тижневика «Країна» публіцист Олег Романчук. Нинішній кандидат у президенти готовий ставати на коліна перед Путіним. Це небезпечно для України. Автор статті згадує, що свого часу німецькі нацисти, які намагалися укласти з Великою Британією сепаратний мир, підкинули англійському нацисту Освальду Мослі гасло «Зупиніть війну» – «Stop war». Та британський уряд очолював не шоумен, а державний діяч світового масштабу Вінстон Черчилль, який не втомлювався нагадувати французьким генералам Гамалену і Дарлану, що треба постійно атакувати. Проблема не лише у традиційній для українців «суперечці» емоційного та раціонального. Річ у тім, що колективний український розум все ще перебуває в стані своєрідної шизофренії – роздвоєння національної свідомості. До цього, на думку дописувача, спричиняється і віртуалізація уподобань пересічних українців. Скажімо, неспроможність розрізнити телевізійного президента Голобородька і претендента на високу державну посаду реального шоумена, який не був помічений в україноцентричності. Бажане, тобто віртуальне, переноситься на дійсність. Докладніше йдеться в матеріалі «Власна держава понад усе».
Після приходу до влади проукраїнських сил маятник завжди хитається в інший бік, і щоразу – сильніше й агресивніше, переконаний капелан Костянтин Холодов, інтерв'ю з яким друкує тижневик «Країна». Священник визнає, що влада повною мірою не виконала обіцяного. Хоча подекуди навіть перевиконала. Як томос і безвіз. Але велика частина суспільства на ці досягнення реагує так: «На хліб не намажеш». Ці люди не розуміють, що значить свобода, історія, своя земля. Йде до того, що Україна може це втратити. Але є й шанс зберегти свій дім. Нехай кривий і з дахом, який тече, але – свій, наголошує капелан. Він вважає, що ті, хто голосували за Володимира Зеленського, хочуть бачити при владі нові обличчя. Однак вони бачать нові маски. А обличчя – старі. Зеленський втягує Порошенка в гру, а з ним – і всю країну. Держава повинна переживати про те, як зберегти себе. А її втягують у периферійні речі. У той час, коли біля Сумської області зосереджені ударні групи путінського танкового арсеналу. Про це йдеться в матеріалі «Я не хочу, щоб в Україні топтався москаль – ні чоботом солдата, ні бізнесом Григоришина».
До завершення виборчої кампанії залишилися лічені дні. Протистояння між прибічниками обох кандидатів набуває дедалі гостріших форм: у тих же соціальних мережах частіше можна зустріти взаємні звинувачення та образи, аніж змістовну дискусію. Про те, наскільки це небезпечно для українського суспільства і наскільки глибоко посіяли розкол своєю агітацією та діями політики, в газеті «День» аналізує соціолог Євген Головаха. Він переконаний, що в суспільстві зараз існує не один розкол. Перший із них – між тими, хто хоче зберегти політику, яка зараз здійснюється, і тими, хто хоче, навіть ціною невизначеності, змінити ситуацію. Тобто це ті, хто підтримує Порошенка, і ті, хто за Зеленського. Другий – залишився певний регіональний розкол. Адже у Порошенка більша підтримка на Заході, де він переміг у трьох областях, а у Зеленського – на півдні та сході. Хоча все це не має таких радикальних рис, як 2004-го чи 2010 року. Також Євген Головаха нагадує, що Україна – парламентсько-президентська республіка, тому парламентські вибори для країни є не менш важливі, аніж президентські. Від виборів до Верховної Ради залежатиме, якими будуть коаліція, Кабмін. Головне – після виборів Україні вкрай важливо зберегти порядок і здатність протистояти російській агресії. Потрібен буде конструктив і діалог. Спочатку – між президентом і чинним урядом, а потім між президентом і новим урядом. Тому соціолог закликає всі політичні сили до розуміння необхідності координації зусиль.
