Арслан Місіратов унаслідок російської агресії та анексії Криму втратив родину та домівку, а також добре оплачувану роботу та майно у Росії. Він, під позивним «Аслан», пройшов чи не всі «гарячі точки» Донбасу у складі ДУК ПС (Добровольчий український корпус «Правий сектор»), а тепер розпочав власну справу в Києві. Заклад кримськотатарської кухні «Хайтарма» став для «Аслана» не лише способом заробляти на життя, а й місцем реабілітації після контузій та втрати побратимів. Свою складну історію Арслан Місіратов розповів Радіо Свобода.
– Для мене «Хайтарма» – це задоволення і спокій. Заходжу сюди, беру у руки тісто, готую його для випічки – і всі проблеми зникають геть. Це моя повоєнна реабілітація. Тут я працюю, отримую від роботи задоволення і таким чином проходжу своєрідну реабілітацію.
Два роки тому, приїхавши до Києва, я відкрив «Хайтарму».
Хоча, з іншого боку, слово «повоєнна» не дуже пасує до моєї ситуації, оскільки я досі є бійцем «Правого сектору» і за потреби готовий знову піти на схід України і боронити її. Як тільки покличуть – залишу «Хайтарму» в руках нашої команди і приєднаюсь до побратимів в ООС.
– З чого почалась ваша воєнна історія?
Коли Росія «привласнила» Крим і почалось розхитування ситуації на Донбасі, мій брат пішов у ДУК
– У мене старший брат потрапив у полон росіян влітку 2014 року. У той час я жив і працював у Москві, мав хорошу зарплату: вистачало і родині допомагати, котра у Криму залишалась, і купити у престижному районі Москви квартиру.
А брат, коли Росія «привласнила» Крим і почалося розхитування ситуації на Донбасі, пішов у ДУК, і разом із побратимами з «Правого сектору» потрапив у полон – це трапилось, коли їхній автобус розстріляли бойовики «ДНР» біля Донецька, у серпні 2014 року (це сталось 12 серпня, унаслідок обстрілу загинули 12 бійців ПС, ще кілька потрапили у полон – ред.).
Тоді ж мною зацікавилось ФСБ, і я відразу, кинувши у Москві все, що там придбав, виїхав в Україну. Я встиг виставити на продаж московську квартиру та машину, але продати не встиг, оскільки треба було рятувати життя.
Про звільнення брата домовлявся і з нашими, і з тією стороною, фактично, довелось його викупляти з полону.
– А коли ви збагнули, що треба іти й боронити Україну?
– На час повернення в Україну я вже морально був готовим іти захищати Україну. Ця думка чітко викристалізувалася в голові з часу Майдану та анексії Криму.
Я взяв до рук зброю і пішов захищати Україну. У мене не було ні шоку, ані тривалих роздумів: я розумів, що так треба, що це буде правильно.
– Ви пам’ятаєте, де воювали, в яких місцях?
– Так, я воював на багатьох позиціях: Авдіївка, Авдіївська «промка» (промислова зона, одна з позицій сил АТО/ООС – ред.), «Зеніт» (позиція сил АТО/ООС, розташована на території колишнього ракетно-зенітного дивізіону – ред.) біля Донецького аеропорту, шахта «Бутівка» (шахта на півночі Донецька – ред.), інші «гарячі точки» Донбасу.
– Чи спілкуєтеся із побратимами?
Так, звісно! Постійно спілкуюсь! Я завжди казав: війна має один плюс – я там знайшов справжніх друзів, братів. Хлопці часто забігають у «Хайтарму»: іноді просто поспілкуватись за міцною кавою, іноді – поїсти і поговорити. Ви ж розумієте, нам є про що говорити, є кого згадати.
– Повернімось до «Хайтарми». Чи складно починати свій бізнес?
Я вже отримав право голосувати на президентських виборах, але в інвесторів і банкірів, здається, свої закони
– Починати складно, розвивати також нелегко. Якщо у вас кримська прописка, для багатьох банків, де ви сподівалися взяти кредит, ви – не резидент України. Тобто, вас прирівнюють до цієї категорії клієнтів.
Я зареєстрований у Києві як «фізична особа-підприємець», я сплачую податки у Києві – але банки мені відмовляють. Я вже отримав право голосувати на президентських виборах, але в інвесторів і банкірів, здається, свої закони і бачення ситуації.
Я маю задокументовані 24 відмови на фінансову підтримку.
Але я не збираюся здаватися, я люблю куховарити. Я люблю варити справжню каву по-східному – на піску. Я планую розвивати свій маленький бізнес. Щоб долучити українців до кримськотатарської кухні, до її атмосфери та смаків.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Як у США працюють з ветеранами. Погляд Олександра Матяша
Хто воював, того бізнесом не злякати – ветерани
Ветеран бойових дій на Донбасі Сергій Вербицький про любов до кави і «кавову» реабілітацію
