(Рубрика «Точка зору»)
Ігор Мошенець, аналітик ГО «Центр UA»
Телебачення досі залишається основним джерелом інформації серед усіх видів ЗМІ в Україні. Тому не дивно, що телереклама є основним каналом комунікацїі із виборцем й у цьогорічних виборчих перегонах. Ба більше, кандидати витратили на телерекламу величезні суми – за даними руху «Чесно», ці суми коливаються від 49 млн грн у Бойка до 79 млн грн у Тимошенко. Донесення якої інформації коштує так багато? І що з передвиборчих програм кандидати скромно не розголошують мільйонним аудиторіям телеглядачів? Ми проаналізували рекламні ролики провідних 10 кандидатів у президенти (за версіями різних соціологічних опитувань КМІС, соціологічної групи «Рейтинг», Фонду «Демократичні ініціативи») і зіставили їх зміст із текстами передвиборчих програм цих кандидатів (вибірка охоплених нашим аналізом роликів включає рекламу за перші два місяці кампанії – січень і лютий).
Спільною рисою програм претендентів на найвищу посаду в країні є посилена увага до соціально-економічних питань, хоча, згідно з повноваженнями, виписаними у Конституції, політику в цих сферах значною мірою формують парламент і уряд. Президент, звісно, має право законодавчої ініціативи, визнання законопроектів невідкладними і право вето, але обіцянки про зниження тарифів і відкриття лікарень можуть бути виконаними лише за умови лояльної більшості у Верховній Раді або перевищення владних повноважень на посаді.
Утім, від чверті до половини обсягу програм провідних 10 кандидатів присвячено проблематиці, на яку президент має обмежений вплив. Натомість питання безпеки, оборони і міжнародної політики, за які президент відповідальний безпосередньо, відіграють у передвиборчих програмах значно скромніше місце.
Іще один популярний напрям програмних пропозицій – розподіл владних повноважень між різними органами влади: низка кандидатів прагне внести зміни до Конституції або прийняти нову, послабити чи, навпаки, посилити роль голови держави.
Президент є не лише верховним головнокомандувачем і провідником зовнішньої політики держави, але й гарантом дотримання прав і свобод людини та громадянина. Але ідей щодо цієї сфери у кандидатів майже немає, за винятком поодиноких ідей (ратифікація Римського статуту в Олександра Шевченка, загальні декларації в Анатолія Гриценка і Юрія Бойка).
«Бізнес на крові», «грабіжницькі тарифи», «знищення промисловості», «масова еміграція», «бідність пенсіонерів» – у фокусі передвиборчої реклами Юрія Бойка. 49,2 млн грн було витрачено насамперед на критику соціально-економічного становища суспільства. Зміна цього стану і повернення миру – ключові обіцянки кандидата, які озвучує реклама. Щоправда, детальніші кроки у соціально-економічній політиці не висвітлені. Відсутньою в рекламних сюжетах Бойка є і гуманітарна частина програми – невтручання держави в релігійні справи, боротьба з екстремізмом і пропагандою ворожнечі, навчання у школах рідною мовою, – яка відрізняє програму цього кандидата від інших.
Реклама Олександра Вілкула вартістю 51,7 млн грн концентрується не на передвиборчій програмі свого кандидата, а на його особистому управлінському досвіді. З запланованих кроків згадуються лише загальні речі: збільшення зарплат і пенсій, зменшення тарифів, критика влади, що «багатіє на війні». Більшість програмних ідей у роликах не охоплено: ні нова конституція і перехід до децентралізованої парламентської республіки, ні зменшення кількості чиновників удесятеро, ні введення на Донбас миротворчого контингенту, у складі якого, зокрема, мають бути країни, пов’язані військовими угодами з Росією.
Анатолій Гриценко у своїй телерекламі зосереджений на темах чесності політика, професійності його команди, подоланні корупції, що прискорить розвиток економіки і збільшення соціальних виплат, введення контрактної армії. Кандидат повторює і програмну обіцянку про те, що встигне це зробити за один термін. Але присутні й такі ідеї, які у програмі конкретно не були сформульовані. Зокрема, у рекламі кандидат обіцяє, що тарифи не перевищуватимуть 15% доходів домогосподарств. У тексті його програми йдеться лише про їх загальне зменшення до «економічно обґрунтованого» рівня, а цифра в 15% у цьому контексті траплялась у програмах інших кандидатів – Ляшка і Вілкула. Не висвітлено також такі програмні положення, як скасування районних і скорочення обласних держадміністрацій, легалізація зброї. Всього на телевізійні агітаційні ролики Гриценка за січень-лютий було витрачено 32,2 млн грн.
Руслана Кошулинського в його рекламі зображують як рішучого політика, що долучився до врегулювання конфлікту на Майдані і був учасником АТО. Поза персональними рисами кандидата, його ролики не фокусуються на конкретних ідеях із його програми. Витрати на неї, за мірками конкурентів Кошулинського із провідних 10 кандидатів, скромні – лише 10,3 млн грн. Він на останньому місці за кількістю влитих у телерекламу коштів.
Олег Ляшко у своїх роликах достатньо багато уваги приділяє речам, що визначені як здобутки його фракції у поточному скликанні парламенту. До них залічують мораторій на вивезення на вивезення лісу-кругляку, програму «Доступні ліки», збереження мораторію на ринок землі. Серед обіцянок, що трапляються в роликах, – зменшення кількості народних депутатів до 250, скасування посади прем’єр-міністра, збільшення зарплат і перерахунок пенсій, держзамовлення для українських підприємств, здешевлення ліків, перетворення України на країну можливостей для всіх. Підвищення зарплати саме вдвічі і збільшення державним виплат людям, що доглядають вдома за людьми з інвалідністю – рекламні обіцянки, які відсутні у передвиборчій програмі кандидата. Усього на телевізійну рекламну кампанію було витрачено 43,6 млн грн.
У фокусі реклами Петра Порошенка – п’ять визначених у програмі ключових пріоритетів розвитку економіки, вступ до ЄС І НАТО, критика політичних опонентів («брехливі обіцянки» і «цинічні жарти»). У роликах не висвітлені конкретні цілі щодо зміни місця в міжнародних рейтингах, пов’язані з п’ятьма пріоритетами, детальні пріоритети розвитку оборонного комплексу. Вартість телевізійної реклами Порошенка за два місяці – 54,9 млн грн.
В рекламі Юлії Тимошенко містяться обіцянки зменшення тарифів і забезпечення гідних умов для праці в Україні для подолання проблеми трудової міграції. Переважно її рекламні ролики обмежуються загальними фразами, зовнішньополітичний курс і деталізовані пропозиції щодо безпеки та оборони так і не були в них висвітлені. Обійшлася телереклама Юлії Тимошенко за два місяці у 79 млн грн, що є найбільшим показником серед усіх кандидатів.
Головна тематика роликів Олександра Шевченка – посилення покарання корупціонерам і конфіскація їхнього майна, повернення трудових мігрантів до України, захист від вирубки карпатських лісів, побудова доріг і покращення інфраструктури в сільській місцевості. Утім, низка інших ідей до реклами так і не потрапила. Сюди, зокрема, можна залічити зменшення кількості народних депутатів до 300, виборність суддів, скасування облдержадміністрацій, ратифікацію Римського статуту, скасування формули «Роттердам+». Усього кандидат на телерекламу витратив 20,5 млн грн.
Ролики Ігоря Смешка на телебаченні не транслювалась.
Безперечно, повністю охопити всю програму кандидата в 30-секундних роликах неможливо. В той же час показовим є те, що кандидати не висвітлюють у своїй рекламі значної кількості окреслених у програмах планів, які стосуються безпосередніх повноважень президента. Риторика бідності та обіцянок це змінити наштовхує на думку, що кандидати не готові розповісти своєму виборцеві трохи більше. Звісно, значно складніше дати відповідь на питання безпекового сектору і пояснити свій план повернення Криму, ніж пообіцяти збільшити пенсії, не маючи на це ні економічних обґрунтувань, ні повноважень.
Соціологія показує не лише те, що є запит на подолання корупції і вирішення проблеми тимчасово окупованих територій. Опитування також показують, що 40% українців намагаються знайти плани вирішення цих проблем у програмах кандидатів. Це не дивно, адже кандидати у своїй рекламі за великі гроші показують лише незначну частку своїх передвиборчих «маніфестів». У цьому контексті аж ніяк не випадково, що в українському суспільстві побутує думка, що програми – номінальні документи, сподіватись на виконання яких не варто. Але в такому разі ще більш номінальними стають порожні обіцянки в телерекламі і щоразу нові зобов’язання у політичних ток-шоу. З такої точки зору, лише програма є підставою для громадян для того, щоб спитати у влади про кожен здійснений крок і, в разі невиконання обіцянок, нагадати, що її обирали за інший план дій.
Ігор Мошенець – аналітик ГО «Центр UA»
Ця стаття стала можливою завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). ГО «Центр UA» була відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ТЕМУ ВИБОРІВ-2019:
Політична реклама у 2018 році коштувала кандидатам понад 560 мільйонів: аналіз «Чесно»
Війна і вибори-2019. Українці мають обрати Верховного головнокомандувача ЗСУ
Як голосують українці. Сім карт, які пояснюють вибори президента
Демократія і я. Міфи маленького виборця
