«Те, що очікувала від приходу Росії у Крим, повністю справдилося» – переселенка Оксана Новікова

5 років тому, у березні 2014 року, Оксана Новікова з родиною вимушено переїхала з Сімферополя у Львів. Думала спершу, що тимчасово, але виявилось, що на роки покинула свою рідну землю. Як змінилося її життя за цей час? Чи ще жевріє надія, що колись таки повернеться у Крим? Чи почувається вдома у Львові?

У пообідню пору всі столики у домашній пекарні і кав’ярні Оксани Новікової зайняті. Тут гамірно, переважно жінки з дітьми. Малеча бавиться в облаштованому для неї куточку, а батьки за кавою чи чаєм розмовляють. Щохвилини заходять відвідувачі, більшість вітається з власницею закладу, купує різноманітну випічку, яка виготовлена за рецептами, привезеними з Криму.

Три роки тому, наприкінці грудня 2015 року, Оксана Новікова ризикнула, вклала гроші, які залишились від проданого бізнесу в Криму, і відкрила у спальному районі Львова «Кримську перепічку». Три роки тому ми сиділи і розмовляли у ще порожній кав’ярні, яка тільки-но відчинила двері для відвідувачів.

«Три роки праці, праці, праці. Коли ми сюди прийшли, то приміщення простоювало пусткою 3 чи 4 роки. Тепер нам кажуть, що ми таке гарне місце маємо! Насправді, воно добре, але його потрібно було розумно використати, щоб люди приходили, все поєднати, енергетику запросити. У Львові багато дітей, а тим паче у спальних районах, тому наша концепція була вдала.Треба просто гарно зробити, не змішувати все докупи. У нас немає мети лише заробити гроші, звісно, вони потрібні, щоб заклад працював і новий відкрити, щоб була можливість витрачати кошти на соціальні проекти, які ми підтримуємо. Все залежить від того, як ти створюєш довкола себе атмосферу. Для мене у бізнесі важлива порядність і відповідальність», – говорить Оксана Новікова.

Вона планує цього року відкрити другий заклад у новозбудованому районі Львова. Оскільки є попит і клієнти просять про ще одну пекарню. А ще в глибині душі у жінки жевріє надія, що колись таки вдасться відкрити заклад у Криму, де 15 років до окупації півострова займалась бізнесом, постачала кондитерську сировину для кримських пекарень.

«Поки це ще є у мріях. Якщо ще 5 років тому ми й гадки не мали, що ми будемо через пару місяців у Львові і ще через 5 років отак розмовлятимемо у Львові, то ми не знаємо, що буде через півроку, рік, два, п’ять. На жаль, те, що очікувала від приходу Росії у Крим, повністю справдилося, тому нічого вічного у нашому світі не буває, а світ обертається з великою швидкістю», – каже кримчанка, бо нею себе вважає.

​Перші роки були важкі

Ми розмовляємо за капучіно у затишній і теплій кав’ярні. А п’ять років тому, березень 2014-го був для Оксани Новіковою та її сім’ї суцільним стресом, позбавленим планів і надій. П’ять років тому вона намагалася зрозуміти, як узагалі далі жити. Коли вимушено покинула Крим, почувалась, немов дерево, висмикнуте з корінням. Пережила депресію, не мала настрою займатись бізнесом, активно взялась за громадську діяльність, організувавши у Львові громадську організацію «Кримська хвиля», щоб допомагати переселенцям. Але подолати бюрократичні перепони не вельми вдавалось і одного дня з чоловіком і сестрою повернулась до власної справи.

«Ми приїхали пізно ввечері 15 березня 2014 року, перед самим «референдумом». Отак тоді це були перші адаптаційні дні, дуже складні, зовсім незрозуміло було, що станеться. 18 березня був «референдум» і сказали вони, що «Крим – це Росія», швидко так все порахували, але було незрозуміло, чим це закінчиться, а вже починались військові дії на Донбасі, вже ватажків, які все зробили в Криму, перекинули на на східні терени України. Тоді це було очікування найгіршого. Нас тоді зустріли друзі і поселили на турбазі під польським кордоном, бо нас багато приїхало на машинах. Купа людей, дітей. Ми там жили, дехто лишився, по родинах кримчан розібрали, а ми оселились у львів’янки, потім орендували квартиру. Кожен рік згадуєш всі ці події, як згусток енергії тоді був: Майдан, кінець лютого 2014 року, початок березня, початок війни. Як у фільмі все тепер сприймаєш, а це ж наше життя…»

Оксана була серед активістів, які допомагали і підтримували українських військових у Сімферополі в лютому 2014 року. Їй часто сниться Крим, особлива тамтешня природа. Вона сумує за рідним краєм.

«Згадуєш природу, колектив, з яким 15 років працювала. Досі спілкуємось із багатьма нашими клієнтами, які залишились у Криму, хтось переїхав. Більшість – це адекватні люди і їм зараз важко у Криму. Хтось із кримських татар залишився з думкою зберегти землю і внутрішній вплив на ситуацію. Хоча складно дуже, бо навіть лідери кримських татар, які переїхали на материк, вони не до кінця вже розуміють тих, хто на півострові і що там відбувається. Життя в окупації дуже нелегка річ,навіть для тих, хто не є активним борцем. Все впливає: рівень медицини, освіти, пропаганда, оці відзначення річниць, що не має нічого спільного зі здоровим глуздом. А невдовзі 9 травня буде черговим маразмом».

Дім ще у Криму

На запитання, чи почувається у Львові, як вдома, Оксана Новікова відповіла коротко – «ні». Бо достатньо невеликого спогаду про Крим і всередині щось руйнується.

«Не тільки мої дитячі спогади, а все життя, пов’язані з Кримом. 5 років я у Львові, а 38 жила у Криму… Я люблю мандрувати, але завжди поверталась у Крим, можливо, не найгарніший у світі куточок, у провінційний, але мій рідний Сімферополь. Крим був моєю основою, я там багато пережила, це було місце сили і поки таких схожих місць я не знайшла. Наші діти тут вже почуватимуться вдома, а ми вже будемо так, як ми є, з нашими емоціями і спогадами».

У Львові переселенці з Криму стараються підтримувати один одного, нещодавно відновили свої зустрічі, щоб мати змогу час від часу поспілкуватись. Адже з Криму у 2014 році виїхали найбільш активні люди, професіонали своєї справи і декому вдалось відкрити бізнес, який за ці роки став успішним.

Кримчанка зуміла створити кав’ярню-пекарню саме для львів’ян, а ось у центральній частині Львова, яка переважно розрахована на туристів, не відкрила б заклад у нинішніх нерівних конкурентних умовах.

«Коли більшість закладів у центрі Львова під впливом декількох людей, то так і буде далі. Я не маю ілюзій щодо цього. Насправді нерозумно купувати чи орендувати приміщення дуже дорого, при тім, що конкурент, який володіє містом, майже нічого за оренду не витрачає. Адже ми будемо у різних конкурентних умовах, по друге, є свої нюанси. Дійсно, у центрі заклади розраховані на туристів, коли людина раз прийшла – пішла і ще раз може прийти або ж ні. Більшість закладів не для їжі, а емоцій. У нас теж присутня емоція, але це інші ці емоції, які кожен день діти і дорослі відчувають, бо до них посміхаються, їм дають смачну булочку і роблять гарну каву. Я за те, щоб заклади були різні, але щоб вони були конкурентні, якісні. Для бізнесу мають бути гарні умови, щоб йому не заважали, але при цьому не можна давати карт-бланш одному-двом», – зауважує Оксана Новікова.

У березні 2014 року з Криму у Львівську область приїхали тисячі кримчан і кримців. Частина людей залишилась, хтось виїхав у Київ чи інші міста, а чимало повернулись назад на півострів, у свої будинки. Дуже різниться статистика, скільки в регіоні проживає переселенців із Криму. Але вони помітні у місті. За 5 років поза Кримом люди намагались змиритись із ситуацією, але психологічно важко переживали всі події. На третьому-четвертому році багато з переселенців відчули погіршення здоров’я, стрес дався взнаки. Подолати емоції Оксані Новіковій допомагала робота і рідні.

«Зараз моя маленька дитина займає майже мій весь час і у мене вже інші проблеми. Якщо раніше я думала, що тоді була найбільша проблема, то виявилось, що буває і гірше. Зараз мене найбільше цікавить здоров’я моєї дівчинки, щоб їй було комфортно і вона не страждала. Дитина повністю змінила життя», – зауважує Оксана Новікова.

5 років тому переселенці з Криму обрали Львів чи інші міста на Заході країни, щоб «бути якомога подалі від російського окупанта». Тут їм довелось почати нове життя. Дехто себе знайшов, а хтось шукає далі свій шлях і своє місце.