Відмовила бойовикам у проведенні «референдуму», дивом вислизнула з підвалу після катувань. Почала нове життя на звільненій території, була ошукана на півтора мільйона гривень і… не може домогтися правди, попри судові рішення на її користь. Це все про Олександру Шевченко, колишню директорку луганської гімназії, а тепер очільницю фермерського господарства.
Школа-гімназія № 42 в Луганську була однією з двох україномовних, де більш ніж половина класів були українськими. У решті шкіл Луганська було кілька українських класів у найкращому разі, а повністю україномовних шкіл в місті не існувало взагалі. Так от, ця гімназія вважалася престижною, її учні постійно перемагали на олімпіадах. Директорку закладу Олександру Шевченко любили учні і шанували їхні батьки.
На останньому уроці, який вона провела, Шевченко говорила з учнями про те, що не можна зраджувати своїй державі. Напередодні випускного директорку вивели під дулами автоматів на очах усієї школи.
Єдина, хто відмовилася проводити «референдум»
Підштовхуючи прикладами автоматів і колючи у спину багнетами, п’ятеро конвойних у масках вели заслуженого працівника освіти України через шкільний двір уранці в середу, 14 травня 2014 року.
За тиждень перед цим директорів луганських шкіл зібрали у міському управлінні освіти. Начальниця управління Валентина Кияшко (вона й зараз обіймає цю посаду в окупаційній адміністрації Луганська) сказала: 11 травня буде проводитися «референдум», треба надати приміщення для створення дільниць і роботи «виборчкомів».
«Я запитала в неї: на якій підставі все це маємо робити? Чи є наказ або розпорядження міського голови з посиланням на закони? Я сказала, що я громадянка України, дотримуюсь законів і Конституції і жодним чином не буду до цього причетна», – згадує Олександра Шевченко.
Дільниця для «референдуму» в навчальному комплексі все ж таки відкрилася. Та, попри супровід із озброєних представників «армії Юго-Востока», до власне гімназії «виборчком» з урнами не допустили.
Вже тоді бойовики цікавилися, де директорка.
…Як виявилося, везли директорку гімназії до захопленої терористами ще на початку квітня будівлі управління СБУ. Її вели через табір «антимайданівців» – «коридором ганьби».
Катування і чудесний порятунок
У місті дехто намагався жити звичайним життям, та катастрофа вже набирала обертів. По області вже стояли блокпости з «георгіївськими» стрічками і зброєю. Щодня приходили повідомлення про викрадення «ополченцями» автівок. Вже захоплені адмінбудівлі, подекуди лунають постріли, над містом пролітають вертольоти й військові літаки.
На допиті в захопленому СБУ Олександра Шевченко намагалася пояснити, що таке справжній референдум і чим він відрізняється від того, що відбувалося 11 травня. За це отримувала стусанів. Директорці погрожували «трибуналом» і довічним ув’язненням, а просто зараз – зґвалтуванням.
«Знайомі зуміли пройти до мене під приводом того, щоб передати ліки (справді були потрібні), і прошепотіли: «Ти неправильно поводишся! Згоджуйся зі всім, підпиши, що кажуть!» Та, на щастя, до цього не дійшло. Чоловік, який тоді працював під прикриттям серед бойовиків, мене вивів з бокового виходу», – каже Олександра Шевченко.
З почорнілою від побоїв і поколотою багнетами спиною директорка гімназії ввечері була на волі. На знеболювальному вона провела через два дні випускний для учнів і того ж вечора з чоловіком поїхала в область, на малу батьківщину – до села Ковалівка на Сватівщині.
Після курсу реабілітації Олександра Шевченко повернулася до педагогічно-наукової роботи. Її чоловік Олександр продовжив займатися тією самою справою, що й до війни.
Втрата і втрати
Фермерське господарство «Олександрово» колишня директорка гімназії очолила після того, як пішов з життя її чоловік, Олександр Шевченко.
Ще живучи в Луганську, родина отримала у спадок господарство, і останні 10 років ним опікувався Олександр Іванович.
За його життя боролися рік: у 2017-му в Олександра Шевченка виявили пухлину головного мозку – гліобластому. Лікування було тяжке й дороге, продали все, що можна, залізли в борги. Та врятувати життя не вдалося, в липні 2018 року його не стало.
Через кілька днів до вдови приїхали люди, які запропонували допомогу. Сказали, що візьмуть зерно за тією самою ціною, що й інший покупець, але ще й вивезуть власним транспортом. Підписали договір, майже 236 тонн добірного зерна відвантажили, й КамАЗи вирушили до Краснограда Харківської області.
«Мені зателефонував один із водіїв вантажівок і розповів, що їх скерували на інший елеватор у сусідньому Нововодолазькому районі. А перед в’їздом до елеватора «Власівський мірошник» до них вийшов чоловік і замінив товарно-транспортні накладні на інші», – каже Олександра Шевченко.
Вона звернулася до поліції. Рішенням суду на елеваторі ТОВ «Власівський мірошник» вилучені документи – в ТТН ті самі машини з тими самими водіями, та сама кількість зерна, яку відвантажило фермерське господарство. Але, за паперами, завезло пшеницю нібито не ТОВ «Східзернотранс», якому її відвантажило фермерське господарство Олександри Шевченко, а інше – ТОВ «Агроінвест холдинг».
Наступним рішенням суд заарештував це зерно. Та далі почалось щось незрозуміле.
ТОВ «Власівський мірошник» і «Агроінвест холдинг»
Суд встановив, що 235,8 тонн пшениці 3-го класу, які зберігаються на елеваторі ТОВ «Власівський мірошник» за договором з «Агроінвест холдингом», належать фермерському господарству Олександри Шевченко. І постановив передати на зберігання фермерському господарству.
На елеваторі ухвалу суду відмовляються виконувати, бо, мовляв, договір в них – із «Агроінвест холдингом». Отже, без письмової вказівки номінального власника не віддадуть зерно нікуди.
Екземпляр ухвали слідчий Сватівського відділу поліції намагався вручити керівництву «Агроінвест холдингу», але там просто відмовилися від отримання документа.
«У телефонній розмові директор ТОВ «Агроінвест холдинг» Андрій Гончаренко повідомив мені, що питання за цим зерном «погоджені» на вищому рівні, воно – на підприємстві, підконтрольному особі з вищих ешелонів влади, і якщо я «набридатиму» далі, хтось на прізвисько «Князь» зробить так, що я взагалі з території Харківської області живою не виїду», – розповідає Олександра Шевченко.
Зверталася вже і до місцевої прокуратури, й до Генеральної, писала народним депутатам, але результату немає…
