26 лютого в Україні відзначають День кримського спротиву російській окупації. Як нагадує газета «Голос України», в цей день у 2014 році під стінами Верховної Ради АРК у Сімферополі відбувся багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України, скликаний Меджлісом кримськотатарського народу. Цей мітинг засвідчив фальшивість російської пропаганди, яка намагалася переконати світ у тому, що усі жителі півострова хочуть возз’єднання з Росією. Газета зазначає, що проукраїнський мітинг під стінами парламенту був відчайдушним жестом. Російські війська почали висадку на півострові 20 лютого й до 26-го більшість установ уже була під їхнім контролем. На противагу протестувальникам окупанти швидко організували своїх прихильників. Результат передбачуваний – сутички, в яких постраждали люди. Не менш очікуваним було й те, що винними в них назвали винятково учасників проукраїнського мітингу. Їхні імена аж до 2017 року не сходили зі стрічок новин. Докладніше про хроніку протестів й репресій у Криму парламентська газета розповідає в матеріалі «Кримський злочин поки що без кари».
«Крим: п’ять років у полоні» – у статті під таким заголовком газета «День» наголошує, що усі ці п’ять років Кремль не припиняє тиск і переслідування кримських татар і проукраїнських активістів у Криму. Меджліс кримськотатарського народу заборонений, десятки людей перебувають в тюрмах як на півострові, так і на території самої Росії. Взагалі Москва робить все, щоб ліквідувати залишки українського в Криму. Нечисленні українські школи після анексії стали російськими, а єдиний храм Православної церкви України (колишня УПЦ КП) – під постійною загрозою закриття. Також відбувається поступове заміщення населення півострова – витіснення українців і кримських татар, замість яких прибувають росіяни. Це не кажучи про те, що Росія перетворила Крим на воєнну базу і фактично заблокувала Керченську протоку. Як повернути півострів до складу України? Це запитання є одним із найскладніших для реалізації, наголошують експерти видання. Вони вважають, що «поки діють двосторонні договори з державою-агресором, розмови про деокупацію – це риторика, а не практика».
Газета «День» коментує скандал, пов'язаний із результатами національного відбору на «Євробачення-2019». Видання наголошує, що в Україні вже п’ятий рік триває війна, анексований Крим, а тому кожну міжнародну «трибуну» слід використовувати, щоб нагадати про російську агресію і «пісенна дипломатія», тобто участь у Євробаченні», могла б допомогти... Але, з іншого боку, якщо у держави немає коштів, то, може, слід зробити паузу? Не перетворювати національний відбір на треш. І це не той випадок, коли епатаж і скандал підіймає рейтинги телешоу і національного мовника. У журналістів є багато запитань до організаторів, їхнього підходу до цього змагання. Чому «російські вуха» вилізають, як телеантени? Навіщо «UA: Перший» залучає до співпраці комерційний канал СТБ? Як формувався список учасників? Докладніше про «Євробачення», спотворену систему координат і «вуха» Росії йдеться в статті «Про «виробництво» скандалів».
«У той час, коли українське суспільство шукає і формує нові правила безпеки в стані війни, яку Росія веде з Україною, – українська сфера культури загалом та музики зокрема (особливо шоу-бізнес) все ще інтегрована в російщину більше, ніж можна собі уявити», – наголошує експерт газети «Україна молода». Загалом, як зазначає видання, скандальна ситуація з «Євробаченням» – це нагода нагадати, що демократичні країни запроваджують повноцінне суспільне мовлення, щоби мати максимально незалежний від комерційних інтересів телеконтент. Місія українського Суспільного ТБ шляхетна – захищати свободи в Україні, надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ, розвиток громадянської відповідальності, української мови та культури. Однак, як наголошує видання, на заваді реалізації правильних установок є недофінансування НСТУ.
«Чи не досить дбати про права терористів?» – таку назву має публікація в газеті «День», автор якої публіцист Сергій Грабовський наголошує, що Україні потрібна конституційна процедура позбавлення громадянства. Він нагадує, що проти Української держави воюють десятки тисяч бойовиків, які офіційно вважаються громадянами цієї держави. З усіма належними правами, включно з правом голосу на виборах, досить лише перевдягнутися в цивільне і поїхати зареєструватися на вільній від окупантів частині Донбасу. Та це ще квіточки: дописувач переконаний, що росіянам, які воюють на Донбасі, роздали не лише «паспорти» двох місцевих терористичних угруповань, а й справжні українські документи. Їх-бо в Криму і на Донбасі російські окупанти чимало захопили. А щоб записати всіх цих персонажів заднім числом, особливого вишколу не треба – вистачає офіцерів СБУ та МВС, які порушили присягу і стали на бік Росії. І навіть в електронні бази даних «влізти» можна, додавши туди потрібні імена та прізвища з відповідними датами, було б бажання. Це відбулося тому, що за п’ять років від початку прямої російської агресії ні президент, ні уряд (точніше, аж три уряди з двома прем’єрами), ні Верховна Рада не перейнялися тим, щоб радикально унеможливити ситуації таких ґатунків, які дискредитують Україну і реально загрожують її національній безпеці.
