«Що небезпечніше: розпад Росії чи продовження її існування?». У статті під таким заголовком дописувачі газети «День» Ігор Лосєв та Сергій Грабовський зазначають, що загалом розпад Росії вигідний і Заходу, і Сходу, тим паче Україні. Адже антиукраїнська політика Росії підживлюється її розмірами й ресурсами, а відтак глобальними амбіціями. Уламки будуть змушені знизити рівень амбіцій, а можливо, і зайнятися чимось незвичним для Російської імперії – наприклад, істотним підвищенням рівня життя росіян. Навіть за умови підвищеної агресивності деяких нових сусідів України вони об’єктивно не становитимуть такої загрози для держави, як цілісна імперія з деспотичним правлінням. Головна проблема тут – ядерна зброя. Проте Заходу об’єктивно легше впоратися з завданням не допустити її використання і розповзання, щоб вона залишилася під контролем держави, що оголосить себе правонаступницею Росії і візьме на себе сплату боргів колишньої Росії, ніж жити під дамокловим мечем путінської ракетно-ядерної історії з погрозами, яких не було навіть за Сталіна –перетворити Нью-Йорк чи Лондон на радіоактивні уламки. А Збройним силам України буде набагато легше протистояти загрозі з боку мілітарних формувань постросійських держав, ніж інтегральній потузі велетенської імперії. Тому аргументи тих, хто боїться закономірного краху Росії та намагається залякати інших, не витримують критики. Україні та світу загрожує не розпад Росії, а її подальше тривале існування. На думку авторів, дуже мало шансів на те, що Росія, яка гине, зможе поховати сусідів під своїми уламками. Процесом розпаду передусім скористаються російські національні автономії, що мають глибокі етноісторичні підстави для відновлення чи створення власної державності. А поодинокі авантюрні прояви сепаратних російських «польових командирів», таких собі чорноземних, кубанських чи донських ґіркіних-стрєлкових, можуть бути швидко й ефективно придушені. Якщо, звісно, Україна матиме тверду та рішучу владу, не схожу на ту, яку вона мала в 2014 році та яка значною мірою і досі не стала минулим.
Президентські вибори 2019 року є доленосними для України, бо саме вони визначать добробут і перспективи країни на найближчі п’ять років і на більш далеку перспективу. Але, окрім популізму, прямолінійної критики, скандалів і «чорного піару» кандидати на президентське крісло дуже мало демонструють змістовних смислів та програм розвитку. Це призводить до того, що український виборець постає перед вибором без вибору, наголошує в газеті «День» голова Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу Володимир Кіпень. Він вважає, що коли українці зроблять неправильний висновок, то країна буде відкинута на узбіччя суспільного прогресу, без надії на те, що зможе наздогнати той поступ, який відбувається в усьому світі та економіці. Тому ціна вибору і ціна помилки надзвичайно висока, наголошує аналітик. Абсолютна більшість тих, хто уже заявив про свої амбіції щодо участі у виборах, – це політики зі стажем, можна навіть сказати, «з душком», які провели вже не одну кампанію, які були у владі чи претендували на посади, яких вибирали і які програвали. Але інтрига в українських виборах залишається, ніхто з серйозних людей не береться прогнозувати, хто ж переможе. Це, до речі, те, що принципово відрізняє України від Росії, де вибори – декорація для проголошення незмінного вже двадцять років «царя». Зважаючи на високу конкуренцію, експерт прогнозує три базових сценарії. Перший той, за яким отримує перемогу чинна влада, який може зберегти певною мірою стабільність у ближній перспективі, але, виходячи з реалій, він разом з тим «вагітний» великою загрозою стагнації. Адже реформи за останні півтора роки зупинилися з різних причин. Другий сценарій – це перемога умовно «демократичної опозиції». Від неї можна очікувати рішучих змін у внутрішній політиці, що підриватиме стабільність у країні. Але може дати можливість такого собі певного шансу для прориву України. Третій варіант, коли перемогу отримає кандидат, який не має сильної підтримки і муситиме опиратися на дуже строкату коаліцію політичних сил. А отже, політика буде схожою на «флюгер». Різні групи давитимуть на президента і вимагатимуть свого. Як наслідок Україна отримає непослідовну політику, яка буде заряджена нестабільністю і навіть відкатом від нинішнього стану. Це найгірший варіант, і, звичайно, було б дуже бажано в нього не потрапити, зазначає аналітик.
Бізнес-спільнота Європейської бізнес асоціації виділила 10 пріоритетів, важливих для розвитку бізнесу на 2019 рік, які направлені на створення комфортних умов європейського рівня та забезпечення відчутних кроків для розвитку країни. Перший стосується конкретних кроків щодо протидії тіньовій економіці. Другий – валютної лібералізації. Третій – зниження податкового навантаження на фонд оплати праці та тиску на легальний бізнес. З іншими пріоритетами знайомить газета «День» у статті «Вибори й економіка».
Уже в березні українських пенсіонерів чекає чергове підвищення пенсійних виплат, інформує газета «Сегодня». При цьому тим, хто ще працює, заробити собі на пенсію стає все складніше, а розмір пенсії у відсотках у співставленні до зарплати – все менший. Експерти газети прогнозують, що ситуація буде погіршуватися й далі, якщо не ввести особисті накопичувальні пенсійні нарахування. Але запровадження їх знову перенесли на початок 2020 року, і не факт, що знову не відтермінують. Докладніше йдеться в статті «Пенсійна еволюція».
Газета «Голос України» вкотре нарікає на роботу «Укрпошти», керівництво якої не вельми дбає про передплатників, яких своєчасно не забезпечує свіжою періодикою. Гроші за доставку беруть, то мусять їх відпрацьовувати. Але замість цього газетярів грубо і нахабно обманюють, наголошує видання. Заголовок публікації – «Збитки преміям не завада?»
