Росії не цікаво обмінювати людей на людей. Про долю українських політв’язнів та полонених моряків

Минулий рік не тільки не покращив взаємин Росії і України, а й змусив говорити про новий виток конфлікту і навіть про можливу не гібридну війну. Тим часом кілька десятків українських громадян зустріли 2019 рік у російських в’язницях, а росіяни – в українських.

Правозахисники покладали великі надії на 2018 рік: передбачалося, що напередодні чемпіонату світу з футболу російське керівництво проявить добру волю і випустить з в’язниць українських політв’язнів. Але цього не сталося ні до, ні під час, ні після чемпіонату. У новорічному привітанні президент України Петро Порошенко згадав про українських моряків, затриманих в Керченській протоці і навіть назвав імена деяких з них. А перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко на прес-конференції в кінці минулого року сказала, що моряків повинні повернути на батьківщину без будь-яких умов.

Адвокат Микола Полозов, який захищає командира дивізіону ВМФ України капітана другого рангу Дениса Гриценко вважає, що і його підзахисний, і інші моряки є військовополоненими.

– На нинішній момент всі адвокати нашої команди побачили моряків, хтось побачив в рамках слідчих дій, хтось безпосередньо відвідав в слідчому ізоляторі. Тобто до Нового року всі адвокати нашої команди зайшли в справу. На жаль, моряки залишаються під арештом і ніякі доводи, що вони військовополонені, судами не сприймаються. На слідчих діях всі моряки заявляють про те, що вони військовополонені і відмовляються від інших свідчень. У мене складається враження, що, швидше за все, в січні нас очікує нове продовження арешту, тому що призначені експертизи просто фізично слідство не встигне провести і отримати по них якийсь результат.

Всі моряки, яких бачили наші адвокати, є в нормальному моральному стані. До цього з ними зустрілися консули, тобто моряки знають, що вони не покинуті, що ведеться велика робота з їхнього звільнення. Звичайно, вони там перебувають в ізоляції, тобто ніхто з них один з одним не спілкується, тому, фактично, адвокати в даний час єдині, з ким вони можуть поговорити, від кого можуть отримати якісь звістки з дому. Деяким з них приходять листи, які проходять через цензуру. Всі моряки забезпечені всіма необхідними речами, продуктами. Адвокати передають всю необхідну інформацію про потреби моряків волонтерам.

– Спецпредставник США з питань України Курт Волкер назвав однією з умов свого приїзду в Москву звільнення українських моряків. Чи можна сподіватися, що ці слова американського представника якось подіють на російське керівництво?

– Мені б хотілося, звичайно, щоб ці слова діяли на російське керівництво. Я недавно був в США, зустрічався з помічником держсекретаря Помпео, де теж обговорював справу моряків. Позиція США залишається незмінною, тобто все моряки повинні бути повернуті на батьківщину. Також повинні бути передані назад в Україну кораблі, які були захоплені Росією. Але все залежить від того рішення, яке приймає Кремль. Поки ті сигнали, які ми чуємо, в тому числі публічно озвучені думки президента Путіна і міністра закордонних справ Лаврова, зводяться до того, що буде йти слідство, можливо, буде суд, і тільки потім будуть ухвалюватися якісь політичні рішення. Мені б хотілося, звичайно, щоб ці політичні рішення ухвалили якомога швидше, але що там відбувається за зубчастою стіною, які міркування у них є, чесно кажучи, мені складно сказати.

Фотограф, журналіст і волонтер Вікторія Івлєва одна з тих, хто не залишає українських моряків, які перебувають в російських в’язницях, без допомоги. В кінці року Вікторія разом з іншими волонтерами передали третю за рахунком передачу українським морякам в СІЗО Лефортово.

– Ви активно допомагаєте і іншим українським політв’язням. Всі сподівалися, що напередодні чемпіонату світу відбудеться обмін українців на росіян, які перебувають у в’язницях з політичних мотивів. Говорили про «всіх на всіх», про те, що є «обмінний фонд». Проте, цього не сталося. Чому?

– Мабуть, тому що Росія не вважає їх гідним предметом для торгівлі. На жаль, громадяни Російської Федерації, які воювали в Україні найманцями, засуджені за українськими законами або сидять в СІЗО в очікуванні судів, не мають, як видно, ніякої цінності для Росії. Напевно, Росія не вважає їх гідним «товаром», щоб міняти на українців.

– Чи все роблять українські політики, щоб повернути своїх громадян на батьківщину? Чи всі свої можливості вони використовують, на ваш погляд?

– Я не можу обговорювати дії політиків іншої країни. У мене викликає крайнє несхвалення те, що роблять політики моєї країни. Мені б зі своєю країною розібратися, а з українськими політиками, я думаю, українське громадянське суспільство в змозі розібратися без мене.

– А російське громадянське суспільство?

– У російського суспільства сила тиску мінімальна. Один одиночний пікет в Москві, люди, які стоять в цьому одиночному пікеті, як і я, – ось і весь тиск російського суспільства, ну або майже все. У світі тиск трохи більше, але його теж явно недостатньо. Значить, світ влаштовує ця ситуація. Хоча величезна кількість людей знає, хто такий Олег Сенцов, знають, що він сидить ні за що, але, мабуть, не вважають за потрібне втручатися.

– Адвокати та правозахисники називають 2018 рік роком нездійснених очікувань, тобто очікували обмінів, але жодного не сталося. Чого чекати від року, що настав?

– Чекати, що все більша кількість людей захоче жити чесно, що все більша кількість людей не буде хотіти війни з сусідньою країною, а буде хотіти, щоб Росія якось вийшла з цієї війни. Це наша ганьба і наш біль. Якби так сталося, для мене вже це було б чудово. Це означало б, що суспільство почало трохи змінюватися, тверезішати і переходити на більш нормальні рейки. Але судячи з оскаженіння пропаганди по основних каналах телебачення, ток-шоу йдуть з ранку до вечора з перемиканням на розповіді про здоров’я, я думаю, великих змін, напевно, нам не варто очікувати.

У вересні 2018 року Верховний суд Росії залишив в силі вирок українському журналісту Роману Сущенко. Після цього Сущенко був етапований в колонію. Про те де і в яких умовах він зараз перебуває, Радіо Свобода розповів його громадський захисник Марк Фейґін:

– Роман перебуває в ІК-11, це село Утробіна на околиці Кірово-Чепецька. Це в 50 кілометрів від Кірова, приблизно 900 кілометрів від Москви. Українським правозахисникам ця колонія знайома, тому що там як і раніше перебуває Валентин Виговський, також засуджений за шпигунство громадянин України. Він був заарештований в свій час в Криму і отримав 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Так, це сувора колонія, Роман знаходиться в приміщенні камерного типу (ПКТ), але туди його поміщають за рішенням адміністрації, щоб забезпечити його безпеку в колонії від інших ув’язнених.

– Для нього там є якась небезпека?

– Це гіпотетична небезпека. Насправді, ніде, де відбували або відбувають покарання українці, яких притягнуто до кримінальної відповідальності з політичних мотивів, фактів їх переслідування або якогось тиску з боку інших засуджених не було. Я думаю, адміністрація сама ухвалює таке рішення, а керується вона реальними міркуваннями безпеки засудженого або ж робить це з якихось інших причин, тут складно судити. Гіпотетична небезпека може існувати, але вона однакова для всіх, незалежно від статті та громадянства.

– У минулому році вас позбавили адвокатського статусу, але ви все ж продовжуєте де факто залишатися захисником Романа Сущенко?

– Зауважу, що адвокатського статусу мене позбавили в квітні з політичних мотивів. Нині, відповідно із 49-ою статтею Кримінально-Процесуального кодексу я виступаю в якості його захисника в касаційних-наглядових інстанціях всередині національної юрисдикції. У даній ситуації це мало чим відрізняється від роботи адвоката. Це моя остання справа, я не можу його кинути, незважаючи на те, що мене позбавили статусу адвоката. Для мене зараз все складно – і добиратися до колонії, де перебуває Роман Сущенко, і займатися цим. Право відвідування і забезпечення юридичної допомоги у мене є. Все це я роблю, звичайно, разом з адвокатом, який є у Романа. Просто все складно. Крім того, у цієї справи залишається секретність, 276-я стаття, «шпигунство».

– Коли був заарештований Кирило Вишинський, з’явилася надія на те, що його обміняють на Романа Сущенко, але цього не сталося ...

– Я взагалі хочу сказати, що стосовно українських політв’язнів, минулий рік був з усіх боків невдалий. Причин багато, є суто формальні. Я чув версію, нібито про обмін – і це стосується не тільки Сущенка – вже практично домовився Медведчук, але вбивство Захарченко зупинило переговорний процес і можливості обміну, в тому числі і Сенцова, і Сущенка, і інших українських в’язнів. Я думаю, що причини тут, скоріше, суто політичного характеру. Десь на початку 2018 року момент був упущений, мені здається, тому що з другої половини року, особливо після Чемпіонату світу, вже стало зрозуміло, що Москва, Кремль захоче грати з темою майбутніх в березні виборів президента України.

У цих умовах Сущенко, Сенцов, тепер ще й затримані в Керченській протоці моряки – заручники, елементи гри з боку Кремля. Були надії, що це станеться напередодні Чемпіонату світу з футболу, який був важливий не стільки як спортивне, скільки як міжнародна подія для Кремля з точки зору репутації, і тому міг зіграти свою роль в обмінному процесі, але не зіграв. Путін досить рівно пройшов весь 2018 рік, і якогось серйозного, суттєвого зовнішнього тиску, який змушував б його займатися темою політв’язнів не було.

– Чи можна розраховувати на те, що 2019 рік в цьому відношенні більш вдалим?

– Розраховувати можна, звичайно, інше питання, що ми не дуже розуміємо політичну конфігурацію, яка складеться в Україні після виборів 31 березня або другого туру в квітні. А Москва орієнтована на це. Принципова позиція Кремля полягає в тому, що людей на людей міняти нецікаво, тому що це дуже логічна схема, при якій ви отримуєте своїх, а ми отримуємо своїх, але вона не працює. Тому в залежності від результату цих виборів Кремль буде маневрувати. Не важливо, кого це стосується – Сущенка, моряків або потенційних майбутніх заручників, а я не виключаю, що з’являться і такі, вже зараз цифри – під 100 осіб, і вже говорити про поодинокі обмінах не доводиться, тут, скоріше, треба говорити про обміни списками.

Тому що так багато політв’язнів, яких треба обмінювати, що уявити собі, що Москва ось так легко піде на обмін в будь-якій пропорції на громадян Росії, які потрапили в полон в Донбасі, мені здається, це дуже малоймовірно. У всякому разі, до березня цього годі було очікувати. І ніяких оптимістичних прогнозів тут я не будую, – говорить Марк Фейгін.

Про проблему існування українських політв’язнів дізналися в усьому світі завдяки голодуванню Олега Сенцова

Голодування Олега Сенцова, яке тривало 145 днів не привело до бажаного результату – він вимагав звільнення українських в’язнів, які стали заручниками конфлікту між двома країнами. Проте цей акт протесту привернув увагу всього світу до теми українських ув'язнених, які перебувають в російських в’язницях.

Журналіст Зоя Светова – одна з небагатьох, кому вдалося побачитися з Олегом Сенцовим в колонії. Вона зазначає, що голодування українського режисера можна назвати безрезультатним, незважаючи на те, що довгоочікуваних обмінів в 2018 році не сталося.

– Мені здається, що за минулий рік відносини між нашими країнами дуже сильно погіршилися. Крім того, в Україні зараз починається передвиборна кампанія, і в Росії чекають, кого виберуть українці, хто стане новим президентом. І проблема обміну дуже пов’язана з цим політичним рішенням. Я не можу знайти іншого пояснення тому, що жодного обміну в 2018 році не було, оскільки ми кілька разів чули з різних сторін обіцянки про те, що зараз будуть обміни.

Про проблему існування українських політв’язнів дізналися в усьому світі завдяки голодуванню Олега Сенцова. Здавалося, Кремль мав би ухвалити якесь рішення, але у мене складається враження, що проблему обміну зараз заморозили саме у зв’язку з виборами на Україні.

Визнання світом факту існування українських політв'язнів в Росії – дуже великий успіх

– Дійсно, весь світ з жахом стежив за голодуванням Олега Сенцова. Але його вимога не була виконана. Чи можна сказати, що Олег нічого не добився?

– Так, вимоги, які висував Олег Сенцов, не виконані, але це не означає, що він нічого не добився. Саме по собі визнання існування українських політв’язнів, які сидять в Росії, це, мені здається, дуже великий успіх, оскільки вже не тільки на рівні російських правозахисників, а й на рівні міжнародних громадських організацій говорять про українських політв’язнів, є їх списки. І я думаю, що на різних переговорах ці імена теж фігурують. І в якийсь момент голодування Олега Сенцова спрацює, просто у нього, як мені здається, такий відкладений ефект.

Оскільки раніше, якщо хтось на Заході і знав, що є такий Олег Сенцов, який сидить, то не було зрозуміло за що, чи він терорист, чи ні. А про інших українських політв’язнів, я впевнена, навіть в міжнародних організаціях не дуже вже і чули, тепер це одна з найгостріших тем в російсько-українських відносинах, визнана на міжнародному рівні.

– Після обміну Савченко, Афанасьєва та Солошенка була надія, що процес продовжиться. З тих пір кількість росіян, які теж хотіли б повернутися додому не зменшилася, чому ж нічого не зрушилося з мертвої точки?

– Міняти Надію Савченко, Геннадія Афанасьєва, Юрія Солошенка було простіше, тому що все-таки Сенцов по суті засуджений за те, що він був проти анексії Криму. Я думаю, що це стримує можливості для обміну. Крім того, таке враження, що в Росії немає жодної сили, яка б захищала росіян, які сидять в Україні. Тому що патріотично налаштовані кола абсолютно не цікавляться долями росіян, які воювали на Донбасі, і які тепер сидять в українських в’язницях.

Є невелика група російської інтелігенції, яка підтримує цю тему – обмін усіх на всіх, і це люди, які вже більше ста днів виходять з плакатами до адміністрації президента, стоять у пікетах і вимагають звільнення. Але вони не настільки впливові, як, наприклад, той же Захар Прилепін або депутат Сергій Шаргунов, які начебто на словах говорять, що вони за обмін, але не проводять ніякої кампанії на захист цих людей. Родичі цих хлопців, їхні сім’ї теж ніяк не звертаються до влади з проханням про звільнення. Таке враження, що ці люди нікому не потрібні. Їх Росія послала воювати на Донбас, після цього їх заарештували, посадили в Україні до в’язниці, і вони нікого не цікавлять. І навіть ось російський уповноважений з прав людини, з Ради з прав людини – вони дуже мляво їх захищають. Мені здається, це дуже велика проблема, яка говорить про те, що у нас в Росії зараз держава абсолютно не цікавиться долею своїх громадян, яких вони використовують в якийсь момент для своїх цілей, але потім про них забувають.

– Що вам відомо про стан Олега Сенцова?

– Наскільки я розумію, Олег Сенцов зараз вже переведений з медсанчастини колонії в той же загін, де він був до голодування. Наскільки я знаю, Олег не працює офіційно, і колонія погодилася з тим, що він не буде працювати. Він займається фільмом «Номери», який за його п’єсою знімається зараз в Києві. І я знаю, що весь свій вільний час Олег проводить в листуванні з продюсерами, з режисером, який знімає цей фільм, і обговорює все до найдрібніших деталей, починаючи від декорацій, костюмів та вибору акторів для цього фільму. Він повністю поглинений цією картиною. І я думаю, що в титрах фільму «Номери» він буде співавтором, співрежисером разом з іншим українським кінорежисером, який його безпосередньо знімає, – каже Зоя Светова.

Експерти вважають, що розраховувати на зміну ситуації з українськими в’язнями в Росії не варто як мінімум в найближчі три місяці, оскільки перший тур виборів президента України заплановано на 31 березня. До цього часу навряд чи хтось згадає про людей, які стали заручниками конфлікту між двома країнами.