Анна Романдаш
Британська газета The Guardian інформує про кампанію з дезінформації, яку Росія почала за рік до подій у Керченській протоці аби виправдати свою агресію перед європейцями. Онлайн-видання EUobserver також пише про те, як Росія застосувала пропаганду аби дестабілізувати український Схід і підбурити протести у Франції та Чорногорії – і як ЄС буде реагувати на пропаганду. А в журналі New Eastern Europe пишуть про суперечливе трактування Голодомору в Україні та на Заході, і пояснюють, чому про цю подію досі знають дуже мало у світі.
Російські фейки «проторували шлях» до Керченської кризи, пише британська газета The Guardian. Оглядач аналізує, яку інформацію поширювали прокремлівські медіа ще за рік до подій 25 листопада, коли росіяни захопили українські кораблі в Азовському морі.
«Оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій Європейської комісії, яка відповідає за виявлення дезінформації, відкрила складну мережу неправдивих новин із російських джерел», – зазначено у статті.
Оглядач цитує Джуліана Кінга, комісара ЄС з питань безпеки, який каже, що інцидент у Керченській протоці має довгу передісторію, і Росія ретельно готувалася до нього, використовуючи лояльні ЗМІ.
«Кампанія з дезінформація почалася набагато раніше, за рік до [Керченської кризи], коли російські медіа почали поширювати заяви ніби влада в Києві штучно поглиблювала дно в Азовському морі аби прийняти флот НАТО», – говорить він.
Влітку цього року ЗМІ Росії поширили фейки, ніби Україна інфікувала Азовське море холерою, а восени у російських медіа з’явилися прогнози про «спровоковані Заходом заворушення в регіоні». Також були заяви про те, що США планували протистояння між Росією та Україною в Чорному морі ще з 90-х років. Інший фейк – британські та українські спецслужби намагалися транспортувати ядерну бомбу, щоб підірвати новозбудований Кримський міст, але їх зупинили російські спецслужби.
Хоча усі ці заяви – неправда, вони мали серйозний вплив на громадську думку в ЄС, часто завдяки тому, що прокремлівські ресурси – перші за пошуками в Google. Тому ЄС створить систему швидкого реагування проти дезінформації із бюджетом у п’ять мільйонів євро.
Оглядач підсумовує: йдеться не про цензурування інтернету, а підвищений моніторинг та відповідальність за поширення фейків.
Російська пропаганда вийшла далеко за межі Азовського моря, пишуть у брюссельській газеті EUobserver. «Більше місяця, МЗС Росії поширювало ідею про те, що Україна планує використати хімічну зброю проти бойовиків на окупованому Росією сході України», – пояснює оглядач.
Згідно із джерелом видання, Москва може інсценувати хімічну атаку на сході України аби виправдати збройне втручання для «захисту» російськомовного населення. Такий підхід уже використовували у Сирії – тоді хімічній атаці передували різні заяви з російських ЗМІ.
Росію також підозрюють у втручанні у французькі протести та підбурюванні «жовтих жилетів». Міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан сказав, що в країні відбувається розслідування щодо зв’язків між протестами та російськими державними медіа.
Хоча Кремль заперечив свою причетність, Росію також звинувачують у кампанії проти НАТО та ЄС на Західних Балканах. Наприклад, посол Чорногорії в ЄС Боян Саркіч заявив про кібератаку на урядові мейли, а також про сотні протестувальників у столиці країни, які вимагають звільнення двох проросійських депутатів. Одного з них звинувачують у плануванні проросійського перевороту в Чорногорії, іншого – в корупції.
Журнал New Eastern Europe зосереджується на темі Голодомору та тривалих дискусіях стосовно його визнання. За словами автора, в Україні та за її межами бракує узгодженої стратегії інформування про цю подію – різні дослідники називають різну кількість померлих, а також немає одностайності щодо ролі інших національностей.
Оглядач аналізує нинішнє сприйняття Голодомору – за його словами, дуже мало країн визнали цю подію як геноцид проти українського народу, і навіть там, де його визнали, мало інформації про трагедію.
Інша проблема – всередині України точаться дебати про те, скільки загинуло людей, чи варто говорити про інші національності, які загинули у той період, і як презентувати подію за кордоном. Наприклад, українські дослідники часто порівнюють Голодомор із Голокостом, хоча таке порівняння сприймають як недоречне, бо події дуже відрізняються.
Роль діаспори у поширенні інформації про Голодомор надзвичайно важлива, однак вона повинна зрости ще більше, переконаний оглядач.
«Якщо не буде консенсусу щодо цієї української трагедії, то вона приречена залишитися на периферії міжнародної пам'яті та визнання. Так само, Україна як нація, яка у своїй сучасній формі побудована на цій трагедії, не отримає уваги, яку вона заслуговує», – читаємо у виданні New Eastern Europe.
Автор підсумовує: українцям варто відійти від гарячих дискусій про цифри жертв Голодомору та дозволити академікам дійти до згоди щодо втрат та інших деталей навколо події. Відкинувши політику на задній план, Україні потрібна одностайна стратегія аби інформувати про Голодомор та добиватися його міжнародного визнання.
