Доступність посилання

ТОП новини

З режиму «бою» в режим «мирного життя» – ветеран про адаптацію до мирного життя


Олександр Войтко – колишній журналіст та ветеран війни на Донбасі
Олександр Войтко – колишній журналіст та ветеран війни на Донбасі

Олександр Войтко – колишній журналіст та ветеран війни на Донбасі. Служив у 2014-16-му роках у батальйонах «Київ-2», «Гарпун» та полку «Миротворець». По поверненню з війни разом з іншими ветеранами створив у Києві групу психологічної підтримки для бійців. Відтепер вони діляться своїм досвідом з організації психологічної підтримки ветеранів війни на Донбасі з іншими бійцями та психологами: за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції поводять спеціальні заняття-тренінги у регіонах у рамках проекту «Служба підтримки ветеранів». Радіо Свобода поспілкувалося з Олександром Войтком на одному з таких занять у Запоріжжі та розпитало його про власний досвід повернення до мирного життя і як близькі можуть підтримати ветеранів війни на Донбасі.

Олександр Войтко – ветеран війни на Донбасі
Олександр Войтко – ветеран війни на Донбасі

«Наші курси психологічної допомоги почалися з того, що я побачив в собі певні зміни. Які в мене були зміни? У нас була специфіка, особливо в батальйоні «Гарпун», що ми працювали в «сірих зонах», тобто з нашими позиціями, які не контрольовані. І там була така специфіка, що якщо ми там якусь людину зустрічаємо, адже там були і місцеві мешканці, які залишились, не виїхали, то ми їм давали чіткі команди «Зупинитись», «Руки в гору», чи «Лягти на землю», і люди це виконували. Тому, що «сіра зона», там постійно йде війна, постійно стрілянина, постійно йдуть сутички між українськими збройними силами і окупантами.

Я розумів, що так жити в простому житті не можна, що люди не повинні тобі підкорятися

Коли я повернувся вже додому, то цей рефлекс, що тобі мають підкорятися, що твої команди мають беззаперечно виконувати, при чому дуже швидко, у мене, звичайно, залишився. Тяжко було спілкуватися і в родині: хоч дружина все це схвалювала і розуміла, але такі зміни складно зрозуміти людині, яка сама не воювала. Цивільній людині зрозуміти такі зміни складно. І я розумів, що так, в принципі, жити в простому житті не можна, що люди не повинні тобі підкорятися.

І так народилася ця ідея в Києві проводити курси психологічної підтримки. У нас на той час була ветеранська спілка в Києві. Я також був координатором, і вирішив започаткувати такі курси. Почали приходити потім інші хлопці зі своїми якимись історіями, і так почалося у нас розростатися і вже дійшли до того, що можемо ділитися власним досвідом, залучати психологів, з якими ми в Києві майже 2 роки працювали, поширювати на регіони».

З режиму «бою» – у мирне життя

Найскладніше було перевестися з режиму «бою» в режим «мирного життя»

«Найскладніше було перевестися з режиму «бою» в режим «мирного життя», після завдань у «сірій зоні». А там ми довго себе на це налаштовували, що якщо людина не виконує нашу команду, то явно, вона хоче вбити нас, по простому кажучи. Ми мали відреагувати в секунду: чи коли ми зупиняємо машину для перевірки – руки на кермо покласти; коли людину на вулиці зупиняли там в цій «сірій зоні», то чітке виконання команд. І ми налаштовувались, щоб реагувати за секунду: якщо вона не виконує, то ми, значить, до неї вчиняємо різні жорсткі заходи впливу.

Люди, які не воювали, починали з ними ці сварки, а хлопці реагували так начебто вони в бою

Так бачу, що це загальна проблема хлопців – перевестися з такого режиму «бою» в режим «мирного життя». Мене це минуло, але багато навіть близьких друзів – і ми також з цими працювали, і працюємо – потрапляли в різні ситуації, де потім їм пред’являли кримінальні звинувачення в бійці, сутичці. Вони були побутові, але там люди, які не воювали, починали з ними ці сварки, а хлопці реагували так начебто вони в бою, і були бійки, були завдання тілесних ушкоджень різних, і потім хлопців судили і садили в тюрми ветеранів, які воювали, які по-суті не є якимись злочинцями».

Слухачі тренінгу Олександра Войтка про психологічну допомогу ветеранам війни на Донбасі
Слухачі тренінгу Олександра Войтка про психологічну допомогу ветеранам війни на Донбасі

Три поради як підтримати ветерана

– Проявляйте повагу

Дуже важливо демонструвати повагу до ветерана

«Як в Сполучених Штатах – коли там бачать людину в формі, або знають, що це ветеран, який брав участь у бойових діях, вони кажуть: «Дякую вам за службу. Thank you for your service». І це так надихає, ясно що не вступають з ним ні в які сварки, ні які суперечки. У нас влітку починалась гарна кампанія, коли прикладали люди руку до серця. Ось це десь дуже важливо демонструвати повагу до ветерана. Якщо не демонструвати повагу, то хоча би м’якіше ставитися в різних конфліктних ситуаціях».

– М’якше реагуйте у конфліктних ситуаціях; не демонструйте агресію

Вони потребують людського, толерантного ставлення

«Більшість ветеранів допомоги як такої не потребують. Вони потребують людського ставлення і такого толерантного, десь більш м’якшого, тому що хто проходить через бойові дії – це не можна однозначно назвати травмою, це так не є, це певні зміни. І десь в більшості вони і на краще йдуть, бо людина здобуває якісь навички, і психологічно змінюється, реагує на несправедливість більше. Але звичайно війна накладає такий відбиток, що збільшується рівень агресії. Це природно, бо війна – це бої, це знищення супротивника. І це головна проблема, щоб люди поруч вміли працювати з цим рівнем агресії, і якимось методами не давати, не підливати олії у вогонь, не давати розкручуватися у якісь там неприємні речі.

Часто бувають випадки, коли ветеран хоче скористуватися пільговим проїздом, а люди починають казати: «А нам треба їхати. Та що ти хочеш?», і у ветерана починається агресія, і у людей»

Десь менш гостро реагувати, навіть якщо він починає сварку, тобто спускати, пом’якшувати потому, що він починає цю сварку не через те, що він погана людина, а через те, що він десь перебуває ще «там» і більш такий накручений. Суспільству в цілому – менше агресії, менш створювати конфліктних ситуацій з ветеранами, на вулицях, у громадському транспорті. Дуже часто випадки, коли ветеран заходить в якийсь автобус, хоче скористуватися пільговим проїздом, а люди починають казати: «А нам треба їхати. Та що ти хочеш?», і у ветерана починається агресія, і у людей».

– Спілкуйтесь як спілкувались до війни

Занадто великої опіки, догляду не потрібно, не потрібно «тепличних умов» і створення «кокону» навколо нього

«Ми пропагуємо так, щоб ставилися як до звичайної людини тому, що існує така думка, що треба все робити за ветераном, там посуд за ним мити, готувати їжу постійно, не підпускати його до цих речей. Але це не правильно. Як ми подивились, це десь починає його свідомість змінювати теж в неправильному напрямку, коли постійно з ним сюсюкаються.

Для багатьох ветеранів це просто неприємно тому, що це дорослі чоловіки. Тобто такої занадто великої опіки, догляду не потрібно, не потрібно «тепличних умов» і створення «кокону» навколо нього. Ставитися, в принципі, як ставилися в звичайному житті і до того, як людина пішла на війну, але проявляти більшу стриманість у сварках, конфліктних ситуаціях, ніж це роблять звичайні люди між собою».

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

XS
SM
MD
LG