Якщо у Німеччині запитати перехожих на вулицях про якусь дату з історії країни, то більшість назве 9 листопада. Саме на цей день припали такі події, як кінець монархії Гогенцоллернів і проголошення республіки в 1918 році, «Пивний путч» Адольфа Гітлера в 1923-му, а через п'ять років – так звана «Кришталева ніч», яку багато хто вважає початком Голокосту. У 1989 році цього дня упав Берлінський мур, який розділяв НДР і ФРН. Про цьогорічне вшанування жертв Голокосту та проблеми навколо зростання антисемітських настроїв розповідає Радио Свобода
Цього року 9 листопада у Німеччині проходить під знаком вшанування пам'яті жертв єврейського погрому 1928 року, влаштованого нацистами по усій Німеччині. До 80-річчя цих трагічних подій, які багато дослідників вважають початком Голокосту, проводиться багато офіційних заходів.
Напередодні сумної дати показали кілька нових документальних фільмів і телепередач про зростання у німецькому суспільстві антисемітських настроїв.
Цей факт вражає, хоча експерти частково пояснюють це збільшенням у Німеччині біженців з арабських мусульманських країн.
Влада Німеччини розуміє необхідність реагування, і з недавнього часу в країні діє уповноважений уряду з питань антисемітизму.
Листопадовий погром 1938 року німецькі євреї назвали «Ніч спалених синагог».
Тієї ночі 80 років тому у Німеччині розгромили 7,5 тисяч єврейських магазинів. Штурмовики Гітлера розігрували нічний «народний гнів»: били шибки в єврейських магазинах і підпалювали синагоги. На ранок після ночі погромів вулиці міст були засипані битим склом, що хрустіло під ногами. Погромники-нацисти естетизували свої діяння, назвавши це – «Кришталева ніч».
До ранку 10 листопада 30 тисяч євреїв були арештовані і відправлені в концтабори. Погроми тривали по всій країні до 13 листопада. Усього тоді в Німеччині спалили 1400 синагог і молитовних будинків, близько 400 євреїв були вбиті.
Незабаром нацисти перейшли від дискримінації та пограбування євреїв, які тривали з перших днів правління Гітлера, до масової депортації їх, а потім і до поголовного знищення у Німеччині та Європі загалом.
Цей погром був знаковою подією, що розвіяла останні ілюзії та сподівання німецьких євреїв на можливість вижити у рідній для них країні.
Про наслідки цього погрому згадував п'ять років тому нині 90-річний Гельмут Штерн:
В останні десятиліття в Німеччині сформувалася культура пам'яті про злочини нацистів і їхні жертви. У Берліні стоять пам'ятники всім групам жертв. Вони зосереджені поблизу Рейхстагу і Бранденбурзьких воріт: пам'ятник убитим євреям Європи, убитим націонал-соціалістам та ромам, убитим депутатам Бундестагу, пам'ятник переслідуваним нацистами представникам сексуальних меншин, пам'ятник людям, знищеним за нацистською програмою «Евтаназія», відомої також як Т4 (композиція американського скульптора Річарда Серра). Є чимало інших пам'яток, зокрема на вокзалах, з яких йшли залізничні ешелони в концтабори.
Важливим загальнонімецьким елементом збереження пам'яті про жертви нацизму стали так звані «камені спотикання», по-німецьки Stolpersteine.
Це вмонтовані в землю перед будинками жертв камені з латунними табличками, на яких вказані ім'я, прізвище та дата народження людини, а також дата депортації чи дата і місце насильницької смерті. Здебільшого там вказаний конкретний табір смерті, найчастіше Аушвіц-Освенцім.
Чотири роки тому своєрідне доповнення до «каменів спотикання» запропонував скрипаль з Бохума Михайло Нодельман.
Він, учень знаменитого педагога Захара Брона, який переїхав із Петербурга до Німеччини в 1999 році. Нодельман регулярно грає біля «каменів спотикання» і робить відеотрансляцією у Facebook.
Флешмоби Михайла Нодельмана починаються з того, що він, його друзі і діти чистять латунні таблички, а потім він один, або з партнерами, грає на пам'ять про жертви.
Цей проект називається «Звучать камені спотикання». На сторінці проекту ведеться відеодокументування. Міші з колегами доводилося грати і при установці нових каменів спотикання, яких в різних країнах налічується понад 70 тисяч. Всі їх особисто встановив автор ідеї Гунтер Демніг.
Мій дід, скрипаль Наум Нодельман, і його сестра Роза народилися в Києві в родині кравця на ім'я ЛейбаМихайло Нодельман
«Я скрипаль у третьому поколінні. Мій дід, скрипаль Наум Нодельман, і його сестра Роза народилися в Києві в родині кравця на ім'я Лейба. Мій прадід дуже любив музику, його діти навчалися музиці, а в якийсь момент він міг собі дозволити відправити дітей вчитися музиці в Берлін. Вони якось в Берліні осіли і працювали там. У Наума був невеликий камерний оркестр, і до 1935 року він і його сестра прожили в Берліні. Йому в деякому сенсі пощастило: у нього був друг по імені Макс, який працював в поліції і який кілька разів попереджав Наума, що йому треба їхати, що ситуація погіршується і нічого доброго не чекає його попереду. У якийсь момент Макс сказав йому: «Якщо ти негайно не виїдеш, то може бути вже пізно». І вони поїхали: Роза в США, а Наум в Ленінград. Свого сина, мого батька, він назвав в пам'ять про свого німецького рятівника Максом. Так що я Михайло Максович. А Наум і Роза листувалися, але ніколи вже більше, на жаль, не бачилися», – розповів Михайло Нодельман.
Він продовжує в Німеччині традицію підтримки пам'яті про жертви нацизму. Але зараз в країні з'являються політики, яким ця пам'ять коле очі. Один з них – помітний представник партії «Альтернатива для Німеччини» Бйорн Хёке.
В одному зі своїх виступів Хёке назвав берлінський меморіал вбитим євреям Європи «ганьбою Німеччини».
Представники групи художників-акціоністів Моріус Енден і Дженні Молі із товариства «Центр політичної краси» (Künstlerkollektivs Zentrum für Politische Schönheit) зняли будинок і ділянку навпроти будинку Хёке в комуні Борнхаген в Тюрінгії і встановили на ділянці навпроти вікон Хёке точну копію фрагмента берлінського меморіалу.
Тепер Бйорн Хёке постійно бачить його з вікна. Акціоністам погрожували, зокрема, місцеві жителі, які симпатизують Хёке, але за рішенням суду ніхто не має права демонтувати «відповідь». А здійснити таємний демонтаж бетонних блоків з причини їх тяжкості технічно неможливо.
Проте партія «Альтернатива для Німеччини», як і раніше, веде боротьбу за перегляд ставлення до минулого. Один з її лідерів Александер Гауланд недавно назвав 12 років нацизму «лише пташиним послідом» у славній історії країни.
Чи є це закликом до забуття нацизму, його злочинів? Закликом до забуття Голокосту? Тому в Німеччині активно обговорюється питання про необхідність введення офіційного спостереження за партією і її членами з боку Відомства із захисту конституції.
Колись в ФРН обговорювалася і ідея зробити 9 листопада національним святом. Що ж, для дня національної пам'яті і для всенімецьких політичних дискусій цей день підходить якнайкраще.
