В український прокат вийшов художній фільм «Позивний Бандерас» про події на сході України влітку 2014 року. Наскільки авторам фільму вдалося передати атмосферу того часу? Які деталі є точними, а що не відповідає реаліям? Чому на такі фільми треба ходити? Про це Радіо Свобода розпитало одного з перших глядачів кінокартини, колишнього стрільця-парамедика штурмової роти добровольчого батальйону «Донбас» Сергія Міщенка
– По-перше, мене дуже тішить сам факт зйомки і виходу у прокат такого фільму і взагалі художніх фільмів про російсько-українську війну.
Це дуже потрібно зараз: і для донесення правди про цю війну, і для виховання молоді, і для формування патріотичної суспільної думки. Це потрібно для зміцнення України. І це потрібно для розвитку українського кіно.
Але важливо не лише знімати такі фільми, важливо їх робити професійно і правильно проводити піаркампанії перед тим, як запускати їх у прокат. Бо знімають у нас з кожним разом все краще і краще, а от із промоцією поки біда.
Фільм я дивився у Дніпрі 14 жовтня і мене засмутила напівпорожня зала.
«Позивний Бандерас» знято на достатньо високому рівні. Порадувала гра акторів та класна операторська робота. Це, на мій погляд, у значній мірі змогло компенсувати недоліки сценарію та звичайні стереотипи цивільних, коли мова йде про армію і війну.
Але і тут є прогрес, бо стандартного нашого штампу про «голих-босих нещасних хлопчиків на війні» авторам стрічки вдалося позбутися.
– А що ви маєте на увазі під недоліками сценарію?
– Я, звісно, не кінокритик, але я дуже прискіпливий глядач, бо я все бачив на власні очі.
Так от, граната у машині – не аргумент. Красива емоційна історія про порятунок коханої для звичайного кіно чудова річ, а для кіно про події чотирирічної давнини, коли в залі сидять учасники боїв – думаю, вам кожен скаже, що це трохи «не те». Головний герой не міг так ризикувати своїми розвідниками. І розстріл полоненого, ще й пораненого, це для мене теж «перебір».
Деталі дуже важливі. Вони роблять фільм живим
Мені здається, автори фільму шукали простий спосіб, яким можна було б викрасти полковника ФСБ зі штабу «сепаратистів». Але в реальності простих шляхів для реалізації цього не могло бути.
Хотів би порадити сценаристам та режисерам більше прислухатися саме до учасників подій. Причому, чути все, навіть те, що видається не таким важливим.
Справа у тому, що війна – це не тільки «страх, бабах і кров». На війні завжди є місце кумедним випадкам, неймовірній насолоді від чашки кави, яку у цивільному житті й не відчуваєш, є місце жарту і миттєвому осягненню краси природи. Такі деталі дуже важливі. Вони і роблять фільм живим.
Ще мені чомусь у цьому фільмі не вистачило відчуття тієї рішучості, сили волі і козацького духу, який я бачив на фронті.
– То яка ваша оцінка фільму загалом?
– Якщо оцінювати фільм за п’ятибальною шкалою, то я б мабуть поставив тверду трійку. Для порівняння фільм «Кіборги» я оцінив би на «4» з великим мінусом.
Критикуйте, хваліть, але обов'язково йдіть і дивіться
Так, я попереджав – я дуже прискіпливий. Якби ці фільми зняли у Голлівуді, то я б їх вище оцінив, бо одна справа, коли хтось знімає просто собі якийсь бойовик, а зовсім інша справа, коли ми самі знімаємо про себе. До своїх вимоги вищі.
Проте, раджу геть усім подивитися цю картину. Підіть у кінотеатр, подивіться фільм, розкажіть іншим про нього, і скажете потім мені, що я поганий критик і нічого не розумію у кіно. Це простий побутовий патріотизм, бо Україна не матиме свого кіно, якщо не буде глядачів.
Не лінуйтеся, відкладайте свої плани і йдіть дивитися наші українські фільми. Порівнюйте, критикуйте, хваліть, але обов'язково йдіть і дивіться. Бо там, попри все, є головне – є розповідь про те, що насправді відбувалося і відбувається з нашою країною. Це як антидот від отрути.
Я почав чекати на «Позивний Бандерас» одразу, як побачив кліп із саундтреком фільму.
– А що у фільмі вам видалося «потраплянням у яблучко»?
– Особисто для мене – це колишній командир «Беркуту», що має хобі і продовжує ним займатися на війні. Щоправда, тим ножем люльку не зробити.
Я на фронті перетинався із колишніми «беркутами». З Івано-Франківська. Спочатку вони геть не розуміли, з чим мають справу.
Я на фронті перетинався із колишніми «беркутами». Вони розвоювалися потім
Вони нас мали на блокпосту міняти. Ми їм показуємо – якщо звідти «прилітає», то робимо так, а якщо звідти, то по-іншому. І кажемо: а он за лісом поставили «сєпари» міномет і ми поїхали вздовж поля, атакували їх, забрали міномети, стволи і машини. А вони нас питають: «А навіщо ви туди їхали?». Ми дивуємося: «Так стріляють же із міномета». А вони: «Так по інструкції ми маємо відходити на наступний блокпост». Ми: «Так це ж єдиний блокпост».
Вони потім розвоювалися потроху. То був липень 2014 року. А у фільмі, як на мій погляд, більше все схоже на 2015-рік.
– Чому?
– Озброєння, одяг уже «пізніші». Ніякого «перемир’я» влітку 2014 ще не було. І ям для «аватарів» не було. «Плюс» теж, здається, у вжиток увійшов наприкінці серпня 2014-го. «Беркутів» теж не ставили на «крайні» блокпости, та й потім тільки на другій лінії чи взагалі у тилу на дорогах.
– Чи знімають фільм про Іловайський котел, де ви були?
– Художнє кіно про Іловайськ знімається зараз. Це буде історія саме моєї штурмової роти. На жаль, тема Іловайська не популярна у Міністерстві оборони і вони відмовились допомагати у зйомках. Вихід стрічки планується на п’яту річницю тих подій. Це кінець серпня наступного року.
Радіо Свобода перевірило, коли фільм «Позивний Бандерас» показують у кінотеатрах столиці України. За незначним винятком, це ранкові і денні сеанси.
