Голова Конституційного суду Росії Валерій Зорькін написав статтю про можливості реформування Конституції Росії. Вона привернула до себе увагу в першу чергу тому, що одним з варіантів продовження перебування при владі Володимира Путіна після завершення четвертого президентського терміну вважається зміна державного устрою і поява якоїсь новообраної посади «лідера нації».
У статті «Буква і дух Конституції» Зорькін відповідає на якісь «тривожні заклики до кардинальних конституційних реформ», але ніяких конкретних планів зміни Конституції не пропонує. Ключові моменти статті:
- недоліки Конституції можна виправити точково;
- зараз головна напруженість в суспільстві – вимога соціальної справедливості;
- двопартійна система найбільш ефективна;
- громадяни незадоволені «експансією наднаціонального регулювання», наприклад, ЄСПЛ;
- «конституційна ідентичність» Росії повинна з'єднати «властивий російському народу колективізм» з конкурентним економічним і політичним середовищем.
Зорькін перераховує недоліки Конституції, як він їх бачить: недостатній баланс в системі стримувань і противаг, крен на користь виконавчої влади, нечіткість у розподілі повноважень між президентом і урядом. Зорькін також говорить про можливе протиставлення місцевого самоврядування органам державної влади, при цьому висловлюючи думку, що органи місцевого самоврядування за своєю природою – «лише нижня, локальна гілка влади».
З точки зору Зорькіна, подібні недоліки можна виправити «точковими змінами» – в рамках доктрини «живої Конституції». Тут суддя різко висловлюється проти «радикальної конституційної реформи», яка, за його словами, здатна породити різку соціально-політичну дестабілізацію.
Далі Зорькін міркує про «конституційний шлях до суспільної злагоди і справедливості»:
«Судячи з характеру численних скарг до Конституційного суду, головним джерелом напруженості в російському суспільстві є невирішеність соціально-економічних проблем, в тому числі недостатній захист соціальних прав громадян. Соціологічні дослідження підтверджують, що очікування і навіть вимоги соціальної справедливості виходять у населення на перший план і що несправедливості в різних сферах життя сприймаються людьми вкрай болісно. Соціальне напруження, породжене почуттям несправедливості, посилюється природною втомою населення від трьох десятиліть реформ, а також безпрецедентним (і додам – неправовим, тобто таким, що суперечать нормам міжнародного права) економічним, і перш за все списку санкцій, тиском на Росію з боку США і Західної Європи».
Далі Зорькін заявляє, що потрібна правова теорія, що «синтезує ідеї індивідуальної свободи і соціальної солідарності», і що це «найбільшою мірою відповідає ментальності російського народу». Він розмірковує про соціальну несправедливість, згадуючи «несправедливість приватизації великої власності в 1990-х роках» і каже, що «потрібне коректування ліберально-індивідуалістичного підходу до праворозуміння, що привнесло б в саме поняття права ідеї солідаризму».
Тут Зорькін переходить до політичного устрою і прихильно висловлюється про двопартійну систему як таку, що найбільш ефективно забезпечує реальну демократію «в організаційному плані»:
«Саме за такими «схемами-кресленнями» створювалася двопартійна система США (як і вся їхня конституційна політична система). Не соромно і запозичити чужий досвід, що витримав перевірку багатовіковою практикою».
«Нинішня модель ліберальної представницької демократії, що характерна для більшості розвинених країн, як кажуть провідні політологи Європи або Америки, явно не справляється з сучасними викликами».
Зорькін критикує Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), який «надмірно вільно втілює в життя свою активістську позицію», і говорить про «незадоволення громадян національних держав експансією наднаціонального регулювання»:
«Національні держави мають межі поступливості, які окреслюються їхнім розумінням національної конституційної ідентичності».
Конституційна ідентичність Росії, говорить Зорькін, «відображає результат суспільної згоди громадян держави з питань розуміння прав людини», причому, за його словами, «ця згода в різних державах має «соціокультурну специфіку». В результаті Зорькін пропонує:
«З'єднати властивий російському народу колективізм, сформований, – можна сказати, викуваний, – суворою природою, незліченними оборонними війнами, необхідністю об'єднати безліч націй і народностей «спільною долею на своїй землі», на основі конституційних принципів правової, демократичної і соціальної держави, – зі створенням конкурентного економічного та політичного середовища».
Коментарі
Чутки про те, що в Кремлі обговорюють можливість змін до Конституції, які дозволять Володимиру Путіну залишатися на посаді російського лідера необмежений час, з'явилися ще до президентських виборів. Згідно з нинішнім законодавством, Путін після нинішнього терміну в будь-якому випадку повинен піти з посади президента. Якщо припустити, що Путін має намір залишитися на чолі російської держави, він або повинен передати президентську посаду «наступнику», як вже зробив в 2008 році з Дмитром Медведєвим (тоді Путін обійняв посаду прем'єра), або отримати якусь іншу, спеціально створену для нього вищу державну посаду.
Ще до статті Зорькіна в декількох телеграм-каналах з'явилася інформація (без підтверджень) про підготовку в Росії до конституційної реформи. У відомому анонімному каналі «Незыгарь», наприклад, був такий запис:
«Напередодні 25-річчя Конституції Росії президент може ініціювати проведення конституційної реформи, яка буде оформлена Федеральними зборами до Нового року. Конституційна реформа дозволить створити нову конституційну модель влади і ініціювати проведення дострокових виборів президента РФ».
Нинішня Конституція Росії була ухвалена 12 грудня 1993 року. Ухвалити новий текст можна скликанням Конституційних зборів, закон про який з 1993 року так і не ухвалений, або референдумом. Частину поправок можна вносити Державною думою при схваленні двох третин регіональних парламентів.
Російський політолог Валерій Соловей:
1. Підготовку конституційної реформи, а точніше, кардинальних змін в широкий спектр конституційних законів було розпочато восени 2017 року.
2. Зміни розроблялися за наступними напрямками:
а) формування нової конфігурації державної влади і управління;
б) кардинальне скорочення числа суб'єктів федерації (до 15-20) шляхом їх об'єднання з метою зручності управління, вирівнювання рівнів розвитку і нейтралізації етносепаратистських тенденцій;
в) рішуча правка законів про вибори та політичні партії (аж ніяк не в сенсі лібералізації);
г) введення державної ідеології.
3. Спочатку не було зрозуміло, яким змінам і в якому обсязі дадуть «зелене світло», а яким ні. Але в будь-якому випадку не передбачалося їх реалізовувати всі одночасно, з огляду на прогнозовану сильну негативну реакцію.
4. Sine qua non – реконфігурація держвлади та управління, яка має забезпечити інституційно-правову рамку транзиту системи. Тут теж кілька варіантів. Від відомої моделі з установою Держради як аналога Політбюро і зведення ролі президента до представницьких і символічним функцій до, навпаки, посилення і розширення президентських повноважень і заснування посади віце-президента. (Є ще кілька варіантів.)
5. Транзит системи мають здійснити до 2024 року, щоб застати зненацька ворогів зовнішніх і внутрішніх. Передбачалося, що вирішальними можуть стати 2020-2021 роки.
6. Існує одна-єдина причина, через яку ці терміни могли б бути зрушені в бік зменшення. І ця причина не має стосунку до політики і рейтингів, що знижуються. Ситуацію оцінюють як таку, що турбує, але не є критичною і перебуває під контролем.
7. І вже тим більше ні про які дострокові вибори мова не йшла і не могла йти. Кардинальна зміна організації держвлади та управління здійснюється не для того, щоб проводити вибори і піддавати систему сильному стресу.
8. Серед ключових бенефіціарів реформи влада називає трьох осіб, які й так входять в першу десятку еліти за своєю політико-бюрократичною вагою.
Російський історик Іван Курілла:
«Зранку з посиланням на телеграм-канали писали про підготовку термінового перегляду Конституції, а ось вже і Зорькін підключився. Схоже, і правда, відмашку дали.
Як я на днях припускав, вирішили «перегорнути дошку» тут. В анонсі інтерв'ю Зорькін говорить про ліквідацію місцевого самоврядування (і перетворення його в нижній щабель вертикалі), – тут зрозуміло, натерпілися з непідконтрольними мерами, скількох посадити довелося. Але, швидше за все, зміни готуються для підготовки довічного правління Путіна, а заодно, цілком можливо, пошматують ліберальну частину (про свободи і права), ну і про пріоритет міжнародних договорів заодно.
Судячи з попереднього досвіду, в цій спецоперації зупинятися і озиратися на критику ніхто не буде. Але і ситуація не така, як минулого розу; режим тут серйозно ризикує (і думаю, сам не дуже може прорахувати ризики: вийде хтось на вулицю? відколеться хтось в еліті? виникне непокора в вертикалі? – можливо, нічого не буде, – але бути в цьому впевненим сьогодні важко).
Російський публіцист Микола Подосокорський:
У те, що 75-річний Валерій Зорькін, який очолює КС вже більш ніж 17 років, дійсно налаштований на лібералізацію сформованого політичного режиму, може повірити тільки наївний. Нагадаю, що в грудні 2017 року Валерій Зорькін виступив проти розширення свободи в Росії. За його словами, зайва свобода «підриває моральні засади суспільства». У вересні 2014 року Валерій Зорькін назвав кріпосне право «головною скріпою, що утримує внутрішню єдність нації». Дарування особистих свобод селянам, на його думку, було помилкою і сприяло в підсумку революції. У грудні 2014 року глава КС виступив за обмеження соціальних прав росіян, бо це «необхідно для захисту конституційних цінностей загального блага». На його думку, зміст закріпленого в статті 7 Конституції РФ поняття «соціальна держава» розкритий в інших статтях таким чином, що аж ніяк не збов'язує державу задовольняти життєві потреби кожної людини». У травні 2017 року Зорькін розкритикував правозахисників, заявивши, що захист прав людини не має створювати загрозу державному суверенітету і руйнувати релігійну ідентичність суспільства тощо.
За останні роки Зорькін багато встиг наговорити, і його чергове нагадування про небезпеку нової революції в Росії можна сприймати тільки в одному ключі: будь-які зміни в Конституції напевно вдарять по залишках прав і свобод російських громадян і будуть спрямовані на те, щоб послабити протестні настрої і посилити режим, що похитнувся.
Оновлення
«В адміністрації президента робота [з підготовки змін до Конституції] не ведеться, – заявив прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков і додав. – Ми сприймаємо [статтю Зорькін] як особисту експертну точку зору».
Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
