(Рубрика «Точка зору»)
Спочатку вибори губернаторів, а тепер і свіжі соціологічні дані засвідчують появу небажаних тенденцій для російської влади. Показники, котрі оприлюднила нещодавно соціологічна служба «Левада-Центр», демонструють, що Путін та його пособники втрачають підтримку населення Росії.
Якщо в 2014 році, після окупації Криму, рейтинг довіри до Путіна складав понад 80%, то у вересні він впав до 39%.
Чи загрожує це російській владі якимись реальними наслідками? Принаймні, найближчим часом – ні.
Проте це таки для неї проблема. Тут не лише справа в потребі підтримки легітимності влади, бо в авторитарних режимах цим не дуже переймаються. Справа в тому, що ці відсотки приховують у собі трохи більше інформації.
В авторитарних країнах влада часто ґрунтується на страху. А зниження показників довіри натякає на те, що холопи, якщо ще не зовсім втратили страх, то близькі до цього.
Заодно йдеться й про відчуття власної важливості, бо самодуру-самодержавцю важливо почуватися національним лідером і супергероєм. Предметом обожнення, щоб усі довкола носилися із хвалебними піснями та футболками з його портретом.
Він черпає з цього сили. А от без страху й поваги, котра на залякуванні і базується, він чахне на очах, здувається, ніби пробитий м’яч. Народ миттєво відчуває будь-яку слабину й одразу перестає сприймати диктатора як предмет обожнення. Починає бачити в нім звичайного смертного, котрий винний у багатьох їхніх бідах. А це вже прямо загрожує, як мінімум, протестами.
Нічого подібного в Кремлі не бажають. Ситуація штовхає Путіна та його посіпак до пошуку відповіді на запитання: як повернути собі втрачений через пенсійну реформу та економічне просідання імідж? Навіть успішне для Росії проведення Чемпіонату світу з футболу не підняло довіри до Путіна.
Знову за старе
Тому підуть перевіреним шляхом. Спробують затіяти нову «маленьку переможну війну». Бо саме після падіння рейтингу довіри в 2013 році Путін і розпочав анексію Криму.
Через те цілком закономірним видається повідомлення про підготовку керівництвом Росії розгортання військ та створення плацдарму в Лівії, що дозволило б Кремлеві знову розпалити міграційне полум’я в Європі. Пропхати до влади в країнах ЄС ще більше популістів, котрі годуються з кремлівської кишені. Аби остаточно розсварити Захід й виглядати на його тлі міцним правителем-завойовником, приборкувачем хаосу. Аби повернути собі впевненість та силу, щоб чинити нові звірства.
Тож програмою мінімум для цивілізованого світу повинне стати недопущення цього. Не дозволити Путіну здобути перемог ні в Африці, ні на Близькому Сході, ні на Балканах, ні в ПАРЄ, ні в Україні. Ніде. Хай програє, ризикує, панікує, робить необдумані кроки, помиляється. Хай ще більше ізолюється, замикається, втрачає довіру, а заодно й упевненість у собі й контроль над ситуацією. А після цього його вже з’їдять свої.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
