Німецькі дипломати лиш криво посміхнулися на попередження американського президента Дональда Трампа щодо проекту «Північний потік-2». Чому німці не сприймають його слова серйозно? Про це пише газета Washington Post. Що буде з ситуативним союзом Росії, Ірану та Ізраїлю в Сирії після різкого охолодження у стосунках Росії та Ізраїлю? Цим питанням переймається оглядач американського часопису National Interest. Чому демократія опинилася під загрозою в новопосталих демократичних країнах та у державах із багатим демократичним досвідом? Про це розмірковує політичний оглядач газети Financial Times.
Газета Washington Post зауважує, що президент США Дональд Трамп, мабуть, розраховував на іншу реакцію від німецької делегації під час свого виступу на сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью Йорку. На слова Трампа про те, що Німеччина стане «повністю залежною від російських носіїв енергії, якщо вона негайно не змінить курсу», представники Німеччини лише самовдоволено посміхнулися. Цей момент промовисто зафіксувала камера – реакцію міністра закордонних справ Німеччини Гейко Мааса та його колег.
Вони не вперше чують ці попередження від американського президента у зв’язку з планованим будівництвом газогону «Північний потік-2», що має пройти по дну Балтійського моря в обхід України. Транзитні країни, а крім України це ще і Польща, побоюються, що обхідний шлях Росія використає для збільшення політичного тиску на них. Такі прецеденти були неодноразово. Останній раз – після окупації та анексії Криму Росія відключила постачання газу в Україну на декілька тижнів. Різні німецькі уряди, виходячи з власних інтересів, переконували опонентів у тому, що північний шлях буде і дешевшим, і безпечнішим.
У квітні цього року канцлер Німеччини Анґела Меркель визнала, що проект «Північний потік-2» просувається не лише комерційними інтересами, проте зупинити проект, який підтримують соціал-демократи, її головні партнери по коаліції, вона не планувала.
У Німеччині натомість вбачають у словах Трампа не так турботу про німецьку енергетичну незалежність від Росії, як намагання прокласти дорогу американському скрапленому газу на європейський ринок.
Стосунки між Росією та Ізраїлем різко погіршилися після того, як росіяни звинуватили Ізраїль у тому, що його військові навмисно «підставили» російський літак із 15 військовими на борту під вогонь сирійських протиповітряних сил. Таких випадків, на думку оглядача часопису National Interest Пола Піллара, важко уникнути, адже ці ситуативні союзники мають різне бачення ситуації навколо Сирії та різні інтереси.
Росія, на його думку, має на меті залишитися важливим гравцем на близькому Сході, а тому використовує дипломатію для того, щоб не допустити чіткого поділу на друзів та ворогів, ведучи переговори з усіма, залишаючи собі якнайширше поле для маневрів. Натомість Ізраїль має вужчі інтереси – для нього важливо не допустити військового зміцнення «Хезболли» та інших союзників Ірану, щоб захистити свою територію. Для того, щоб мати можливість діяти на власний розсуд навколо своїх кордонів, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу вже тричі побував у Москві протягом цього року. Проте Москва має обмежений вплив на своїх союзників, вважає американський оглядач, і не може змусити ані Іран, ані сирійський режим діяти всупереч їхнім інтересам, як вони їх розуміють.
Останній інцидент з російським літаком, коли росіяни поклали вину за його збиття на Ізраїль, призвів до того, що Москва відправила до Сирії нові протиповітряні системи S-300. Це, на думку американського оглядача призведе до того, що Ізраїлю буде складніше обстрілювати цілі в Сирії. Проте і припинити ці обстріли Ізраїль не може. Тож йому все ж таки доведеться шукати порозуміння з росіянами. При цьому Росія, сирійський режим та Іран залишаться союзниками, вважає Пол Піллар.
Політичний оглядач британського ділового часопису Financial Times Мартін Вольф присвячує свій коментар стану ліберальної демократії. На його думку, їй загрожують екстремальні погляди на індивідуальну свободу та дії суспільства. Згідно з дослідженнями «Дому свободи», американської недержавної дослідницької інституції, демократія переживає кризу в багатьох частинах світу. Під загрозою опинилися свобода вибору у вільному і чесному виборчому процесі, свобода преси та верховенство права.
Як зауважує британський оглядач, «відступ демократії» відбувається не лише у колишніх комуністичних країнах, як Польща, чи Угорщина. Відданість нормам ліберальної демократії, що включає і рівність перед законом всіх громадян, є під загрозою і в демократіях з досвідом, наприклад у США.
Еліти мають визнати, що безлад в економіці допоміг дестабілізувати політику
Шукаючи відповіді на запитання, чому так сталося, Мартін Вольф звертається до досліджень гарвардського вченого Яши Мунка та британського автора Давида Ґудгарта. На думку Яши Мунка, «недемократичний лібералізм», де індивідуальна свобода переважає над зв’язками у суспільстві, і який став трендом останніх років у деяких країнах, веде до появи влади еліт, а «неліберальна демократія», що просуває інтереси розсердженої більшості, веде до утвердження автократичного правління. Але, на думку Мунка, ці тенденції взаємопов’язані. Надмірна свобода для однієї частини суспільства, наприклад фінансового сектора у США, призвела до популярності «неліберальної демократії».
Британський дослідник Давид Ґудгарт також пропонує своє пояснення, як «недемократичний лібералізм» призвів до появи «неліберальної демократії». Він пояснює це на прикладі міграції – свобода пересування призвела до появи відчуття у багатьох людей, що вони втрачають свою країну, в якій починають господарювати «вихідці бозна-звідки».
Головне, на думку Мартіна Вольфа, «недемократичний лібералізм» зайшов занадто далеко, для того щоб значна частина виборців почувалася комфортно. Щоправда, так це те, що погано керований економічний лібералізм допоміг дестабілізувати політику. Це допомагає пояснити націоналістичні негаразди у країнах із високим рівнем доходу. Проте така неліберальна демократія, яку ми бачимо в Угорщині чи Польщі, яка закріплена в особливостях їхньої історії, і не є неминучим результатом у встановлених демократіях. Президенту США Дональду Трампу буде важко стати американською версією угорського Віктора Орбана.
Але просто ігнорувати розповсюджений громадський гнів та тривогу, на думку Вольфа, було б неправильно. Еліти повинні трохи пригальмувати з лібералізмом і продемонструвати трохи більшу повагу до зв’язків, що зобов’язують громадян між собою та спонукають їх платити податки. Альтернатива, що дозволяє більшості населення відчути себе позбавленими зобов’язань, є надто небезпечною. Чи можлива така зміна в балансі? На це велике питання відповіді британський оглядач ще не має.
