​Відділити 9 травня від пропаганди Росії – це як відділити танець від танцівника – учасник дискусії «8 та 9 травня: як відзначати?»

День перемоги чи День пам’яті та примирення? 8 чи 9 травня? Як відзначати – святкуванням чи вшануванням пам’яті? На всі ці питання шукали відповіді фахові історики та популяризатори історії – відомі письменники, журналісти та блогери. Дискусія «8 та 9 травня: як відзначати?» стала родзинкою першого в Україні історичного форуму, присвяченому осмисленню подій Другої світової війни, який відбувся в Дніпрі. Учасники обстоювали різні точки зору, однак сходились на тому, що українське суспільство має визначитись щодо ставлення до дати закінчення війни в Європі й протистояти спекуляціям пропаганди Росії на цій темі.

Дата завершення Другої світової війни в Європі й підписання капітуляції Німеччиною – питання не стільки «календарне», скільки ідеологічне, кажуть учасники дискусії. Україна має визначитись зі ставленням до нього, а також провести ревізію символів та міфів радянської доби.

«Магія цифр»: коли відзначати?

Різні дати святкування кінця Другої світової війни на теренах Європи в СРСР і самій Європі пов’язані винятково з різницею в часі, говорить історик Василь Павлов: на момент надходження до Москви звістки про підписання капітуляції гітлерівською Німеччиною через різницю в часі наступило 9 травня. Нагадує: це було друге підписання капітуляції і на відміну від першого – 7 травня – воно відбулось вже за присутності вищого командування СРСР. Ніякої суперечності між датами 8 і 9 травня, на думку історика, немає, хоча в Радянському Союзі з 60-х років, коли почав формуватись «культ Перемоги», робили ставку винятково на 9-е. Історик зауважує: свого часу в СРСР відзначали навіть два «Дні перемоги».

«Я пригадую свої шкільні підручники і «славнозвісний» 12-томник «Історія Другої світової війни», там чітко вказувалось, що капітуляція була підписана 8 травня. У Радянському Союзі до 1947 року святкувалось два «Дні перемоги»: 9 травня – капітуляція Німеччини і 3 вересня – капітуляція Японії. Якщо говоримо про «магію цифр», – зазначає Павлов.

«Минуло кілька років і червоно-чорні прапори несе 5-тисячний натовп футбольних фанатів​»​

Його опонент – письменник і блогер Максим Бужанський вважає, що перемога настала не тоді, коли було підписано капітуляцію Німеччини, а в «момент, коли капітуляція набула чинності», тобто вночі 9 травня. Також він категорично проти відзначення 8 травня як Дня пам’яті та примирення.

«Проблема тих, хто намагається змістити акцент з 9-го на 8-е, тільки в одному – вони не розуміють, що це, як у фізиці: сила дії викликає силу протидії. Я багато разів ставив питання, на яке ніколи не чув відповіді: «А з ким ви збираєтесь примирюватись? Ви з кимось сварились?». Я ніколи в житті не примирюсь з нацистськими злочинцями, страченими після Нюрнберзького процесу. А з сучасними німцями я не сварився. День скорботи у нас 22 червня, коли розпочалась війна для більшої частини сучасної України. Яка жалоба в день, коли війна скінчилась?» – зауважує Бужанський.

На це риторичне запитання спробував відповісти блогер, громадський активіст Юрій Гудименко. Торік він був одним із учасників іронічної акції «Безсмертний вовк» – на противагу «Безсмертному полку» в Запоріжжі.

«Моя відповідь проста: 8 травня, День пам’яті і примирення. Не бачу тут загадки. Пам’яті – бо пам'ять про велику війну, яка завершилась в Європі. Примирення – бо в цій війні українці вбивали українців. Я пам’ятаю, як 2010 року ми влаштовували марш УПА і марш Шухевича в Запоріжжі і які були скандали, штовханина, «тітушки». Минуло кілька років – і червоно-чорні прапори вже несе п’ятитисячний натовп футбольних фанатів. Все змінилось. Все відбулось само собою, без дискусій, без референдумів, без голосувань. Ми не можемо відділити 9 травня від російської пропаганди, це все одно що відділити танець від танцівника», – відповідає Гудименко.

Компроміс: відзначати і 8-го, і 9-го?

Розкол суспільства на ґрунті питання «8 чи 9 травня?» вигідний політикам, особливо перед виборами, вважає письменник і блогер Ян Валетов, бо допомагає сегментувати виборця. Валетов пропонує компроміс.

«Будь-яка спроба витіснити дату 9 травня 8-м травня або 8 травня 9-м безглузда. Я досі пам’ятаю, що до 2014 року, коли ще не було «війни символів», коли «георгіївська стрічка» не стала символом війни на Донбасі, я бачив біля пам’ятника людей, які пришпилювали до грудей цю стрічку червоним маком і це сприймалось спокійно. Щодо святкування маю таке компромісне рішення: давайте відзначати 8-го і 9-го, хто хоче – 8-го, хто хоче – 9-го. Доти, доки не відбудеться зміна поколінь, доки старшим поколінням не стануть теперішні люди середнього віку, доти будуть існувати певні міфи, з якими неможливо боротись», – каже Ян Валетов.

Як відзначати – «гучно» чи «тихо»?

Сперечаючись про підходи до відзначення дати кінця війни в Європі, учасники дискусії зійшлись в одному: можуть бути два різні варіанти – на офіційному рівні й на особистісному, куди держава не повинна втручатись.

Журналіст Павло Казарін зауважує, що навіть у Радянському Союзі, було дві традиції відзначення: «гучна» – з оркестрами й маршами й «тиха» – в колі ветеранів.

«Так само в літературі був «енциклопедичний Брежнєв» з одного боку і «лейтенантська проза» з іншого, у кіно – великі полотна типу «Освобождения» і фільм «Белорусский вокзал», тихий, інтимний спогад про війну. Офіційний Кремль завжди намагався корумпувати це тихе, інтимно-особистісне переживання. Хочу нагадати, що «Безсмертний полк» в Росії розпочинався як акція опозиції, яка відбувалась в піку «георгіївській стрічці». Її заснувала Томська телекомпанія «ТВ2», а потім влада зробила акцію кремлівською», – зауважує Казарін.

Учасники дискусії згадували часи, коли реальні, а не фейкові ветерани збирались у когось вдома 9 травня, аби тихо, «за гранчаком» згадати побратимів. Про «свято» тоді не йшлось. Водночас телеведучий Віталій Гайдукевич розповів про свого 93-річного діда-фронтовика, який 9 травня із задоволенням приймає вітання зі святом.

«Те покоління помре з тим, як воно звикло святкувати. Головне, щоб радянське кліше святкування 9 травня не перейняло молоде покоління. Історія – це, зараза, така наука: якщо на документі написана дата, то до ламбади, в якому часовому поясі ти знаходишся. Не можна сперечатись з датами, які прописані в документах… Війна – це спільна трагедія усього континенту, і з цього треба виходити. Просто дата – і шана всім тим, хто загинув», – вважає Гайдукевич.

Переглянути дати?

На противагу своїм колегам історик Олександр Марінченко взагалі пропонує відмовитись від «європоцентричного» підхіду до дат початку й закінчення війни і взяти за основу «південно-східно-азійський».

«Якась дивна ситуація: ми відзначаємо початок Другої світової війни з нападу Німеччини на Польщу, а закінчується війна чомусь капітуляцією імперської Японії, що є повним абсурдом. Тоді давайте переглянемо це. Так, ми перестанемо бути «центром світу», але давайте погодимося з китайськими істориками, чому ні: Друга світова розпочалась 7 липня 1937 року з нападу Японської імперії на Китай», – заявив Марінченко.

Учасники дискусії не дійшли згоди щодо «календарно-ідеологічної» дилеми «8 чи 9 травня?». Зійшлись в одному: питання для українського суспільства – на часі.

Із 2015 року Україна офіційно відзначає 8 травня День пам'яті та примирення, а 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Останній прийшов на зміну Дню перемоги над фашизмом у Великій вітчизняній війні 1941–1945 років, який святкують у Росії і деяких інших пострадянських державах.