Наталя Кондрашова
У серпні цього року виповнюється 50 років операції «Дунай» – таким було кодове найменування вторгнення військ СРСР і ще кількох країн-членів Організації Варшавського договору (Болгарії, Угорщини, НДР і Польщі) до Чехословаччини для збройного придушення реформ Празької весни.
Після того, як 21 серпня 1968 року війська кількох держав Варшавського договору вторглися на територію Чехословаччини, влада цієї країни віддала армії наказ не чинити опору, щоб не допустити повторення кривавих подій осені 1956 року в Будапешті. Проте жителі чеських і словацьких міст чинили опір «пасивно»: зривали вказівники, міняли місцями вуличні знаки, щоб утруднити пересування армійських колон, блокували військову техніку, намагалися переконати військовослужбовців армії вторгнення повернути назад.
Але без сутичок не обійшлося. За оцінками чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів, загинули 108 громадян Чехословаччини, сотні постраждали. З радянського боку загинуло близько ста осіб, приблизно стільки ж були поранені. Однак абсолютна більшість цих жертв припала на різноманітні інциденти і нещасні випадки – наприклад, детонацію боєприпасів або ДТП з участю бойової техніки.
За даними опитування російського «Левада-центру», проведеного в березні 2018 року, 46% росіян не знають про події 1968 року в Чехословаччині. Але обізнаних громадян стало більше: 10 років тому про це нічого не знали 55% опитаних. При цьому завдяки зусиллям державної пропаганди все більше жителів країни впевнені, що 50 років тому в Чехословаччині відбувалася «підривна акція Заходу, спроба розколоти соціалістичні країни» (21%). Майже третина росіян заявила, що Радянському Союзу варто було вводити війська до Чехословаччини.
Кореспондент Радіо Свобода запитала у перехожих у Москві, що вони думають про введення військ до Чехословаччини 50 років тому:
«Чехи і словаки – народи, у яких не зовсім одна культура з Росією. І те, що ми ввели війська, означає, що ми насильно змусили їх підкоритися радянській ідеології, незважаючи на те що вони не хотіли. Це було неправильно».
«Ніякого права вводити війська у СРСР не було. Тоді діяло право націй на самовизначення, і в підсумку це право придушили».
Якою є офіційна позиція Росії?
Між Москвою і Прагою ще в 1993 році був укладений договір про добросусідство, дружбу і співробітництво. У ньому введення радянських військ назване «неприпустимим застосуванням сили», а їхнє перебування в Чехословаччині – «невиправданим».
Але це не заважає багатьом російським ЗМІ, зокрема, державним, іноді публікувати матеріали з іншою думками. Наприклад, у листопаді 2017 року на сайті телеканалу Міноборони Росії «Звезда» з’явилась публікація під заголовком «Чехословаччина повинна бути вдячна СРСР за 1968 рік: історія Празької весни». Матеріал вийшов перед зустріччю прем'єр-міністра РФ Дмитра Медведєва з чеським президентом Мілошем Земаном, в цілому відомим доброзичливим ставленням до Кремля. Пізніше статтю з сайту «Звезди» видалили. Празьке радіо тоді передавало, що публікація «розлютила» Земана, і на зустрічі з Медведєвим президент порушив це питання. Прем’єрові довелося вибачатися за публікацію, але він запевнив, що текст «не відображає офіційної позиції» Росії.
Що думають чехи?
Жителі Чехії досі гостро реагують на радянське вторгнення. У 2008 році 64% респондентів говорили, що досі не пробачили це Росії. Через десять років ситуація особливо не змінилася. Чеський Центр досліджень громадської думки в травні оприлюднив результати опитування, згідно з якими, 76% чехів негативно оцінюють тодішні події. При цьому, згідно з іншим опитуванням, проведеним чеським центром NMS, 46% молодих людей у віці від 15 до 24 років нічого не знають про події 1968 року, хоча загалом про вторгнення знають 76% чехів. «Знань стає більше, що старший вік, вищий рівень освіти і доходи опитаних», – мовиться в дослідженні NMS.
Чехи, з якими кореспонденти Радіо Свобода поговорили в Празі, однозначно називали дії СРСР «окупацією» і негативно відгукувалися про це:
«Російська армія вторглася і окупувала Чехословаччину, закрила кордон, і люди не могли вільно пересуватися. Закони стали набагато суворішими».
«Я родом з Лібереця – одного з тих міст, де було дійсно погано, йшла стрілянина, загинули десь 10 людей. Мої батьки пам’ятали про це і багато розповідали. Так що вже в дитинстві в мене виникли не найпозитивніші почуття до росіян».
«Я сама російського походження. Моя сім'я переїхала з Росії за кращим життям 25 років тому. Я рада, що живу в Чехії – і це все, що я можу вам сказати».
