Обох прадідів Сергія Фазульянова по батьковій лінії репресували за доносами: одного звинуватили у розтраті майна, іншого у тому, що «лаяв матом Мікояна». Обох відправили до таборів, після яких вони до своїх дітей так і не повернулись: один, звільнившись, пішов на фронт Другої світової, де помер від поранення, інший загинув від тяжких умов праці. Дочка останнього так ніколи і не побачила батька, адже народилась вже після його арешту.
«Генеалог з народження» – так себе характеризує Сергій Фазульянов. Він каже: цікавиться дослідженням родинної історії, «скільки себе пам’ятає», а одним із поштовхів до цього стали розповіді рідних.
Народився і виріс Сергій у Донецькій області, утім, тече у ньому не лише українська кров: його прадідусь по батьковій лінії – казанський татарин, який за доносом колеги спочатку був арештований і відправлений до таборів, а згодом загинув під час Другої світової.
Хасан Фазульянов
Хасан Фазульянов був родом із Татарстану. Народився він у 1901 році. У 1919-му його призвали на строкову службу, під час якої у складі одного з підрозділів він воював в Середній Азії, «насаджуючи червону владу».
У 1930 році чоловік переїхав на Донбас, під Алчевськ. На той момент у нього вже було двоє синів. Згодом в родині Фазульянових народилася дочка, а пізніше і майбутній дідусь Сергія.
У Перевальську Хасан Фазульянов працював завідувачем магазину. У 1938-му за ним прийшли. Виявилось, що один з колег написав на нього донос, звинувативши у розтраті майна. Ці слова і лягли в основу судового вироку. Суд наказав відправити Фазульянова до виправно-трудових таборів та позбавити прав.
Відбував своє покарання прадід Сергія в Узбекистані, поблизу Бухари. Там, у пустелі, розташовувався табір «Каганлаг», в’язні якого працювали або на будівництві залізниці та обслуговуванні зрошувальних каналів бавовняних плантацій, або ж на бавовняному очисному та суперфосфатному заводах.
«Про те, як він відбував покарання, достеменно не відомо. Утім, мені вдалося довідатись, що станом на 1941 рік він був уже на поселенні, тобто не в закритому режимі. Водночас він не мав права повернутися до дружини і чотирьох дітей», – розповідає Сергій.
У вересні 1941-го Хасана Фазульянова відправляють на фронт. За родинними переказами, воював він на Волховському фронті, а також був учасником зняття блокади Ленінграда. За час служби був двічі нагороджений: орденом Слави ІІІ ступеня та медаллю «За бойові заслуги».
У цей час його дружина Магіра евакуюється до рідного села чоловіка Старого Ашита. Через кілька років, у 1943-му, батько Хасана помирає, а старший син також іде воювати з окупантами.
«У 1944 році Єфрем зазнав поранення і потрапив у госпіталь, де «розминувся» з Фазульяновим. Можливо, це був його батько. З опису, дуже був схожий на Хасана чоловік», – розповідає Сергій.
25 травня 1945 року прадід дослідника загинув під час бою за Східну Прусію. Утім, про це його нащадки дізналися лише через 65 років – у 2010-му. Наразі його останки поховані разом з останками інших бійців на одному з військових кладовищ у Польщі.
А як же склалася доля його родини? Після війни дружина Хасана Фазульянова з трьома дітьми повернулася до України, у місто Сніжне, що на Донеччині. Наймолодший син Рим – майбутній дідусь Сергія – з 12 років почав працювати, а згодом став шахтарем.
Наразі він – єдиний із живих дітей Хасана. Про батька, на жаль, майже нічого не пам’ятає. Лише те, що коли тата забирали, йому, малому, дали чашку варення, «щоб не плакав».
Митрофан Смородинов
Від репресій постраждав і ще один прадід Сергія по батьковій лінії – Митрофан Смородинов (дехто з рідних називав його Михайлом). Народився і виріс він у Курській губернії, але потім переїхав на Донеччину, у село Дмитрівка, де працював завідувачем молокозаводу. У грудні 1936 року одружився на Анастасії Чмельовій, а вже у лютому 1937-го у них народилась дочка, якій, утім, батька не судилось побачити.
Митрофана Смородинова арештували у січні 1937 року через свояка, який працював з ним на одному заводі. Родич дуже любив пити, а прадід Сергія забороняв йому це. Тож свояк просто написав донос на Смородинова, а згодом вже свідчив на самому процесі.
Звинуватили Митрофана, зокрема, у «правому опортунізмі». Мовляв, «лаяв матом Мікояна». Засудили чоловіка до 6 років років таборів і ще на 5 років позбавили прав. Із заслання Смородинов так і не повернувся.
«Уже потім, коли провели реабілітацію у 1960-му, заднім числом виписали свідоцтво про смерть у 1940 році», – зазначає Сергій.
Працюючи з архівними документами, правнук також дізнався і те, про що в родині навіть не здогадувались: у його прадіда був перший шлюб і ще одна дочка. Як вдалося встановити, у той час Митрофан Смородинов теж працював на молокозаводі, щоправда, у своєму рідному селі Садки Курської губернії, і у 1934-му щодо нього вже порушували кримінальну справу. Того разу у звинуваченні йшлося про «розкрадання соціалістичної власності».
«Його відправили відбувати покарання у місця, де добували золото. Схоже, що він втік звідти», – припускає правнук.
Сергій також розповідає, що після загибелі Смородинова, аж у 1962 році, його родині виплатили компенсацію у розмірі 200 рублів.
«Бабуся пригадує, що мати їй сказала: мовляв, «хоч ці гроші і за твого батька, але тобі я нічого не дам, бо буду будувати хату», – і так і зробила», – каже правнук Митрофана.
Він також зазначає, що доля його прабабусі Анастасії Чмельової склалася після засудження чоловіка по-своєму трагічно: вона хоч і вийшла заміж вдруге, але знову втратила чоловіка (він загинув під Варшовою під час Другої світової). Тож усе подальше життя їй довелось самостійно виховувати чотирьох дітей.
«Тепер я знаю, що генеалогічне знання не обмежене звичайним часом і банальним переліком родичів, а є цілим світом, в якому цікаво подорожувати хвилями пам’яті», – підсумовує Сергій.
Уже десять років, як його захоплення родинними пошуками перетворилось зі звичайного хобі у професійну діяльність: тепер у цю «подорож» він допомагає вирушити іншим.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
