Екскурсія в «Азов». Один день із українським полком спецпризначення

Дмитро Кириллов

Конфлікт на Донбасі триває вже п’ятий рік, і на цій війні з українського боку більше немає добровольчих батальйонів. Деякі з них, як «Айдар», «Донбас-Україна» або «Горинь», увійшли як штатні у бригади Збройних сил України і поступово перетворюються на звичайні військові частини. Деякі батальйони були розформовані, деякі перетворилися на патрульні роти МВС України. Але у складі Національної гвардії України продовжує своє існування окремий підрозділ спеціального призначення «Азов» – полк, не схожий на жоден інший на донбаському фронті. З одноденною екскурсією на базі «Азову» побував кореспондент Російської служби Радіо Свобода.

«Азов» – очевидний феномен донбаського конфлікту. У віданні полку три великі комфортабельні бази, артилерійсько-гаубичні і мінометні дивізіони, танкова рота, науково-дослідний інститут, сержантська школа, створена за стандартами НАТО, власний полігон із найбільшою українською «Хатою кілерів» (killer’s house – зазвичай спеціальний тренажерний комплекс для відпрацювання спецназом навичок штурму будівель і роботи всередині приміщень). Солдати «Азову» навіть не надягають майки від Національної гвардії, частиною якої вони є. На них найкращі італійські берці, американські кросівки, спеціально виготовлений для них український камуфляж і спеціальні бронежилети з легкими керамічними бронеплитами. За словами представників полку, все це куплено на «волонтерські» гроші, марковане при виробництві знаками «Азову» і не може потрапити в комерційний продаж. В «Азові» не приховують, що отримують від держави лише частину зброї, продовольства, бензину та боєприпасів. Ну і заробітну плату, зрозуміло.

Полком командує наймолодший командир в історії ЗСУ (27 років). Наймолодший комбат у ЗСУ і НГУ теж тут (24 роки), а всі ключові командири полку мають вищу освіту, але не закінчували штатних військових училищ.

Полігон

Найбільшою знакомитістю полігону «Азову» є його начальник – заступник командира полку з бойової підготовки підполковник Ігор Безоглюк із позивним «Базель». По-перше, він єдина людина, яка назвала своє прізвище, а не позивний. По-друге, він підполковник – в «Азові» це звучить як «маршал». Офіцерів у званні вище від старшого лейтенанта я тут більше не зустрів, утім, як і знаків розрізнення. Всі звертаються один до одного «друже Базель», «друже Акула» або «друже Бугай».

Безоглюк закінчив Київське загальновійськове училище в 1993 році і звільнився з армії в 2010-му, тому що «стало неможливо займатися ділом». Служив у 95-й повітряно-десантній бригаді, НДІ Сухопутних військ і ще в місцях, про які говорити не хоче. «У 2014-му спочатку з’їздив у Піски, – пояснює підполковник Безоглюк. – Із ким? Із кимось! А з травня 2015-го я в «Азові», служу в Національній гвардії України». В «Азові» його імені і прізвища ніхто до ладу не пам’ятає, всі знають тільки «Базеля».

Полігон «Азов» розташований у чистому полі за 500 метрів від моря неподалік Бердянська в Запорізькій області. Раніше на цьому місці був полігон ППО сухопутних військ, база була скорочена в 1999 році, і на її землі фермерам було видано 1300 державних актів. Полігон був серйозний. «Тут на обладнаних директрисах кабелі в землі лежали – в руку завтовшки! – каже «Базель». – Не знаю як, але місцеві все вирвали – тільки ями залишилися. Дорога сюди була «кам’янка» – і по цих кам’яних плитах, поштучно, вона була повністю розібрана місцевим населенням на господарські потреби!».

Залишки розібраного військового містечка тут називають «Чорнобилем». У 2015-му сюди просто прийшов «Азов» і став відпрацьовувати навчання бійців стрільбі і відновлювати полігон. Зараз Міністерство оборони України має намір повертати собі землі полігону, військові юристи подають позови в суди, скасовуючи видачу держактів на землю. «До мене тут приїжджав один фермер і говорив, що ось у нього папір, підписаний підполковником, – згадує «Базель». – Я йому й кажу: «Друже, давай цей папір, я тобі теж на ньому напишу, я теж підполковник!». Ну, він здивувався і поїхав».

«На полігоні виживати боєць не повинен, боєць на полігоні має вчитися, десь помитися, десь поїсти і десь комфортно переночувати! – розповідає «Базель» про своє господарство. – У нас тут модульна їдальня з кухнею, 44 модулі для проживання, модульний клас для навчання, електрогенератор. Свердловина для води, і на літо ми завозимо сюди польову лазню. Ну і санвузли, умивальники – це самозрозуміло. Для школи імені Коновальця зроблена казарма на 56 осіб, спортивне містечко, смуга перешкод та інші елементи польового табору. 280 осіб максимально може працювати на полігоні».

Школа імені Коновальця – це обгороджена ділянка території з казармою і навчальним класом, перед приміщенням висить щось на кшталт залізної рейки. Тут проходять курс молодого бійця рекрути, що прибувають у полк, ставляться до них суворо, тому будь-хто може «здатися» – пробити тричі в цю залізяку і позбутися бойового навчання.

У житлових модулях усе «по-спартанськи»: ліжка, нари, грубки. Матраців та постільної білизни немає і бути не може. «Живність у матрацах дуже швидко заводиться, багато часу на білизну постільну, та ще тут такий пил, як порох, в’їдається і білизна стає сірою. Бійці карімати стелять і у спальниках сплять!» – пояснює особливості полігонного побуту Безоглюк.

Все навколо модульне, може бути завантажене на трейлери та в лічені дні вивезене. «Це ж тепер земля Міністерства оборони, – пояснює «Базель». – Якщо попросять нас звідси, нічого нашого тут не залишиться!».

Сам полігон стрілецький, невеликий – півтора кілометра на кілометр. Велика тут «Хата кілерів» – 40 на 20 метрів. Це така велика яма, в якій будується поверх будівлі з куленепробивним стінами (використовуються пісок і покришки). На «Хаті кілерів» «Азову» одночасно може працювати цілий взвод. Коли її будували, була пущена чутка, що тут збудують план одного з поверхів Донецької облдержадміністрації, вона ж тепер «будинок уряду ДНР». Але це, найімовірніше, легенда: будівля обласної адміністрації набагато довша за 40 метрів.

Поруч із полігоном море – кулі летять туди. Бердянський прикордонний загін закриває акваторію під час стрільб на 6,5 кілометрів, а коли працюють гармати або кулемети великого калібру – на 20 кілометрів.

Бази

Найбільш розкручена база «Азову» – в селищі Урзуф. Вона розташована на території колишньої дачі екс-президента України Віктора Януковича. База відпочинку «Чайка» перейшла в розпорядження Януковича ще в часи його керівництва Донецькою областю. Її не порівняти, звичайно, з «Межигір’ям». Але і вона не позбавлена розкоші: море, сонце, реліктові зелені насадження, чавунні історичні гармати з Севастополя, більярдні столи.

Тепер Віктор Федорович навряд чи впізнав би свою дачу. І справа не в паркані, який потрапив у книгу рекордів України як найдовший петриківський розпис. Перед базою рік тому був побудований великий технічний парк для броньованої та звичайної автомобільної техніки. У центрі парку маленький «жигуль» – транспортний засіб, переданий «Азову» по лінії Національної гвардії. Всередині бази два великі нові модульні склади, модульний розгорнутий штаб батальйону, спортивні майданчики, спортзал у приміщенні елінгу.

«Усе, що зроблено, зроблено нашими руками, – гордо показує господарство заступник по тилу командира полку з позивним «Чак». – Перебудовано, підведені комунікації, утеплено все. Якби хтось Януковичу раніше сказав, що тут будуть казарми, то він би, напевно, довго сміявся».

Іще «Чак» демонструє речовий і продуктовий склади. Багато разів повторює, що до Національної гвардії в нього претензій немає, вони просто працюють у своїй системі координат на ті гроші, що їм виділяє держава, за правилами, встановленими цією державою. Для журналістів відкривають тушонку – «свою» і надіслану з НГУ. Надіслана – зі шматками шкіри і пахне не дуже, «своя» – добра. Зроблені за одним держстандартом на території України, «своя» – зовсім поруч у Мангуші (районний центр поруч із Маріуполем).

Для бійців закуповується все без тендеру, найкраще, відібране. Особливо напирав «Чак» на їжу – на складі в «Азову» ящики фініків і енергетичних батончиків для снайперів і розвідки. «Вони не мають тягати за собою по сім кілограмових пакетів сухих пайків, крім зброї, боєприпасів, предметів особистої гігієни та іншого!» – гарячкує «Чак».

«Чакові» 57 років, він із Полісся. «Мене хрестили у православному храмі, тому що тато православний, а через тиждень у католицькому, тому що мама полячка, – так хто я такий?» – каже він. У цей момент ми підійшли до розташованої на базі статуї Перуна. Колега запитав: «Це від Януковича залишилося?».

Із нами ходив і молодий хлопець, комбат 2-го батальйону «Акула». Він точно не католик – на плечі татуювання: скандинавський бог Одін із гранатометом.

«Тут стоїть Перун, слов’янський бог-громовержець, бог-воїн, – намагається пояснити він. – Нічого я тут екстраординарного не бачу, жертвоприношень у нас немає, коти по базі, можете переконатися, гуляють вільно, нагодовані і напоєні. На всіх трьох базах стоїть Перун, бійці полку в більшості націоналісти. Але ти можеш бути суперідейним націоналістом у татуюваннях із рунами, але на першому ж бойовому виїзді почнеш згадувати Ісуса Христа, Аллаха і маму. І більше не захочеш служити в «Азові». А можеш бути ти аполітичним простим обивателем, прийти служити за контрактом у 2016 році, але в бойовій обстановці показуєш себе дисциплінованим і надійним хлопцем. Усе дуже неоднозначно і багатогранно!».

Друга база «Азову» розташована в Юр’ївці, раніше це був великий і дуже добрий пансіонат «Укртрансгазу», зараз він на балансі Національної гвардії. Тут не квартирує піхота – тут артилерійський дивізіон та інші спеціальні служби.

Артилерійсько-гаубичний дивізіон «Азову» – у своєму роді легенда. У 2016 році артилеристи полку виїхали на армійські збори на полігоні в населеному пункті Сміла і несподівано були визнані найкращими серед усіх армійських підрозділів української армії, що з’їхалися туди. «Там підполковник був начальником, бойовий, який воював, – розповідає командир того складу дивізіону на прізвисько «Яр», зараз він начальник гарнізону в Юр’ївці. – Ну і він, незважаючи на команду, все одно оголосив нас найкращими. Ми ж що з закритих позицій, що з відкритих відстрілялися краще за всіх і у стрілецькій підготовці теж були найкращими. Так нас із 2016 року більше на збори такі не запрошують!».

Що в армії, що в Національній гвардії до «Азову» ставляться з погано прихованою неприязню. Вони одягнені краще за всіх, їх годують краще за всіх. Вони живуть у пансіонатах на березі моря зі спортивними залами і цілком працездатним басейном.

Зброя

«Зброя є штатна і приватна, – пояснює начальник штабу полку з позивним «Бугай». – Є штатна, але з особистими аксесуарами, «обважуваннями», які підвищують тактико-технічні характеристики, і кожна людина у нас у країні, навіть військовослужбовець, досягнувши 25 років, може купувати свою нарізну зброю. У наших хлопців вона є!».

У «хлопців» в особистому користуванні куплені на волонтерські гроші американські та італійські снайперські гвинтівки, і не тільки вони. Єдине, чого не можуть забезпечити волонтери, – поставку зі США бойових патронів для снайперської зброї, так що доводиться воювати мисливськими. Волонтерів своїх «Азов» не світить, але з власних джерел мені відомо, що істотну роль у фінансуванні полку відіграє українська діаспора.

Люди

Підполковник «Базель» не швейцарець. «У мене позивний на честь прадіда, Базелюк його прізвище, він був до 1941 року капітаном сейнера у Владивостоці і в Україну повернувся. Коли німці прийшли, його головою колгоспу призначили, а «совєти» потім йому 10 років за це дали, і він уже не повернувся. Це у Володарці було, в Київській області», – розповів про свій позивний Ігор Безоглюк.

«Чак» – із радянських «мажорів», у 1970-х роках ганяв на мотоциклі, займався забороненим карате і дуже поважав Чака Норріса.

«Бугай» – випускник військового спортивного інституту в Санкт-Петербурзі, закінчив його в 1992 році і трохи послужив у ЗСУ. Його справу у військкоматі так і не знайшли і капітанське звання поки не підтвердили, начальник штабу «Азову» поки лейтенант, як і 57-річний «Чак». А прізвиська в нього не було, просто він із села Бугаївка Київської області, ну і записали – «Бугай».

«Акула» прийшов в «Азов» гранатометником у 2014 році, він родом із Чернігова і з 14 років вболівав за місцеву «Десну». У 16 років у фанатській бійці після гри з клубом із Армянська погнався за суперником у море, так і отримав своє прізвисько. Потім він поїхав до Києва, вболівав за «Динамо» і закінчив військовий інститут університету імені Шевченка, курс «Політологія». До своєї освіти ставиться з гумором, навчався військовій справі вже в «Азові», пройшов шлях від рядового до комбата.

«Ви знаєте, ось у мого заступника позивний «Дипломат», а він юрист, із прокуратури прийшов. Я точно знаю, – сміється «Акула», – він за «Іллічівець» уболівав, він із Маріуполя, і вони з фанатами «Шахтаря» тут ворогували. Їх десять осіб на виїзді було, і вони на натовп ультрасів «Шахтаря» нарвалися, ну, він і пішов домовлятися про чесну бійку 10 на 10. У результаті їх осіб 90 прийшло бити, побили, а до нього на все життя «Дипломат» прилипло!». Акулі 24 роки, і він наймолодший комбат в українських Збройних силах.

Командир полку «Азов» із позивним «Редис» – випускник Київського національного лінгвістичного університету, фахівець із англійської та німецької. В «Азов» прийшов 11 липня 2014 року простим гранатометником. Перемир’я 2015 року зустрів командиром роти.

«У березні 2015 року після оголошення перемир’я і виведення підрозділу з Широкина в другу лінію ми скористалися перепочинком, і тут у Юр’ївці був організований навчальний курс командно-штабний, – розповідає про історію появи всіх офіцерів «Азову» «Редис». – Викладали чотири інструктори зі Сполучених Штатів і Канади. Двоє з них – ветерани війни у В’єтнамі, їм було 74 і 66 років. Воювали у В’єтнамі рядовими бійцями ще, потім були на командно-штабних посадах у структурах НАТО – в Іраці, Афганістані. Такий курс у США розрахований на рік, тут його стиснули до двох з половиною місяців. Тут був зібраний весь командний склад «Азову» – 44 людини. Було багато матеріалу англійською, який не встигли перекласти, була російська, українська, грузинська мови. Але впоралися, тим більше, що в «Азові» багато офіцерів із вільною англійською мовою, був військовий перекладач. Кінцеві іспити не склали і покинули курс усього два офіцери. Потім після закінчення курсу з новими знаннями пішли на бойове злагодження на полігон… Тоді закінчилася війна у форматі «стінка на стінку» і «юрба на юрбу», і ми розуміли, що нам дуже терміново з невійськових людей треба ставати військовими, інакше ми вийдемо кудись не туди. І тоді ми вибрали стандарти НАТО – від символіки, оформлення карт, штатних структур підрозділів до тактичних побудов і прийомів. І ми отримали серйозну фору. Якщо знаєте, в ЗСУ і Національній гвардії тільки зараз вирішили, що треба переходити на систему НАТО».

«Редисові» 27 років, полком командує з липня 2017 року. Навесні полк втратив трьох бійців убитими – двох снайперів і одного артилериста. А з кінця квітня з початком операції Об’єднаних сил «Азов» перестали залучати до виконання бойових завдань. Запрошення журналістів – це, найімовірніше, щоб нагадати про себе, про те, що вони готові і хочуть воювати.

«Із жовтня 2017 року по кінець квітня 2018 року ми активно виконували завдання на передовій, у спеціальній розвідці, розвідці, протидиверсійній боротьбі, працювали снайперські пари, – виважено розмірковує «Редис». – Ми показували реальний результат. Зараз військові на передовій відчувають ослаблення, немає мобільних резервних груп Національної гвардії, які виконували спеціальні завдання, і противник цим користується. Я вважаю, що це рішення не є правильним, його треба змінювати. Ми не втрачаємо часу дарма, працюємо на полігоні, проводимо бойове злагодження. Тим більше, погода сприяє…».

Із початку війни через «Азов» пройшло близько п’яти тисяч осіб.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода.