Прага – У Празі відбувся вечір, присвячений українській літературі у Словаччині. Гостями вечора були відомі українські літератори: поетеса Марія Няхай, письменники Іван Яцканин і Василь Дацей. У виступах автори розповідали про нові українські літературні надходження на словацькому книжковому ринку і про проблеми, з якими зустрічається українська книжка у Словаччині.
Спілка українських письменників Словаччини невелика – близько 20 осіб, її очолює відомий письменник Іван Яцканин, уродженець міста Ряшів, що лежить на словацькому сході, неподалік від кордону з українським Закарпаттям. Ряшів, Пряшівщина – край, де живуть українці, де ще є українські школи і підтримується українське книговидавництво. Але час і відсутність підтримки з боку держави Україна забирають майбутнє в української книжки у Словаччині, створюють умови, в яких тяжко вижити українському слову.
Голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин один із тих, хто – всупереч обставинам – підтримує і розвиває українську мову і книговидавництво у Словаччині. Як головний редактор часопису «Дукля» і українського дитячого журналу «Веселка» письменник зумів згуртувати навколо себе однодумців, котрим не байдужа доля української мови, особливо її підтримка в середовищі молоді. Але і він визнає, що в нинішній ситуації, з урахуванням проблем в українсько-словацькому діалозі – без підтримки України – українській літературі і мові у Словаччині не обійтись.
У розмові з Радіо Свобода письменник зазначив, що у Словаччині «під час зустрічей із дипломатами, представниками держави Україна ми говоримо: «Не думайте, що ми йдемо до вас з простягнутою рукою, дайте грошей!». По-перше, нам треба, щоб я – як українець – відчув, що за мною стоїть велика держава, що при всіх умовах, якщо буде зі мною важко, то там ще є Україна. До цього якось ніхто не прислуховується».
На думку Івана Яцканина, ускладнює проблему української книжки і те, що «політично-суспільна атмосфера в Словаччині не сприяє розумінню України, … ставленню суспільства, і навіть інтелігенції, інтелектуалів до української культури, до України взагалі». Коли до Словаччини приїжджають чільні урядовці, дипломати інших держав, вони обов’язково зустрічаються зі своєю діаспорою в цій країні. Але коли «до Словаччини приїжджають, скажімо, міністри, то їм би не зашкодило, і нам би не зашкодило, якби їхній візит якоюсь мірою був спрямований і в наш бік, і до наших проблем», наголосив Іван Яцканин.
Письменник Василь Дацей зазначив, що бути українським письменником у Словаччині сьогодні важко, тому що словаки «не мають до нас інтересу, вони нас не перекладають. А Україна останнім часом забуває теж про нас».
Усупереч цим труднощам все ж вдається видавати книжки українською мовою. Наприклад, одне з останніх видань: роман Василя Дацея «Карнавал» (видання Спілки українських письменників Словаччини, Пряшів, 2017 р.) – у Пряшеві відбулась презентація книжки, яка зібрала багато зацікавлених людей. Про успішну українсько-словацьку співпрацю свідчить і останнє видання книжки Івана Яцканина «Мед і сіль» (Тернопіль, видавництво «Терно-граф-, 2016 р.), яку автор представив в Україні.
Українські письменники у Словаччині часто порівнюють становище української літератури у себе в країні зі сусідньою Чехією, де кожного року виходить кілька книжок українських авторів у перекладі на чеську мову, а до української літератури і кіномистецтва є велика зацікавленість. На думку поетеси Марії Няхай становище української мови і книжки було набагато дієвішим і активнішим тоді, коли у Пряшеві працювало Генеральне консульство України. «Я можу порівняти, що в тому часі … набагато кращою ситуація була. Тому що ці люди, які працювали в консульстві, набагато краще знали, в яких умовах ми живемо, працюємо. Ми з ними зустрічались, вони нам допомагали, ми їм допомагали, набагато краща була співпраця. А зараз того немає. Ми живемо в Пряшеві, дипломати в Братиславі, у них зовсім інші проблеми», каже Марія Няхай.
Українська громада з Прашівщини просить про підтримку, наразі на її заклик в Україні не відповіли, а час невблаганно біжить. Виростає і входить в життя нове покоління українців – занурені в інтернет і соціальні мережі, вони все менше цікавляться долею української літератури і мови, число тих, хто нею володіє, зменшується. В цьому контексті викликає тривогу не тільки майбутнє української книжки у Словаччині, а й доля Музею української культури у Свиднику, української школи у Пряшеві, україністики в Пряшівському університеті, багаторічним лідером якої є видатний учений-україніст професор Микола Мушинка.
Учасники празької зустрічі з українськими літераторами зі Словаччини дійшли спільного висновку: щоб притягнути більше уваги словаків до української літератури – потрібні зусилля не тільки української громади, але, передусім, необхідно мати активнішу позицію держави Україна у справі захисту своїх інтересів, а важливим фактором у цьому, без сумніву, є підтримка української мови.
