(Рубрика «Точка зору»)
У моєму оточенні є багато жінок, це колеги по громадській діяльності, подруги, просто гарні знайомі. Вони активні та успішні у своїй діяльності. Ми часто спілкуємось. І час від часу у нас виникають розмови, щодо гендерної дискримінації, яка на жаль ще залишається в Україні. Звичайно, що важливим є доступ жінок до політики. Бо саме політика формує державне керівництво у нашій країні, що є головним чинником громадського життя. І тут не все так добре, як може здаватись на перший погляд.
Саме тому, я вирішив сходити на дискусію «Гендерна рівність в українській політиці», щоб дізнатись, які є шляхи вирішення питання доступу жінок до політики.
Незважаючи на те що жінки складають більше від половини дорослого населення України, в нашій країні вони мало долучені до процесу державного керівництва. З усього складу Верховної Ради депутати-жінки складають лише 12,5 відсотків (за даними порталу Відкритих даних Верховної Ради України). Також треба зазначити, що до ефірного простору допускають мало жінок експертів, це формує образ політики, як суто чоловічої справи.
Але так бути не повинно. Бо, якщо ми вважаємо політику соціально важливою справою, від якої залежить наше життя, то до неї потрібно залучати будь яких громадян, незважаючи на гендерну ознаку.
В самому суспільстві повинне остаточно скластись розуміння, що жінки мають такі ж самі права, як і чоловіки. Що не може бути створено жодної дискримінації за гендерною ознакою. Жінки також мають право вільного доступу до політики.
Подолати стереотипи
Часто вони не можуть його використати через полон стереотипів, яким охоплене наше суспільство. Уявлення про те, що політика це суто чоловіча справа, є хибним. Цей приклад про жінку на кораблі і взагалі порівняння політики з великим кораблем, яким обов’язково повинен керувати чоловік є одним з проявів гендерної дискримінації. Хоча треба зазначити, що жінки-депутати проявляють більше лояльності до своїх професійних обов’язків, ніж їхні колеги чоловіки. Вони менше прогулюють засідання парламенту та більше активні в законотворчій діяльності. За умови того, що дві віце-спікерські посади займають жінки, то з великим кораблем української політики жінка також може добре справитись.
Другою великою проблемою є спротив керівників політичних партій. Часто це чоловіки. Політика у нас робиться не публічно, фактично є закритою сферою. Багато партій не наділяють уваги вихованню своїх партійних активістів та їхнього просування. Партія – це лідер та його партнери з бізнесу або спонсори. Саме за такою логікою будуються передвиборні списки та розподіляються мажоритарні округи. В цій логіці місця жінкам майже немає.
Задля вирішення цієї проблеми постає питання квотування виборчих списків. Квоти в цьому сенсі потрібно сприймати не як обмеження демократії, а як positive action – тобто позитивна дія.
У проекті нового Виборчого кодексу вказано, що в кожній п’ятірці списку повинно бути від двох до трьох жінок. Це дозволить жінкам максимально долучитись до передвиборної кампанії. Бо вони будуть складати 40 відсотків виборчого списку. Також це потрібно для того, щоб у людей була можливість вибору, бо жінок мало у парламенті тільки тому, що їх не допускають до участі в передвиборній гонці.
Політичні партії будуть більше долучати жінок до політичної активності. Їм важливо буде виховувати більше жінок активісток, які зможуть активно брати участь у публічній політиці. Як у місцевій, так і в національній.
Гарний приклад цього показала Швеція. Де великі загальнонаціональні партії зі своєї власної ініціативи чередували жінок і чоловіків у виборчому списку. Поступово це стало звичкою, зараз у Риксдагу кількість чоловіків і жінок є пропорційною.
Запит у суспільства вже є
Окрім виборчих квот, потрібно проводити багато іншої роботи. Треба зробити бюджетне фінансування різноманітних регіональних програм, щодо гендерної рівності. Проводити більше навчань та створювати освітні програми, які допоможуть жінкам долучитись до політики. Тому що, на жаль, поки що цим зараз займається лише невелика кількість громадських організацій та фондів.
Україні потрібно провести, ще багато роботи, щодо залучення всіх верств населення до політичного життя. Питання гендерної рівності є досі відкритим. У нас ще не ратифікована Стамбульська конвенція. Рівень долучення жінок до політичного життя є невисоким. Але запит у суспільства вже на це є. Згідно з дослідженнями Національного демократичного інституту, 52 відсотки українців вважають, що немає різниці в тому, хто буде перебувати біля державного керування. Головне, щоб людина була професійною у своїй справі та показувала гарні результати діяльності.
Незважаючи на це, реальність є іншою. Вона не відповідає запитам українського суспільства. Бо дуже часто ми ще залишаємось під впливом різних архаїзмів, продовжуючи ділити один одного за різними ознаками.
Володимир Фомічов – активіст ГО «Centre UA», колишній полонений
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
