Не так давно від кулі снайпера бойовиків загинув житель Мар’їнки, підконтрольної Україні. Тіло змогли забрати не відразу: стрілок відкрив вогонь по машині швидкої допомоги і поліцейським. І якщо мирні жителі від снайперських пострілів бойовиків гинуть рідко, то такі втрати серед українських військових постійно поповнюють трагічну статистику. Яка вона – битва снайперів на Донбасі? І чим у цьому протистоянні відповідають українські стрілки? Тему досліджували журналісти проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Один з передових оборонних пунктів українських військових в районі Світлодарської дуги. Позиції бойовиків видно неозброєним оком...
Снайпери їхні працюють великим калібром. Як правило, поранення дуже важкі
«Снайпери їхні працюють, працюють великим калібром. Як правило, поранення дуже важкі. Це не радянська зброя. Калібр там більший. Тобто, це вже якісь нові розробки», – розповідає військовослужбовець ЗСУ з позивним «Док».
Відчувати себе в безпеці тут можна хіба що всередині укриття.
Звідси до крайніх позицій бойовиків – менше кілометра. Для снайпера з сучасним озброєнням відстань зовсім невелика. Тому військові наполягають – пересуватися між позиціями потрібно з особливою обережністю.
Але не дивлячись на всі запобіжні заходи, втрати від снайперського вогню противника на передовій постійні. Іноді рятує тільки везіння.
«Одному куля потрапила в ногу. Другому куля йшла десь в тулуб, але замість кроку вперед, він зробив крок назад і впав. І потім він почав витягати пораненого», – пригадує військовослужбовець ЗСУ з позивним «Моня».
Зброя українських бійців
Майже три метри в довжину, вага – 50 кілограмів. Ефективна дальність стрільби – два з половиною кілометри. Так виглядає українська відповідь на сучасні снайперські гвинтівки, якими забезпечують бойовиків росіяни.
«Бетонний паркан однозначно проб’є. Броньовану ціль на дистанції до півтори тисячі метрів теж пробиває, автомобіль – сто відсотків, дерева досить таки товсті в кілька рядів – сто відсотків», – зауважує військовослужбовець ЗСУ, снайпер, Валерій.
Калібр у розробки величезний – 14.5 міліметрів. Набої – снайперські. Точність від цього, звичайно ж, страждає, визнає військовий. Але у боєприпасів такої потужності є й свої переваги.
«Тут всередині сталевий сердечник, вибухова запальна речовина – за начинку, зрозуміло, що це пробиває захищені броньовані цілі, це може підпалити позицію, хмиз, траву. Плюс, при влученні в амбразуру, в бліндаж створюється реальний вибух, який може контузити», – додає Валерій.
Знімати будь-які деталі, що вказують на місце, яке снайпер обрав для роботи, не можна. Сьогодні в приціл його гвинтівки противник не потрапив, але позиція вигідна і стрілок планує сюди повернутися. Каже, постріл – це не завжди головна мета.
Присутність українських снайперів дуже деморалізує особовий склад противника
«Противник знає, що він не може відчувати себе спокійно, вести спокійний спосіб життя, переходити по відкритих ділянках місцевості в повний зріст, він завжди під прицілом і вдень, і вночі. І це реально дуже деморалізує особовий склад противника», – додає Валерій.
Снайперські будні
Окраїна окупованого Донецька. Пара українських снайперів вирушають на позиції. Журналісти Донбас.Реалії отримали ексклюзивну можливість побачити, як в реальності виглядають снайперські будні.
Першим на заздалегідь облаштованій точці розміщується Олександр. Саме він натисне на курок, якщо з’явиться противник. Але до такого доходить вкрай рідко, пояснює снайпер. В основному його робота полягає в зборі інформації.
Снайпер найчастіше виконує роль розвідника
«Снайпер найчастіше виконує роль розвідника. Ми спостерігаємо за їхнім (бойовиків – ред.) пересуванням, за технікою. Виявлення машин, нових опорників, нових окопів», – каже військовослужбовець ЗСУ, снайпер Олександр.
Для того, щоб зробити усього один постріл, іноді доводиться чекати цілодобово. У такі моменти важлива кожна деталь – положення тіла, тиск на курок, навіть дихання.
«Нормалізується тиск, серцебиття. Гвинтівка не дрижить. На четвертому подиху я наполовину видихаю і роблю постріл», – каже Олександр.
А ось підготовка до пострілу – повністю на другому стрілку в парі. Він тут – очі й вуха.
«Я займаюся корегуванням стрільби, визначенням інших мішеней, оскільки у мене огляд більше, ніж у стрільця. Є можливість повернутися наліво, направо і помітити, наприклад, що наближаються цілі», – розповідає військовослужбовець ЗСУ з позивним «Янкі».
«Янкі» навіть не брав із собою гвинтівки. Сьогодні його зброя – потужна оптика і планшет з картами місцевості.
«На дорозі бачиш будинок? Біля нього стовп або електровежа. Приблизно 1050 метрів», – показує «Янкі».
Коли корегувальник помічає рух з боку бойовиків, він вказує на ціль стрілку. Але цього разу тривога фальшива.
«Рух ліворуч на право. Це цивільний. Продовжую спостереження», – передає боєць із позивним «Янкі».
Ще один обов’язковий атрибут під час роботи цієї пари – відеокамера. Після повернення, запис переглянуть багато разів.
«Аналіз – для стрілка це дуже важливо. Якщо я щось пропущу або мені щось може здатися, то в разі чого я можу надати відеоматеріал, що ми стріляли – не стріляли. І разом вже вирішимо, що це було, чи потрібно було це робити і так далі», – каже боєць із позивним «Янкі».
Саме докладний відеоархів снайпера дозволяє побачити, що відбувається, коли в об’єктив все ж потрапляє бойовик. Один із записів бійці зробили нинішньої весни. До позицій противника трохи більше кілометра. Один з бойовиків переміщається майже не ховаючись. Втративши пильність, повертається на те саме місце знову і знову. Коли у снайперської пари не залишається сумнівів – звучить постріл.
Робота на далекі дистанції, говорять снайпери, вимагає великих грошей. Тільки американська гвинтівка Олександра, наприклад, коштує 400 тисяч гривень. А це лише невелика частина необхідного озброєння.
Триває п’ятий рік війни, а снайперів, як і раніше, забезпечують слабко, скаржаться військові. І майже все, що є зараз в українських стрільців, – доправили волонтери.
ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
