(Рубрика «Точка зору»)
Вибір без вибору
Хочеться ж як? Хочеться, щоби на тлі щоденної дурості «злочинної влади» й неприхованої підлості влади колишньої, що нині так зручно перебуває в опозиції до всього сущого, на політичному небосхилі з’являлись нові політичні зірки. Щоби чергові (хай і сумнівні) рейтинги засвідчували не лише запит на нові імена, але й логічну пропозицію, у вигляді цих самих імен. Щоби політика не була відірваною від реальності, щоби популізм не мав шансів, щоби молоді й злі реформатори відчували підтримку з боку мобілізованого й наснаженого потребою справедливості електору.
Натомість, що маємо наразі? Наразі дивишся на результати свіжих опитувань і розумієш уже тепер, що завершиться все традиційним українським сценарієм героїчної боротьби за єдиноможливий вибір меншого зла. Адже як не крути, скільки не аналізуй і на що не очікуй, а завершиться все приблизно так: коли час безнадійно спливе і доведеться таки робити вибір, коли не залишиться можливості для маневру й підстав для об’єднання, коли всі почнуть нарікати на втрачені можливості й змарнований шанс, буде запущено перевірений метод – довірливого виборця почнуть лякати. Мовляв, або наш кандидат, або ніхто, мовляв, попри всі помилки й зраду, наш кандидат таки далі лишається меншим злом, і, мовляв, якщо вже справді обирати з різновидів зла, слід усе таки обирати зло менше. Ну, бодай трішки менше. Менше бодай якоюсь мірою. Це ж логічно, почнуть закликати до логіки – обираючи між злом всеохопним і злом, яке можна бодай якимось чином охопити й означити, слід хапатись за цю примарну можливість і не обирати собі надмірну кількість зла.
І не варто бути великим експертом, аби вже тепер передбачити, що довірливий виборець охоче дасть себе залякати та змобілізувати й почне шукати плюси саме в меншому злі. Більше того – знайде їх, ці плюси. Більше того – й інших почне переконувати в єдиноможливості вибору саме меншого зла, вбачаючи в ньому щоразу більше й більше позитивів. При цьому буде щиро ображатись на будь-які закиди щодо маніпулювання своєю свідомістю. Буде щиро не розуміти, в чому проблема – адже ми всього лише вкотре рятуємо демократію за допомогою меншого зла, адже ми просто діємо логічно й раціонально, адже у нас, за великим рахунком, просто немає іншого вибору. Іншого вибору справді немає. Більше того, іноді складається враження, що це всіх влаштовує.
Що робити?
В розмовах про ситуацію в Україні традиційно легко давати відповідь на питання «хто винен?». Натомість із відповіддю на запитання «що робити?» все традиційно складніше. Справді, що робити? Що робити, коли наперед знаєш за допомогою яких стратегій із тебе будуть робити дурня, які аргументи будуть використовуватись для пояснення й виправдання чиїхось помилок та безпорадності. Що робити, коли вже тепер розумієш, що ми всі до цього внутрішньо готові, що єдиним захисним механізмом обираємо для себе скептицизм і сарказм: нарочито все це ігнорувати, демонстративно насміхатися, відмежовуватись, писати ось такі колонки. Чудово при цьому розуміючи, що вже за рік доведеться таки від свого скепсису відмовлятись, доведеться переступати таки через власну захисну іронію та дистанційованість й іти обирати своє чергове менше зло. Вже чого-чого, а цього добра на наш вік вистачить.
До чого я веду? Ми ж усі дорослі, свідомі й відповідальні громадяни. Ми любимо свою країну й бажаємо їй лише добра. Правда ж? Крім того, ніхто з нас немає особливих ілюзій, на світ ми дивимось тверезо й прагматично. Адже так? Ми всі чудово розуміємо, яку ціну платить країна за можливість змін, яким важким і драматичним складається шлях цих самих змін і якими ефемерними вони іноді видаються. Ми всі прекрасно пам’ятаємо, що демократія не обмежується відвідинами виборчих дільниць раз на кілька років, що влада потребує контролюю, а політика не має права базуватись на популізмі. Ми ж усі це прекрасно пам’ятаємо, погодьтесь. А отже й хвилюватись особливо немає чого – попри всю занепокоєність автора цього матеріалу, ми скористаємось часом, який у нас є, скористаємось можливостями, які у нас далі лишаються й зробимо правильний вибір.
Або ні.
Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
